Справа № 22 - 817/2006 p. Головуючий І інстанції Бутенко А.П.
Категорія 40 Доповідач Песоцька Л.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
З серпня 2006 року колегія суддів судової палати Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого - судді Песоцької Л.І.
суддів Меленчука B.C., Костромітіна B.C.
при секретарі Лепеха О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Притулку для неповнолітніх Першотравневого району Донецької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою представника відповідача на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 2 червня 2006 року,
встановила:
У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даними позовними вимогами, посилаючись на те, що наказом № НОМЕР_1 по Притулку для неповнолітніх вона звільнена з роботи двірника за прогули за п.4 ст.40 КЗпП України, але прогулів не вчиняла, звільнена у зв'язку з упередженим ставленням завідуючої притулку. Звільненням їй завдана моральна шкода. Просила поновити на роботі двірником, стягнути середній заробіток за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди в розмірі 1500 грн.
В додаткових заявах позивачка просила поновити строк звернення до суду, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за вимушений прогул в сумі 616 грн. і відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 2 червня 2006 року поновлено позивачці строк звернення до суду, наказ №НОМЕР_2 про звільнення позивачки скасовані. ОСОБА_1 поновлена на роботі двірником у Притулок для неповнолітніх Першотравневого району, стягнуто з Притулку на її користь середній заробіток за вимушений прогул в сумі 616 грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 4000 грн. та на користь держави судовий збір в сумі 51 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що позивачка пропустила строк звернення до суду, що рішення постановлене з порушенням норм процесуального права, просить рішення скасувати і провадження у справі закрити.
Заслухавши суддю доповідача, представника відповідача Машкіна О.О. і третю особу ОСОБА_7., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника позивача ОСОБА_2, який просив рішення залишити без зміни, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні в частині відшкодування моральної шкоди з таких підстав.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала двірником у Притулку для неповнолітніх Першотравневого району. Завідуючою притулком вона звільнена з роботи з 21 листопада 2005 року за прогули 15,16 і 19 вересня 2005 року: наказом № НОМЕР_1 на підставі даних протоколів від 15-16,19 вересня 2005 року; наказом № НОМЕР_2 на підставі даних акту від 16 листопада 2005 року (а.с.4-5).
Згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір,укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд вказав на те, що звільнення позивачки є безпідставним і проведеним з порушенням встановленого законом порядку. З висновком суду не можна не погодитись.
З пояснень позивачки, показань свідків ОСОБА_3, завідуючої господарством притулку, у безпосередньому підпорядкуванні якої за службовим положенням знаходиться позивачка, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вбачається, що 15,16 та 19 вересня 2005 року позивачка після виконання дорученої роботи з дозволу завідуючої господарством пішла з роботи раніше, претензій до неї не було і в табелі виходів їй було відмічено повний робочий день.
Таким чином, оскільки позивачка залишила роботу з дозволу безпосереднього керівника, не можна погодитись з відповідачем про наявність підстав для її звільнення.
Згідно із ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.
З пояснень зазначених свідків, даних протоколів від 15-16 і 19 вересня 2005 року (а.с.6-8), журналу обліку робочого часу (а.с. 80-83), наказу №НОМЕР_1 про звільнення позивачки (а.с.4), вбачається, що відповідачу зразу було відомо про залишення позивачкою роботи до закінчення робочого часу і накази про звільнення видані з пропуском місячного строку з дня виявлення проступку.
Згідно із ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міжрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідачем не надані докази тому, що позивачці вручені копії наказів про звільнення №НОМЕР_2. Факт затримки видачі трудової книжки підтверджений поясненнями позивачки про те, що трудова книжка їй видана 25 січня 2006 року, поясненнями представника відповідача Шехватової Л.І. (а.с. 157), свідка ОСОБА_6 Тому доводи представника відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду безпідставні.
Не знайшли підтвердження і доводи представника відповідача про допущення судом порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення.
Вимога про закриття провадження в справі не ґрунтується на законі.
Перевіряючи за апеляційною скаргою рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що в цій частині воно підлягає зміні.
Визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
Ухвалюючи рішення про стягнення з Притулку для неповнолітніх на користь ОСОБА_1 4000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд не навів відповідних мотивів визначення саме такого розміру відшкодування. Тому колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір стягнутої суми до 500грн., враховуючи характер дій відповідача, наведене позивачкою обґрунтування завданої моральної шкоди, а також те, що поведінка представників відповідача в суді, на що також посилається позивачка, не є підставою для відшкодування моральної шкоди.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
апеляційну скаргу Притулку для неповнолітніх Першотравневого району Донецької області задовольнити частково.
Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 2 червня 2006 року змінити. Стягнути з Притулку для неповнолітніх Першотравневого району на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500 (п'ятсот) грн. В решті частини рішення залишити без зміни.
Стягнути з Притулку для неповнолітніх Першотравневого району Державному підприємству „Судовий інформаційний центр" витрати з інформаційно-технічного забезпечення в розмірі 30 грн.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.