ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2006 р. | № 4/232/05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Невдашенко Л.П. –головуючого,
Михайлюка М.В.,
Дунаєвської Н.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засідання касаційну скаргу Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 р. у справі № 4/232/05 господарського суду Миколаївської області за позовом Обласного комунального підприємства “Миколаївоблтеплоенерго”, м. Миколаїв, до Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили, м. Миколаїв, про стягнення 54 988 грн. 64 коп.,
за участю представників сторін:
скаржника (відповідача) –Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили –Ляшенко М.Д. (дов. від 05.06.2006 р.);
позивача –Обласне комунальне підприємство “Миколаївоблтеплоенерго” – Пісня В.О. (дов. від 02.02.2006 р.); Савицька О.Е. (дов. від 02.02.2006 р.);
встановив:
У вересні 2005 року позивач –Обласне комунальне підприємство “Миколаївоблтеплоенерго” пред’явив у Господарському суді Миколаївської області позов до відповідача –Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили про стягнення 54 988,64 грн.
Вказував на те, що відповідач не в повному обсязі та несвоєчасно розраховується за послуги по договору № 4036 від 01.10.2004 р., на постачання теплової енергії по вул. Крилова, 19/г в м. Миколайові, в результаті чого за період з жовтня 2004 року по квітень 2005 року склалася заборгованість за спожиту теплову енергію на суму 44 636,04 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції на суму 3042,11 грн., 3 % річних – 1044,36 грн. та пеню –6266,13 грн. оскільки останній свої зобов’язання виконав неналежним чином, за надану теплову енергію розрахувався частково у сумі 15 298,48 грн. до порушення провадження справи.
В ході розгляду справи, у зв’язку із сплатою відповідачем частки основного боргу у сумі 686,28 грн. позивач уточнив позовні вимоги, і просив суд стягнути з Університету 43 949,76 грн. основного боргу, збитки від інфляції у сумі 3042,11 грн., 3% річних –1044,36 грн., пеню у сумі 6266,13 грн. за прострочку оплати основного боргу.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору № 4036 від 01.10.2004 р., просив задовольнити його вимоги.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2005 р. (суддя Дубова Т.М.) позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили 43 949,76 грн. –основного боргу, 3042,11 грн. –збитків від інфляції, 1044,36 грн. –3 % річних, 6266,13 грн. –пені, 550 грн. – держмита та 118 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження в частині стягнення 686,28 грн. основного боргу провадження по справі припинено з підстав ст. 80 ГПК України.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 р. (колегія суддів у складі: Петрова М.С. –головуючого, Разюк Г.П., Колоколова С.І.) рішення змінено, позов задоволено в повному обсязі.
Постанова обґрунтована тим, що господарський суд першої інстанції помилково припинив провадження у справі в частині стягнення 686,28 грн. основного боргу та зазначив у резолютивній частині рішення про часткове задоволення позову так, як позивачем уточнено позовні вимоги, і ці вимоги задоволені в повному обсязі.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання за договором № 4036 від 01.10.2004 р., на постачання теплової енергії, за надану теплову енергію розрахувався частково та не погасив заборгованість у розмірі 43 949,76 грн.
У касаційній скарзі Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили просить скасувати судові рішення у даній справі з підстав неправильного застосування норм матеріального права та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2004 р., між Миколаївоблтеплоенерго (Постачальник) та Університетом (Споживач) укладено договір № 4036 на постачання теплової енергії. Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказаний договір підписано 24.10.2004 р.
Згідно з умовами договору № 4036 Постачальник зобов’язався постачати Споживачу теплову енергію, а останній сплачувати її вартість.
Відповідно із п. 1.4.1 договору розрахунки за теплову енергію на опалення здійснюються при наявності приладів обліку для всіх Споживачів –згідно тарифу за 1 Гкал. з оплатою протягом опалювального періоду.
Згідно із п. 1.4.2 при відсутності приладів обліку для всіх Споживачів –по тарифу, що діє в опалювальному сезоні для певної категорії споживачів за опалювання 1 м. кв. загальної площі з оплатою на протязі опалювального періоду, або по домовленості сторін за опалення 1 м. кв. загальної площі згідно тарифу з оплатою на протязі року.
Пунктами 1.8; 1.9 договору усі розрахунки по даному договору здійснюються щомісячно протягом року шляхом перерахування авансових платежів на наступний місяць у розмірі, вказаному у додатку № 1 до договору до 25 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок здійснюється до 5 числа місяця, наступного за звітним.
За умовами п. 2.6 договору витрати тепла визначаються за показниками приладів обліку. Споживач відзвітовується за спожиту теплову енергію по показникам приладів обліку відомістю встановленого зразку з 25 по 31 число поточного місяця.
Підключення до теплових мереж Постачальника мереж Споживача здійснюється при наявності приладів обліку у споживача. У разі їх відсутності дозволяється проводити розрахунки згідно опалювальної площі (п. 2.7 договору).
На підставі вищенаведених положень договору суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що сторони передбачили порядок визначення спожитої теплової енергії як розрахунковим шляхом так і за допомогою лічильника теплової енергії.
При цьому із додатків № 1 та № 2 до договору № 4036 випливає, що сторони погодили застосування різних тарифів при споживанні теплової енергії без лічильника і з лічильником.
Так, із додатку № 1 видно, що сторони визначили середньомісячну вартість теплової енергії, яку може спожити відповідач, виходячи з наявності лічильника, оскільки розмір тарифу в цьому додатку за 1 Гкал., а не за 1 кв.м. опалюваної площі.
В додатку № 2 сторони договору № 4036 встановили порядок визначення кількості і вартості спожитої теплової енергії у випадках коли споживання теплової енергії здійснюються при припиненні роботи теплолічильника, або в інших випадках коли Постачальник з будь-яких причин не може визначити кількість спожитої відповідачем теплової енергії на підставі показів теплолічильника. При цьому у даному випадку в додатку № 2 до договору № 4036 сторони узгодили тариф за 1 кв. м. опалювальної площі, який при виконанні умов договору є обов’язковим для обох сторін.
Місцевим судом встановлено, що позивач відпустив відповідачу теплову енергію за термін з 26.10.2004 р. по 11.04.2005 р. на загальну суму 59934,52 грн. Факт споживання теплової енергії відповідачем, що підтверджується нарядом від 26.10.2004 р. на підключення системи опалювання об’єкту відповідача та нарядом від 11.04.2005 р. на відключення опалення на вказаному об’єкті. Також факт отримання Університетом теплової енергії, як встановлено судами, підтверджується відомостями останнього про споживання теплової енергії по приладу обліку у період з 22.12.2004 р. по 11.04.2005 р. у кількості 175,537 Гкал. на суму 20828,63 грн.
Решту теплової енергії за період з 26.10.2004 р. по 22.12.2004 р. Університет споживав без надання позивачу відомостей з показами приладу обліку про кількість спожитої теплової енергії.
Враховуючи те, що відповідач не надав будь-яких належних доказів, які б підтверджували той факт, що він в установленому порядку надав позивачу відомості з показами теплолічильника за період з 26.10.2004 р. по 21.12.2004 р., господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивач при визначенні вартості спожитої відповідачем теплової енергії у вказаний період виходив з додатку № 2 до договору, в якому сторони договору визначили розрахунковим шляхом вартість спожитої теплової енергії без приладів обліку.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно задовольнили позовні вимоги про стягнення заборгованості на суму 43 949,76 грн., яка виникла в результаті порушення відповідачем договірних зобов’язань і приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України.
Проте, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції рішення господарського суду першої інстанції підлягає зміні через те, що судом не враховано ту обставину, що позивач уточнив позовні вимоги, і ці позовні вимоги задоволені в повному обсязі, тому помилково припинив провадження у справі в частині стягнення 686,28 грн. основного боргу та зазначив у резолютивній частині рішення про часткове задоволення позову.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3042,11 грн. – збитків від інфляції, 1044,36 грн. –3 % річних, 6266,13 грн. –пені, то суди попередніх інстанцій цілком вірно вирішили, що ці вимоги позивача також підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
З даними висновками місцевого та апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.
Твердження касаційної скарги про те, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 р. у справі № 4/232/05 прийнята при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та при невідповідності висновків, викладених у судових рішеннях обставинам справи не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.
З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання скаржника на неправильне застосування судами вимог норм матеріального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2006 р. у справі № 4/232/05 залишити без змін.
Головуючий: Л.П. Невдашенко
Судді: М.В. Михайлюк
Н.Г. Дунаєвська