Справа № 22ц-1373/2006 р.                 Головуючий у 1-й інстанції Савін О.І.

Категорія 5                                               Доповідач апеляційного суду Славгородська Н.П.

РІШЕННЯ Іменем України

06 вересня 2006 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого - Славгородської Н.П., суддів: Мурлигіної О.Я., Шолох З.Л., при секретарі Цвєтковій Ю.В., за участю:

-  позивачки ОСОБА_1, представника ОСОБА_2,

· відповідачів ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4,

· представників відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу

за   апеляційною   скаргою ОСОБА_3 на рішення  Южноукраїнського  міського суду Миколаївської області від 23 травня 2006 року

за   позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності на майно

та за зустрічним позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_1

про визнання права спільної сумісної власності на майно,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2006 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про визнання права спільної сумісної власності на два торговельні павільйони, які розташовані АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за нею і ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачка зазначала, що з кінця 1997 р. проживала однією сім'єю з ОСОБА_8, вела з ним спільне господарство та спільний бюджет. За сумісні кошти вони реконструювали два кіоски, які були побудовані ОСОБА_8 до сумісного життя з нею, і переобладнали їх в торгові павільйони. Тоді вони значилися як тимчасові споруди і на підставі розпорядження Южноукраїнського місьвиконкому в 1997 р. були демонтовані. Внаслідок реконструкції була значно збільшена площа торгових павільйонів і значно збільшилась їх вартість. Вони сумісно експлуатували їх, але не визначалися кому яка частина належить, а тому ці павільйони є їх загальною власністю. В теперішній час павільйони не введені в експлуатацію в установленому порядку. ОСОБА_8 не отримав на них правовстановлюючі документи.

У березні 2006 р. ОСОБА_3 пред'явила зустрічний позов про визнання права спільної сумісної власності на вказані павільйони за нею і ОСОБА_8, посилаючись на те, що перебувала з останнім в зареєстрованому шлюбі з 1985 р. по 31 січня 1998 р. і спірні павільйони були побудовані в період їх шлюбу. Дані павільйони між ними не ділилися і залишалися у їх спільній власності. З 2000 р. по теперішній час вона займається управлінням роботою павільйонів.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2006 р. позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 задоволені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1, просить рішення суду в цій частині скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи і перевіривши зазначені в скарзі доводи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3, суд виходив з того, що два торговельні павільйони, які розташовані АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і померлого ОСОБА_8. Одночасно зазначені два торговельні павільйони є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і померлого ОСОБА_8, які сумісно проживали з кінця 1997 р. по вересень 2004 р.

Між тим, з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд задовольнив два взаємовиключних позову. Крім того, суд керувався нормами СК України та ЦК України, які набрали чинності з 1 січня 2004 р. і не регулюють дані правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, переобладнаний торговельний павільйон за адресою АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію технічною комісією 20 жовтня 1997 р. у відповідності з розпорядженням міського виконавчого комітету НОМЕР_1 (а.с.43). Другий переобладнаний торговельний павільйон за адресою АДРЕСА_2 був прийнятий в експлуатацію технічною комісією 06 травня 1998 р. у відповідності з розпорядженням міського виконавчого комітету НОМЕР_2 (а.с.44).

Відповідачка ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 06 липня 1985 р. по 30 січня 1998 р., але протягом трьох років після припинення шлюбу не зверталася з позовом про розподіл нажитого в період шлюбу майна, а тому на підставі ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на той час, пропустила строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Посилання ОСОБА_3 на те, що з 2000 р. вона займається управлінням роботою павільйонів не може бути прийняте до уваги, оскільки саме по собі виконання цієї роботи не є підставою для поновлення строку позовної давності. Крім того, вона є приватним підприємцем і займається цією роботою на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 26 червня 2000 р. (а.с.61).

Що стосується позову ОСОБА_1, то з матеріалів справи вбачається, що вона проживала з ОСОБА_8 однією сім'єю з травня 1998 р., що визнавала сама позивачка в судовому засіданні (а.с. 104), і що підтвердила її мати - свідок ОСОБА_9 (а.с. 106).

Тобто, спірні торговельні павільйони були прийняті в експлуатацію до того, як ОСОБА_1 почала проживати з ОСОБА_8 однією сім'єю. Вона не надала достовірних доказів того, що в період їх сумісного проживання проводилися роботи, які значно збільшили вартість цих павільйонів, і таке сталося внаслідок їх сумісної праці, що давало б їй право на визнання павільйонів спільною сумісною власністю на підставі ст. 17 Закону України „Про власність".

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи і пов'язані з неправильним застосуванням норм матеріального права, то у відповідності до пунктів З, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню і ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1   і   зустрічному   позові ОСОБА_3.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 травня 2006 р. скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 і зустрічному позові ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України.