РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" травня 2011 р. Справа № 15/7/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Грязнов В.В.
суддя Савченко Г.І. ,
суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Новак Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділення «Вінницька регіональна дирекція»ПАТ «ВТБ Банк»на рішення господарського суду Вінницької області
від 18.03.2011р. у справі №15/7/2011/5003
за позовом Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі Відділення
«Вінницька регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ Банк» м.Вінниця
до відповідачів: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільне Україно-Чеське
підприємство-компанія «ТоргСервіс» м.Вінниця
2. Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-
Бельгійське виробниче підприємство «ПроТекс ГК» м.Вінниця
3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління комерційної
нерухомості» м.Вінниця
про визнання частково недійсними договорів від 28.12.2007р. та 12.09.2009р.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1, представник (довір.№463/11.5.2 від 30.07.2010р.);
від відповідача 1- не з’явився;
від відповідача 2- не з’явився;
від відповідача 3- не з’явився.
Представнику Позивача роз’яснено права та обов’язки, передбачені ст.ст.22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу стороною заявлено не було. Заяви про відвід суддів не надходило.
Відповідно до рішення господарського суду Вінницької області від 18.03.11 р. у справі № 15/7/2011/5003 (суддя Лабунська Т.І.) Публічному акціонерному товариству «ВТБ Банк»в особі Відділення «Вінницька регіональна дирекція»ПАТ «ВТБ Банк»(надалі в тексті –ВТБ Банк) в позові до Відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Чеське підприємство-компанія «ТоргСервіс»(надалі в тексті –ТзОВ «Торг-Сервіс»), Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне Українсько-Бельгійське виробниче підприємство «ПроТекс ГК»(надалі в тексті – ТзОВ «ПроТекс ГК») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління комерційної нерухомості»(надалі в тексті – ТзОВ «Управління комерційної нерухомості»про визнання частково недійсними договорів від 28.12.2007р. та 12.09. 2009р. –відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, не підтверджені належними доказами. А саме, договір управління, укладений 28 грудня 2007р. відповідав вимогам діючого на той час законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним повністю або в окремій частині. При розгляді другої позовної вимоги судом встановлено, що договір про переведення прав та обов’язків за договором управління, укладеним 12.09.2009р. ТзОВ «ТоргСервіс»як установником управління, ТзОВ «ПроТекс ГК»-первісним управителем та ТзОВ «Управління комерційної нерухомості», який став новим управителем – укладено із дотриманням вимог чинного законодавства щодо форми договору.(арк.справи 134-137).
Не погоджуючись із рішенням господарського суду Вінницької області від 18.03.2011р. у справі №15/7/2011/5003, Відділення «Вінницька регіональна дирекція»ПАТ «ВТБ Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.
В апеляційній скарзі зазначає про те, оскаржувані договори суперечать чинному законодавству, оскільки не зареєстровані в органах БТІ. Крім того, ТзОВ «ТоргСервіс» ввело Банк в оману при укладенні договору іпотеки від 07.08.2008р., оскільки не повідомило про права інших осіб на предмет іпотеки, зокрема про укладення договору управління майном. Щодо договору про переведення прав та обов’язків від 12.09.2009р. за договором управління, то на думку Позивача він також суперечить законодавству, оскільки згідно із ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку», правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передача в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя –є недійсним. Враховуючи положення Закону України «Про іпотеку», установник управління –він же іпотекодавець був зобов’язаний отримати згоду іпотекодержателя на передачу майна в інше управління (фактичне користування), що є суттєвим для взаємовідносин сторін, оскільки така дія може бути спрямована на штучну зміну правового статусу предмета іпотеки.
Скаржник вважає, що при вирішенні оскаржуваного рішення, судом неповно з’ясовано обставини справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.(арк.справи 149-153).
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.04.2011р. апеляційну скаргу Відділення «Вінницька регіональна дирекція»ПАТ «ВТБ Банк»прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(арк.справи 147).
На виконання вищевказаної ухвали 29.04.2011р. Відповідач-ТзОВ «ПроТекс ГК», подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги та повністю підтримав рішення першої інстанції.(арк.справи 168-171).
В судовому засіданні апеляційної інстанції 11.05.2011р. представник Позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції, Відповідачі не забезпечили явку своїх представників в призначене судове засідання, причини неявки суду не повідомили, хоч про час та місце розгляду скарги були повідомлені у встановленому порядку.(арк. справи 160-167).
Оскільки, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у даній справі від 13.04.2011р. –явка представників сторін не визнавалась обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2007р. ТзОВ «ТоргСервіс», діючи як установник управління та ТзОВ «ПроТексГК»-управитель, уклали Договір управління майном, згідно п.3.1 якого, установник управління передає управителю в управління нерухоме майно. В переліку нерухомого майна, що передається в управління, містяться вбудовані приміщення магазину загальною площею 350,0 м2, що розташовані за адресою: м.Вінниця, вул.Стеценка,57. Зокрема, відповідно до п.3.7 даного договору, установник управління без обмежень та без попередження управителя має право виконувати будь-які дії з майном, що передане в управління, окрім обмежень, встановлених ст.1037 ЦК України, а саме: управитель може відчуджувати майно або укладати щодо нього договор застави лише за згоди установника управління. Договір підписано директорами ТзОВ «ТоргСервіс»та ТзОВ «ПроТексГК», скріплено відбитками їх печаток. Договір посвідчений нотаріально, про що внесено реєстровий запис №7390.(арк.справи 86-89).
ВАТ «ВТБ Банк»-банк та ТзОВ «Девелопментська компанія – Центр комерційної нерухомості»-позичальник 01.08.2008р. уклали Генеральну угоду №08.48/08-ГУ і Договір про відкриття кредитної лінії №08.48/08-КЛ, згідно яких банк надає позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії лімітом 6 000 000 грн. 00 коп. зі строком користування до 30.07.2015р. Договір підписано директорами Вінницької філії «ВТБ Банк»»та ТзОВ «Девелопментська компанія – Центр комерційної нерухомості», скріплено відбитками їх печаток.(арк.справи 34-37).
Для забезпечення виконаня зобов’язання 07.08.2008р. ВАТ «ВТБ Банк»-іпотекодержатель та ТзОВ «ТоргСервіс»-іпотекодавець уклали Іпотечний договір №08.48/08-Д12. Згідно п. 1.1, 1.3 Іпотечного договору іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку приміщення, загальною площею 350,0 м2, що знаходяться у м.Вінниця, вул.Стеценка,57 і належать іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 26 березня 2004р., за реєстровим номером 417 та зареєстрованого Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації»09.04.2004р. в книзі №6 за реєстровим №1.(арк.справи 33).
Заборона відчуження предмету іпотеки зареєстрована 07.08.2008р. в Єдиному реєстрі за-борон відчуження об’єктів нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 вересня 2009р. ТзОВ «ТоргСервіс»-установник управління, ТзОВ «ПроТексГК»діючи як первісний управитель та ТзОВ «Управління комерційної нерухомості», як новий управитель уклали договір про переведення прав та обов’язків за договором управління, згідно п.1.1 якого, первісний управитель переводить свої права і обов’язки за договором управління майном від 28.12.2007р., а новий управитель –приймає їх на себе, а установник погоджує таке переведення. Даний договір підписано директорами ТзОВ «ТоргСервіс»та ТзОВ «Управління комерційної нерухомості»та заступником директора ТзОВ «ПроТексГК», скріплено відбитками печаток сторін. Договір посвідчено нотаріально, про що внесено реєстро-вий запис №2755.(арк.справи 68).
Переглядаючи рішення місцевого суду колегія суддів приймає до уваги наступне:
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов’язки виникають з договорів та інших правочинів, а також із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства; крім того підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди.
Вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними.
Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі стст. 203, 215 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. В силу ч.3 ст.215 ЦК України, з позовом про визнання правочину недійсним може звернутись заінтересована особа.
Отже, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення оспорюваної угоди. Такої практики притримується і Вищий господарський суд України, що вбачається з роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»в редакції від 10.12.2004р.).
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із ч.2 ст.345 ГК України –кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно із ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Згідно із ст.1031 ЦК України договір управління укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Судом першої інстанції встановлено, що договір управління від 28.12.2007р. нотаріально посвідчений і, на момент його вчинення, Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №157/6445 (редакція діюча з 19.05.2005р. по 22.01.2009р.) –реєстрація органами БТІ договорів управління не передбачалась.
Таким, чином управління є формою користування управителем майном і вчинення щодо нього дій, спрямованих на скорочення витрат та підвищення прибутку, що і знайшло своє відображення в умовах пунктів 2.1, 2.3, 3.1, 3.7, 4.2 договору управління майном від 08.12.2007р.(арк. справи 72-75)..
Колегія вважає недоведеним твердження скаржника про недійсність договору управління, яке зумовлюється фактом неповідомлення Позивача про існування договір управління в момент укладення 07.08.2008р. Іпотечного договору, оскільки укладення договору управління передувало в часі і не могло порушувати прав банку. Вбачається, що місцевий суд дійшов до вірного висновку, що укладений 28.12.2007р. договір управління відповідав вимогам діючого на той час законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним повністю або в окремій частині –відсутні.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правомірно відмовив Позивачу у задоволенні вимоги про визнання частково недійсним договору управління, укладеного 28.12.2007р. ТзОВ «ТоргСервіс»та ТзОВ «ПроТекс ГК»в частині передачі в управління вбудованих приміщень магазину загальною площею 350,0 м2, що знаходяться у м.Вінниця, вул.Стеценка,57.
Щодо договору про переведення прав та обов’язків за договором управління, укладеного 12.09.2009р. ТзОВ «ТоргСервіс», ТзОВ «ПроТекс ГК»та новим управителем ТзОВ «Управління комерційної нерухомості»,–колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що даний договір в частині дотримання форми –укладений із дотриманням вимог чинного законодавства договору, оскільки форма правочину щодо заміни сторони у зобов’язанні вчиняється у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання (ст.ст. 513, 521 ЦК України).
На момент вчинення даного правочину Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (редакція діюча станом 12.09.2009р.) не передбачалась реєстрація органами БТІ прав управління майном. Тимчасовим положенням, у редакції чинній на момент укладення договору від 12.09.2009р. про переведення прав та обов’язків за Договором управління, було передбачено виключно порядок реєстрації органами БТІ прав власності на нерухоме майно, тобто порядок державної реєстрації договорів управління законодавством не встановлено.
Також, суд першої інстанції встановив, що на момент укладення договору про переведення прав та обов’язків за договором управління вже існував Іпотечний договір від 07.08.2008 року №08.48/08-Д12.
Проте, іпотекодавець-ТзОВ «ТоргСервіс», який в договорі про переведення прав від 12.09. 2009р. виступає як установник управління –не отримав згоди іпотекодержателя на передачу майна в управління або фактичне користування іншій особі, а саме –ТзОВ «Управління комерційної нерухомості».
Згідно із ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку», правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передача в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя – є недійсним.
В силу даної норми, а також відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Пунктом 3.2 Іпотечного договору на ТзОВ «ТоргСервіс»покладено обов’язок отримати письмову згоду іпотекодержателя (Позивача) на вчинення дій, пов’язаних із зміною права власності на предмет застави, а також на здачу його в управління, користування тощо.(арк.справи 33).
Матеріали справи не містять письмової згоди ВТБ Банку на передачу іпотекодавцем-Відповідачем-1 в управління майна, що перебуває і іпотеці за договором від 07.08.2008 року .
В судовому засіданні 11.05.2011р. представник ВТБ Банку зазначив, що Відповідачі не звертались за дозволом на передачу предмету іпотеки в управління.
Колегія суддів зауважує, що пункт 3.2 Іпотечного договору містить пряму заборону іпотекодавцю на передачу предмету іпотеки в оренду, суборенду, управління, користування без письмової згоді іпотекодержателя. Проігнорувавши вказане застереження і не запропонувавши Позивачу на заміну інше рівноцінне необтяжене майно,– ТзОВ «ТоргСервіс»12.09.2009р. передало іпотечне майно в управління ТзОВ «Управління комерційної нерухомості».
Вбачається, що уклавши 12.09.2009р. договір про переведення прав без згоди іпотекодержателя, Відповідач-1 фактично розпорядився предметом іпотеки, чим порушив наведені вище приписи законодавства. За таких обставин, оспорюваний договір суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства і є нікчемним, тобто –не породжує з моменту укладення ніяких правових наслідків. В цьому випадку визнання його недійсним в судовому порядку За-коном не вимагається.
З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Позивачу належить відмовити і у задоволенні вимоги про визнання частково недійсним договору про переведення прав та обов’язків за договором управління, укладеного 12.09.2009р., в частині передачі в управління вбудованих приміщень магазину загальною площею 350,0 м2, які знаходяться в м.Він-ниця, вул.Стеценка, 57.
Разом з тим, колегія суддів вважає некоректним і таким, що суперечить матеріалам справи висновок місцевого суду, що факт неповідомлення Відповідачем-1 про існування договору управління під час укладення з Позивачем Іпотечного договору – може слугувати підставою для визнання недійсним Іпотечного договору (арк.справи 136-зворот), оскільки даний висновок ґрунтується на припущенні, а така дія іпотекодавця вчинена свідомо –суперечить моральним засадам суспільства.
Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на викладене, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відділення «Вінницька регіональна дирекція»ПАТ «ВТБ Банк»на рішення господарського суду Вінницької області від 18.03.2011р. у справі № 15/7/2011/5003 –залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.
3. Справу №15/7/2011/5003 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Грязнов В.В.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Тимошенко О.М.