РІШЕННЯ                                          справа № 2- 200 \2011

                                                           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

             14.03. 2011 року Калінінський районний суд м. Донецька

у складі  головуючого судді                                                                            М.М.Федорчук

при секретарі                                                                                                     О.О.Кравченко

за   участю позивача ОСОБА_1, представника позивача   ОСОБА_2

відповідача  ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

              Розглянувши  у м. Донецьку у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про  усунення перешкод у користуванні будинком та виселення у відповідності із ст.116 ЖК України , суд -

                                                                     ВСТАНОВИВ:

             Позивачка  ОСОБА_1 звернулася до суду до  відповідача ОСОБА_5 з позовом,  в якому просить  зобов’язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належним їй майном, а саме будинком № 26 по вул.. Коцюбинського в г. Донецьке, та у зв’язку з неможливістю проживати  в  одному будинку, порушенням правил співжиття зі сторони відповідача та безрезультатними заходами впливу на його поведінку-виселити відповідача з будинку без надання іншого житлового приміщення.

            Позовні вимоги позивачка  обґрунтувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2004 року вона є власником вказаного будинку в якому тривалий час разом з нею проживає колишній чоловік її доньки –відповідач по справі з сином  її доньки від відповідача ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є її старшим онуком.  А її донька з малолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2  проживає окремо. Відповідач на протязі тривалого часу чинить їй перешкоди  у користуванні будинком, не дозволяє зносити чи перепланувати господарські споруди, погрожуючи їй, усіма способами намагається вигнати її з будинку, постійно принижує, кидається на неї, погрожує постійно розправою. Її рідна донька змушена знімати інші квартири , жити по чужим квартирам з  малолітнім онуком , так як відповідач  вважає що вона не повинна проживати у будинку, їх візити  перетворює в сварки. Останнього разу вона не могла відкрити  будинок так як у  замочній  скважині  знаходилася шпилька, і  вона не сумнівається що це зробив відповідач оскільки у них окремий вхід у кожного до будинку а двері відповідача були у повному порядку. Вона постійно повинна жити у страху  за своє життя, боятися щось робити у будинку, не може захистити  свої  законні права. Вона звернулася до дільничного Калінінського райвідділу м. Донецька на що отримала відповідь що для вирішення цивільно-правового спору їй необхідно звернутися до суду. Але незважаючи на те, що дільничним було проведено бесіду з відповідачем, його ставлення до неї як до власника будинку не змінилося. Постійне приниження її відповідачем, погрози, негативне ставлення до неї призвело  до безсоння,нервового напруження,підвищення тиску, відчуття страху, що змусило її звернутися до  лікаря. З відповідачем  вона сваритися бажання  не мала і  не має, однак його поведінка, що виходить за рамки правил та встановлених норм співжиття роблять її життя нестерпним.

             В судовому засідання позивачка позовні вимоги, викладені в позові підтримала та доповнила, що відповідач не дозволяє їй користуватися гаражем , так як користується ним тільки він, а також старший онук ОСОБА_6 , який  є неповнолітнім без її дозволу вселив в будинок свою  дівчину, а відповідач ніяких заходів виховного характеру  до його не приймає  та такі його дії не припиняє, чим чини ть ій перешкоди у користуванні домоволодінням.

           Відповідач позовні вимоги не визнав,  мотивуючи заперечення тим, що  стосовно придбання позивачкою спірного будинку, від був оформлений на неї але за його фінансовою участю та участі його батьків, які вклали в придбання цього будинку грошові кошти від продажу своєї квартири. ЇЇ донька,  а його колишня дружина не проживає у будинку оскільки утворила нову сім’ю з іншим чоловіком від якого має дитину та пішла жити до нього, а їх спільний син ОСОБА_8, залишився проживати разом з ним, він його  сам матеріально утримує та  займається його вихованням. Ще при спільному житті з донькою позивачки,  вони своєю сім’єю окремо проживали від позивачки,так як їм  було виділено в будинку дві  окремі кімнати, а коли шлюб розпався  і  колишня дружина пішла з будинку,  на прохання позивачки, вони з сином , який не захотів проживати разом з матір’ю та вітчимом, перейшли проживати в більш менші інші дві кімнати.  Він не чинить позивачці перешкоди у користуванні будинком, вона має ключі від будинку,  проживає в будинку. Позивачка сама постійно його провокує на сварки, намагається вигнати його з сином з будинку, оскорбляє їх нецензурними словами,  а  то що він не   дає їй проводити облаштування будинку не відповідає дійсності, він приймає участь в утриманні будинку, в його перебудові ( облаштовував  окремий вхід в кімнату позивачки  та приймав участь в установці нового  паркану). Вважає вимоги позивачки  про його виселення  з підстав, що  він систематично порушує правили співжиття в будинку є необґрунтованими та такими що не відповідають дійсності, до нього не застосовувалося жодного заходу попередження або впливу. Він іншого житла для проживання  з сином не має, постійно з дня придбання будинку вони в ньому проживають та зареєстровані.

             Заслухавши пояснення сторін, пояснення  їх свідків, вивчивши надані сторонами документи та докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

              Згідно положень ст. 383 Цивільного Кодексу  України, власник житлового будинку                                                                                      має право користуватися   помешкання для  свого власного  проживання, проживання членів своєї сім’ї , інших осіб, і не має  право використовувати його для  промислового виробництва.

            Згідно положень ст. 391 цього Кодексу, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження  своїм майном.

             Відповідно до положень ст. 150 Житлового Кодексу України, громадяни які мають                                                                                                                                                                                                                                                                                               у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів іх сімей,і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.                                                                                                                                               

             Згідно вимог ст. 116 Житлового Кодексу України, якщо наймач,  члени його сім’ї  або інші особи, які проживають разом з ним, систематичним  порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу  виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб поводиться без надання іншого житлового приміщення.                                                                                                                                                                     

             Відповідно до  роз’яснень у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України  № 2 від 12.04.1985 року з наступними змінами та доповненнями «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового  Кодексу України»,  при вирішенні спорів про виселення на підставі ст. 116 Житлового Кодексу України, осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим                                                  для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися   і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних  результатів. Маються на увазі зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, витті на зборах будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами і іншими громадським організаціями  за місцем роботи  або  проживання  відповідача ( незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

            З наданих документів, судом встановлено, що позивачка дійсно на теперішній час є  єдиним власником  домоволодіння  №  26 по вул.. Коцюбинського у м. Донецьку, що підтверджується договором  його купівлі-продажу від 11.09.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ( а.с.5)  витягом  БТІ ( а.с.14), технічним паспортом на будинок ( а.с.15-18).

        Згідно домової книги у домоволодінні зареєстровані позивачка - власник будинку  ОСОБА_1,1952р.н.,   відповідач ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_3, колишня його дружина –донька позивачки  ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5 ( а.с.7)                                                                                                                                             

           Заявляючи вимоги про виселення відповідача з однієї з  підстав ст.116 Житлового Кодексу України , а саме  з підстави систематичного  порушення  відповідачем правил співжиття ,  що  робить  неможливим                                                  для  неї  проживання з ним в будинку, який належить їй на праві власності ,  позивачкою не надано до суду жодного  документу  чи доказу на підтвердження цих вимог, та судом встановлено що до відповідача не застосовувалися судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів заходи попередження,  а також заходи громадського впливу, вжитті на зборах будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами і іншими громадським організаціями  за місцем роботи  або  проживання  відповідача. Відповідачем надані характеристики з місця його роботи  Донецького металургійного  заводу  за  період   1994 року по  вересень 2009 року, з  ОП «Шахта ім.. Калініна»ГП  «Донецька вугільна  енергетична компанія» де працює відповідач у якості електрослюсаря підземного з жовтня 2009 року по теперішній час та  де останній за час роботи характеризується виключно  позитивно.  Також відповідачем надана характеристика з місця проживання  його за адресою м. Донецьк вул.. Коцюбинського, 26, в якій зазначено, що останній  веде нормальний образ життя, виховує сина, працює та ніяких скарг ні від родичів чи сусідів на нього   до комітету мікрорайону № 3 не надходило. Крім того відповідачем надано пояснення  жителя вулиці Коцюбинського м. Донецька, проживаючого у сусідньому будинку № 35, який за станом здоров’я не зміг прибути до суду, та який зазначив, що  відповідач проживає у ІНФОРМАЦІЯ_6 з тещею , протягом трьох родів після розлучення виховує сина ОСОБА_8, він спостерігав що останній   допомагав у заміні паркана біля будинку. ( а.с. 73,74,75, 76).

            Іншого житла для свого проживання та  для проживання сина ОСОБА_8, він же онук позивачки у відповідача не має.

           При таких обставинах будь яких  законних підстав, передбачених ст.116 Житлового Кодексу України  для виселення відповідача ОСОБА_5 з будинку № 26 по вул. Коцюбинського  у м. Донецьку  без надання іншого житлового приміщення не має.  А тому у задоволенні позовних вимог позивачки  про виселення відповідача  з житлового будинку, який належить їй на праві власності, слідує відмовити

        З пояснень сторін, та пояснень свідків, як з боку позивачки так і з боку відповідача:  ОСОБА_9 – доньки позивачки та колишньої дружини відповідача, їх сина   ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7,  та онука позивачки, встановлено, що дійсно після розірвання шлюбу відповідача з ОСОБА_5,  відповідач з сином ОСОБА_8 чинять позивачці, як власнику спірного будинку,  перешкоди  у  проживанні у її будинку її доньки з її  малолітнім сином  ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2,  який також є онуком позивачки,  допускають без згоди  позивачки -  власника будинку проживання у будинку дівчини  ОСОБА_6 –ОСОБА_11, крім того відповідач перешкоджає позивачці як власнику будинку користування гаражем. Вказаними діями позивачці як власнику будинку чиняться перешкоди у здійсненні її права користування належним їй на праві власності  майном – домоволодінням  № 26 по вул. Коцюбинського у м. Донецьку.       

          Порушене право позивачки на користування належним їй будинком слідує відновити шляхом зобов’язання відповідача  ОСОБА_5 усунути перешкоди  ОСОБА_1  у  володінні, користуванні та  розпорядженні,  належним їй на праві власності   житловим будинком  та надвірними прибудовами, розташованими по вул.. Коцюбинського, 26 у Калінінському районі м. Донецька.    

              Керуючись ст. 7,10,11, 60,61, 208,  209, 213,214,215,216,218 ЦПК України,ст.ст. 383, 391 ЦК України  ст.ст. 116, 150 ЖК України,

                                                                          ВИРІШИВ:

           Позов  ОСОБА_1  до ОСОБА_5   задовольнити частково:

            Зобов’язати ОСОБА_5 усунути перешкоди  ОСОБА_1  у  володінні, користуванні та  розпорядженні,  належним їй на праві власності   житловим будинком  та надвірними прибудовами, розташованими по вул.. Коцюбинського, 26 у Калінінському районі м. Донецька.    

          У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1  про виселення  ОСОБА_3  з будинку № 26 по вул.. Коцюбинського в Калінінському районі  м. Донецька  без надання іншого житлового приміщення за систематичне порушення правил співжиття –відмовити.   

          Рішення  може бути оскаржена в апеляційному порядку до  Апеляційного суду  Донецької області через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк з дня проголошення  рішення апеляційної скарги, а особи які приймали  участь у розгляді справи але не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні  можуть подати  апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з  дня отримання копії рішення.

Суддя: