Справа №  2-41/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

26.04.2011 р.                                                          Гуляйпільський райсуд Запорізької області

В складі: головуючого судді                                  Чемолосової С.П.

При секретарі                                                         Імановій В.В.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Гуляйполі Запорізької області  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради  про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою ,-

                                                                   В С Т А Н О В И В:

          Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача, 3-ї особи про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в якому вказали, що їм  на праві приватної власності належить по Ѕ частині житлового будинку, що розташований за адресою : Запорізька область         м. Гуляйполе вул. 9 січня 166, згідно договору дарування ВВО № 952660 від 08 грудня 2004 року, який  посвідчений державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_4, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний № 8607921 від 16.03.2005 року.

По сусідству з ними, у житловому будинку 168 по вул. 9 січня  м. Гуляйполя, проживає відповідач, ОСОБА_3.

Далі в позові позивачі вказали, що в червні 2010 року без їх згоди відповідач  на відстані близько 0,75 - 0,95 м встановив паркан висотою 2 м,  цей паркан має основу з буту шириною 0,35 м та висотою 0,50 м і металевий шифер висотою 1,5 м., що порушує п. 2.19. ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», де зазначено, що розміщення та орієнтація житлових будинків на ділянках має забезпечувати інсоляцію житлових кімнат та території не менше 2,5 год. в день на період  з 22 березня до 22 вересня. Необхідною інсоляцією мають бути забезпечені не менше ніж одна кімната  в одно - двох - кімнатних квартирах та не менше 2 кімнат в квартирах більших за складом. Крім того позивачі вказали, що затінення їхньої земельної ділянки не продувним парканом унеможливлює вирощування культурних рослин на території садиби через підвищену вологість, так як згідно СНІП 30-02-97 п. 6.2  індивідуальні садові ділянки повинні бути огороджені. Огородження з метою мінімального затінення території сусідніх ділянок повинні бути сітчані або решітчані висотою 1,5 м. Після встановлення даного паркану без їхньої згоди вони  були змушені звернутися до Гуляйпільської міської ради Запорізької області зі скаргою. 09 червня 2010 року виконавчим комітетом Гуляйпільської міської ради було складено акт щодо обстеження їхнього домоволодіння. При складанні акту на території їхнього домоволодіння була присутня комісія. В результаті обстеження було виявлено, що відповідач  дійсно без їхньої згоди встановив кам’яно  шиферний металевий паркан висотою 2 м, та цей паркан на 0,2 м зміщений в їх бік, що не відповідає розмірам, вказаним в державному акті. В результаті встановлення даного паркану втратилася відстань від їхнього житлового будинку до межової огорожі, яка згідно документів БТІ повинна становити  1м, а на момент обстеження становить 0,75 м., це спричиняє скупчення вологи та сирість зі сторони будинку. Позивачі вказали, що в результаті обстеження комісією їхнього домоволодіння відповідачу було запропоновано, привести у відповідність межі земельних ділянок шляхом перенесення огорожі відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, що відноситься до будинку № 168 по вул. 9 січня м. Гуляйполя таким чином, щоб крайня точка паркану не виступала за межу території;встановлення паркану відповідачів повинно бути проведено за згоди сусідів у відповідності до ДБН 79-92 „Житлові будинки для індивідуальних забудовників України" та погоджено з відповідними інстанціями; кам'яно –металевий шиферний  паркан висотою 2м.,  спричиняє скупчення вологи та сирість з обох сторін будинку; також в акті була дана вказівка у місячний термін зробити переобладнання таким чином, щоб була відновлена продувність та інсоляція території будинку № 166 по вул. 9 січня м. Гуляйполя.

Позивачі вказали, що з моменту обстеження їхнього домоволодіння та до теперішнього часу відповідачем не було виконано жодної вказівки Виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради. Тому позивачі вважають, що у  відповідності з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою та прохають суд усунути  перешкоди у користуванні  їхньою  земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача знести кам'яно - шиферний  металевий паркан, а також стягнути з відповідача на їх користь всі судові витрати по справі. Крім того суду пояснили, що наявність  даного паркану  перешкоджає їм  здійснювати  забудову земельної ділянки, яка належить їм на підставі рішення Гуляйпільської міської ради від 31.07.2007 року № 18, щодо перепланування житлового будинку, будівництва прибудови до житлового будинку, душу, вбиральні, погребу та гаражу відповідно до  будівельного паспорту, ОСОБА_5 з рішення № 327 від 27.12.2010 року «Про    погодження намірів забудови  земельної ділянки».

В судовому засіданні позивачі, та  представник позивачки  ОСОБА_5  заявлені  позовні вимоги підтримали в повному обсязі, прохали суд їх задовольнити, суду пояснили, що дійсно позивачам, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на праві приватної власності належить будинок, що розташований у м. Гуляйполе по вул. 9 Січня 166 відповідно до договору дарування ВВО № 952660 від 08.12.2004 року.

У червні 2010 року, без згоди позивачів, відповідачем було встановлено паркан висотою 2 м. Зазначений паркан є капітальним будівництвом, оскільки його неможливо перенести без пошкодження самого паркану. Встановлення вказаного паркану проходило без отримання будь-якого дозволу, а в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»прямо зазначається, що огорожа відноситься до малих архітектурних форм та в ч.3 цього Закону прямо зазначається, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Крім того, відповідно до Правил Благоустрою території міста Гуляйполя і забезпечення в ньому чистоти і порядку від 29.07.2005 року № 4, які затверджені на виконання вказаних законів, в п. 1.1. зазначається, що підставою для виконання будівельних робіт, ремонтно-будівельних робіт, встановлення тимчасової чи постійної огорожі тощо є дозвіл, який видається виконавчим комітетом міської ради у встановленому чинним законодавством порядку. В матеріалах справи міститься довідка міської ради про те, що відповідачі ні при будівництві вказаного паркану, ні на час розгляду цивільної справи в суді в міську раду за вказаним дозволом взагалі не зверталися.

Тому позивачі вважають, що  відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього - ч.2 ст. 376 ЦК України. Крім того, при огляді інвентарної справи на будинок відповідача встановлено, що даного паркану навіть не існує по цим документам, тому  вважають аргументацію відповідача про те, що будівництва паркану не було, а мала місце реконструкція, такою, що не відповідає дійсності, оскільки при огляді інвентарної справи на будинок відповідача  було встановлено, що паркан між домоволодіннями  позивачів та відповідача знаходиться не на тому місці,  де містився колишній паркан, що позначений в  документах КП «Імпульс», так як його розташування не відповідає тим відстаням від будинків, що міститься в інвентарних справах.

Крім того позивачі та їх представник ОСОБА_5 суду пояснили, що перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачів було встановлено  власними поясненнями позивачів, актом огляду комісії міської ради і інспекцією державного будівельного контролю та фотокартками, що оглянуті в судовому засіданні. Тому позивачі прохають суд задовольнити                                                                                                                                                                                                          заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зобов `язати відповідача знести кам`яно- металево-шеферним паркан, який знаходиться  між їхніми домоволодіннями.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 позовні вимоги позивачів не визнав в повному обсязі, суду пояснив, що   позивачі вказують, що встановлення паркану виконано з порушенням норм ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», де в п.2.19. зазначено, що розміщення та орієнтація житлових будинків на ділянках має забезпечувати інсоляцію житлових кімнат та територій не менше 2,5 год. в день на період з 22 березня до 22 вересня. При цьому жодних вимірів не проводилося, та не має жодних доказів які свідчать про проведення вимірів інсоляції і її невідповідності встановленим нормам, тому зазначаючи невідповідність інсоляції позивачі навіть не знають відповідає вона нормам чи ні і ґрунтуються на припущеннях. Тому згідно ст.60 ЦПК України «Кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень... Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».

Посилаючись на акт обстеження домоволодіння позивачів, складений виконавчим комітетом Гуляйпільської міської ради, позивачі вказують, що паркан зміщено на 0,2м. в бік домоволодіння позивачів. Але з метою перевірки вказаних тверджень було проведено геодезичні роботи (горизонтальна зйомка) визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) в м. Гуляйполе по вул.9 Січня, 168, яке належить відповідачеві ОСОБА_7, та складено технічний звіт Приватним Підприємством Науково-Виробничим Центром «БАЗИС», що має відповідні ліцензії та дозволи на вказані роботи. Згідно даного технічного звіту встановлено: що «згідно матеріалів польових вишукувань минулих років: технічний звіт по видачі державного акту на право власності на землю ОСОБА_7 (2000р.), матеріали обміру присадибної ділянки гр. ОСОБА_1 (2007р.), та матеріали геодезичних робіт 2010 року, встановлено, що межі та площа ділянки гр. ОСОБА_7 суттєво не відрізняються від вказаних в державному акті, крім межі, яка зміщена в сторону двору замовника на 0,83 м., як наслідок встановленої ним же огорожі. Площа приватизованої земельної ділянки вирахувана аналітично і становить 0,2383 га, що в цілому відповідає вказаній в державному акті - 0,24 га.»Свідок ОСОБА_8,  який є інженером НВЦ «БАЗИС», пояснив, що всі вказані в технічному звіті дані відповідають дійсності та всі виміри зроблено сертифікованими приладами. Представник відповідача ОСОБА_6 пояснив, що паркан, про який йде спір, знаходиться саме на вказаній зміщеній межі та виходячи з даних технічного звіту повинен бути розташований ще ближче до будинку позивачів ніж знаходиться в теперішній час і тому вважає, що  твердження позивачів про зміщення паркану в бік їх домоволодіння є безпідставними. Встановлюючи вказаний паркан, відповідач жодним чином не намагався зменшити та не зменшив інсоляцію житлових кімнат сусідів, розташування паркану та будинку цілком дозволяє інсоляцію житлових кімнат та території не менше 2,5 год. в день, та висота паркану значно нижча за верхню частину вікон, на яких в протилежність посилань позивачів висять штори для затінення. Висоту паркану між жилими приватними будинками жодними нормами чітко не встановлено. Тому вважає, що вимоги позивачів є безпідставними, не ґрунтуються на належних доказах, а тому в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно відмовити. Крім того позивачі посилаються на СНІП 30-02-97, пункт 6.2 «Індивідуальні садові ділянки повинні бути огородженні...», але садові ділянки, садові будинки та вказані норми і правила (СНІП 30-02-97), не стосуються паркану між приватними житловими будинками садибного типу. Поняття «садовий будинок»та «приватний житловий будинок садибного типу» зовсім різні і чітко закріплені в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України № 127 від 24.05.2001 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773.

Пункт 2.2. зазначеної інструкції вказує: «Житлові будинки садибного типу». Вказуючи, що житловий будинок указаної категорії складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень. На присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї (хліви), літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Пункт 2.4. зазначеної інструкції вказує: «Садові та дачні будинки, гаражі», підкреслюючи, що садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання. Отже вказані поняття зовсім різні і застосування СНІПу 30-02-97 у вказаному випадку є недоречним і безпідставним. Крім того представник відповідача ОСОБА_6 зазначив, що також позивачі вказують, що встановлення паркану виконано з порушенням норм ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», де в п.2.19. зазначено, що розміщення та орієнтація житлових будинків на ділянках має забезпечувати інсоляцію житлових кімнат та територій не менше 2,5 год. в день на період з 22 березня до 22 вересня...». Про те, що вікна виходять саме з житлових кімнат, а не з кухні та прихожої, які не підпадають під житлові, жодними доказами не підтверджено.

Позивачі, знову ж таки посилаючись на акт, складений виконавчим комітетом Гуляйпільської міської ради, вказують, що паркан зміщено на 0,2м. в бік домоволодіння позивачів. В акті дійсно вказано, що спостерігається порушення межевих знаків на 20 сантиметрів в порівнянні з матеріалами БТІ. Свідки ОСОБА_9, яка є начальником БТІ Гуляйпільського району та ОСОБА_10 пояснили, що вимірювання проводились не сертифікованими приладами без особливої точності та дійсні розміри можуть відрізняться від вказаних ними.

          Представник відповідача ОСОБА_6 суду пояснив,  що оспорюваний паркан було не побудовано, а лише відремонтовано, позивачами не зазначено і не доведено наявність перешкод у здійсненні ними права користування земельною ділянкою, а тому на підставі вище викладеного вважає, що вимоги позивачів є безпідставними, не ґрунтуються на належних доказах, вказані вимоги заявлені не належним позивачем, а тому прохає суд відмовити в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_7                                                         

В судовому засіданні представник  3-ї особи  Виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради ОСОБА_11 проти задоволення позовних вимог не заперечує, суду пояснила, що гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_7М про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. У позові зазначили, що вони є власниками будинку по вул. 9 Січня, 166 у місті Гуляйполе. Даний будинок розташований на земельній ділянці площею 1500 кв. м.

Вищевказана земельна ділянка була надана громадянину ОСОБА_7 відповідно до рішення Гуляйпільської міської ради від 02.03.1962 р. №2 , який є батьком позивача, та в подальшому подарував цей будинок ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_1. По вулиці 9 Січня, 168 проживає гр. ОСОБА_3.

Позивачі  заявили позовні вимоги  до відповідача з приводу встановлення відповідачем паркану на межі їхніх домоволодінь, висотою 2 м. без їхньої згоди та інших дозвільних документів. Посилаються на те, що вказаними діями останнього, створюються перешкоди щодо проникнення сонячного світла до кімнат їх домоволодіння, даний паркан построєний без будь - якого дозволу та створює перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачам.

Земельна ділянка відповідача приватизована, земельна ділянка позивача не приватизована, тобто знаходиться у його користуванні та у власності Гуляйпільської міської ради.

При виїзді комісії міської ради 09.06.2010 року, було зафіксовано, що власник будівлі №168, відповідач по справі, дійсно встановив без дозволу паркан висотою 2 м., не отримавши згоди позивачів та дозволу належних організацій.

Паркан побудовано з бута та шиферу, знаходиться на відстані 0.75-0.95 м. від житлового будинку позивачів. Це є порушенням будівельних норм ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України», де в п. 2.19 зазначено, що розміщення та орієнтація житлових будинків на ділянках має забезпечувати інсоляцію житлових кімнат на території не менше 2.5 годин в день на період з 22 березня до 22 вересня. Затінення земельної ділянки позивачів не продувним парканом спричиняє підвищену вологість біля стін будинку позивачів.

Позивачі є користувачами земельної ділянки на якій розташований належний їм будинок з господарськими спорудами, придбаний в установленому законом порядку, в межах, необхідних для його обслуговування.

          Отже, право позивачів, як власників майна, порушено внаслідок побудови відповідачем кам'яно-шиферного паркану на земельній ділянці, яка йому хоч і належить, але не була відведена для цієї мети, що перешкоджає позивачеві користуватися належним йому майном, а відтак підлягає захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто шляхом знесення паркану або його переобладнанням.

Як пояснила в судовому засіданні представник 3-ї особи ОСОБА_11 згідно з положеннями ст. ст. 16,391,386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, зокрема шляхом знесення будівлі в разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст.376 ЦК України, якщо користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно - підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, чи за її рахунок.

Представник 3-ї особи ОСОБА_11 вказала, що предметом позову є усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном.Згідно договору дарування від 08.12.2004 року, в порядку дарування, позивачі набули право власності на будинок по вул. 9 Січня, 166, м. Гуляйполя  по 1\2 частині з відповідною частиною надвірних будівель кожен.          15.01.2001 року на ім'я  відповідача, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, Гуляйпільською міською радою видано Державний акт на право приватної власності на землю, згідно якого йому передана для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства у приватну власність земельна ділянка площею 0.24 га, розташована на території Гуляйпільської міської ради Запорізької області.

З плану зовнішніх меж вказаного Державного акту слідує, що від точки «Г»до точки «В»суміжним землекористувачем відповідача є позивач.

Оскільки земельна ділянка відповідача приватизована і має чітко визначені межі, а на момент обстеження зафіксовано їх порушення на 15-20 см в бік позивачів, то є необхідність відновлення межевих знаків відповідно до Державного акту. Тому представник третьої особи ОСОБА_11 проти задоволення заявлених вимог позивачів не заперечує.

Суд, вислухавши доводи сторін, їх представників ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника  3-ї особи ОСОБА_11, допитавши свідків ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_9,вивчивши матеріали справи приходить  до слідуючого: в судовому засіданні було встановлено, що позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача, 3-ї особи про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в якому вказали, що їм  на праві приватної власності належить по Ѕ частині житлового будинку, що розташований за адресою : Запорізька область м. Гуляйполе вул. 9 січня 166, згідно договору дарування ВВО № 952660 від 08 грудня 2004 року, який  посвідчений державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_4, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, реєстраційний № 8607921 від 16.03.2005 року.

По сусідству з ними, у житловому будинку 168 по вул. 9 січня. м. Гуляйполя, проживає відповідач, ОСОБА_3.

В червні 2010 року без їх згоди відповідач  на відстані близько 0,75 - 0,95 м від їхнього будинку встановив паркан висотою 2 м.  Цей паркан має основу з буту шириною 0,35 м та висотою 0,50 м і металевий шифер висотою 1,5 м. Позивачі вказали,  що цей паркан порушує п. 2.19. ДБН 79-92 «Житлові будинки для  індивідуальних забудовників України», де зазначено, що розміщення та орієнтація житлових будинків на ділянках має забезпечувати інсоляцію житлових кімнат та території не менше 2,5 год. в день на період  з 22 березня до 22 вересня та  необхідною інсоляцією мають бути забезпечені не менше ніж одна кімната  в одно - двох - кімнатних квартирах та не менше 2 кімнат в квартирах більших за складом. Крім того позивачі вказали, що затінення їхньої земельної ділянки не продувним парканом унеможливлює вирощування культурних рослин на території садиби через підвищену вологість, так як згідно СНІПу 30-02-97 п. 6.2 * індивідуальні садові ділянки повинні бути огороджені, а  огородження з метою мінімального затінення території сусідніх ділянок повинні бути сітчані або решітчані висотою 1,5 м. Крім того позивачі вказали, що    вищевказаний паркан був встановлений без їхньої згоди та без дозволу відповідних органів. В добровільному порядку спір між сторонами не був вирішений, а тому  вони  були змушені звернутися до Гуляйпільської міської ради Запорізької області з відповідною  скаргою. 09 червня 2010 року виконавчим комітетом Гуляйпільської міської ради було складено акт щодо обстеження їхнього домоволодіння. При складанні акту на території їхнього домоволодіння була присутня комісія. В результаті обстеження було виявлено, що комісія встановила наступне:

на межі домоволодінь №166- позивачів та №168- відповідача, по вул. 9 Січня, м. Гуляйполя власник будинку №168, відповідач по справі, встановив паркан висотою 2 м без згоди на те власників сусіднього домоволодіння - позивачів. Паркан має основу з буту, шириною 0,35 м та висотою 0,50 м і металевий шифер висотою 1,5м. Він знаходиться на відстані 0,75-0,95м від житлового будинку з вікнами гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позивачів по справі,  що перешкоджає проникненню сонячного світла до їх кімнат у необхідній мірі. Це є суттєвим порушенням вимог державних будівельних норм ДБН 79-92 "Житлові будинки для індивідуальних забудовників України", де в п 2.19. зазначено, що розміщення та орієнтація житлових будинків на ділянках має забезпечувати інсоляцію житлових кімнат та територій не менше 2,5год. в день на період з 22 березня до 22 вересня. Необхідною інсоляцією мають бути забезпечені не менше, ніж одна кімната в -1 -2-кімнатних квартирах та не менше двох кімнат в квартирах більших за складом. Згідно матеріалів БТІ на домоволодіння 9 Січня, 166 м. Гуляйполя , відстань від будинку до межі земельних ділянок повинна складати : 0,95 м -від кута споруди до межі з фронтальної сторони та 1,10м - від кута споруди до межі з тильної сторони. Спостерігається порушення межевих знаків на 0,2 м. Затінення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_1, позивачів по справі, не продувним парканом спричиняє підвищену вологість біля стін будинку останніх.

Згідно СНіПу 30-02-97 пункт 6.2.* Індивідуальні садові ділянки повинні бути огороджені. Огородження, з метою мінімального затінення території сусідніх ділянок, повинні бути сітчані або решітчані висотою 1,5 м.  Тому в  акті вказано, що комісія рекомендує: мешканцям будинків №168 та №166 по вул.9 Січня м. Гуляйполя, підтримувати  добросусідські відносини; гр.    ОСОБА_7,(відповідачу по справі)   власнику   будинку   №168   привести   у відповідність    межі   земельних   ділянок   шляхом    перенесення   огорожі  відповідно до одержаного акту на право приватної власності на земельну  ділянку, що відноситься до будинку №168 вул. 9 Січня, м. Гуляйполя таким чином, щоб крайня точка паркану не виступала за межу території. Всі зміни у проектах забудови та реконструкції будівель, що можуть негативно вплигнути на санітарно-гігієнічні умови життя людей, мають бути погоджені з місцевими установами санепідем-служби, тобто встановлення паркану гр. ОСОБА_7 повинно бути проведено за згоди сусідів у відповідності до ДБН 79-92 "Житлові будинки для індивідуальних забудовників України" та погоджено з відповідними інстанціями.

          Кам'яно-металевий паркан висотою 2 м., що спричиняє скупчення вологи та сирість з обох сторін, у місячний термін необхідно переобладнати таким чином, щоб відновити продувність та інсоляцію території будинку гр. ОСОБА_2, ОСОБА_1В.(позивачів по справі). Крім вищевказаного акту позивачі та їх представник ОСОБА_5 зазначили, що  відповідач  дійсно без їхньої згоди встановив кам’яно-металевий паркан висотою 2 м, та цей паркан на 0,2 м зміщений в їх бік, що не відповідає розмірам, вказаним в державному акті. В результаті встановлення даного паркану втратилася відстань від їхнього житлового будинку до межової огорожі, яка згідно документів БТІ повинна становити  1м, а на момент обстеження становила 0,75 м., це спричиняє скупчення вологи та сирість зі сторони будинку, який їм належить. Переобладнання згідно вищезазначеного акту відповідач повинен був зробити в місячний термін. Згоду відповідачу на встановлення такого паркану позивачі не надавали. Встановлення паркану не було погоджено з відповідними інстанціями –відділу архітектури.

          Позивачі вказали, що з моменту обстеження їхнього домоволодіння та до  часу розгляду справи судом, відповідачем не було виконано жодної вказівки Виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради. Тому позивачі вважають, що у  відповідності з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою та прохають суд усунути  перешкоди у користуванні  їхньою  земельною ділянкою, зобов'язати відповідача знести кам'яно - шиферний паркан, крім того суду пояснили, що наявність  даного паркану  перешкоджає їм  здійснювати  забудову земельної ділянки, яка належить їм на підставі рішення Гуляйпільської міської ради від 31.07.2007 року № 18, щодо перепланування житлового будинку, будівництва прибудови до житлового будинку, душу, вбиральні, погребу та гаражу відповідно до  будівельного паспорту, ОСОБА_5 з рішення № 327 від 27.12.2010 року «Про    погодження намірів забудови  земельної ділянки», а  також стягнути з відповідача на їх користь судові витрати по справі та   затрати понесені ними –оплату за  надання допомоги фахівця в галузі права.

В судовому засіданні позивачі, та  представник позивачки  ОСОБА_5  заявлені  позовні вимоги підтримали в повному обсязі, прохали суд їх задовольнити.

          В судовому засіданні було встановлено, що в  червні 2010 року, без згоди позивачів, та дозволу відповідних організацій що пояснили в судовому засіданні сторони, допитані судом вищевказані свідки, відповідачем було встановлено паркан висотою 2 м. Зазначений паркан є капітальним будівництвом, оскільки його неможливо перенести без пошкодження самого паркану. Встановлення вказаного паркану проходило без отримання будь-якого дозволу.

           Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» огорожа відноситься до малих архітектурних форм та в ч.3 цього Закону прямо зазначається, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Крім того, відповідно до Правил Благоустрою території міста Гуляйполя і забезпечення в ньому чистоти і порядку від 29.07.2005 року № 4, які затверджені на виконання вказаних законів, в п. 1.1. зазначається, що підставою для виконання будівельних робіт, ремонтно-будівельних робіт, встановлення тимчасової чи постійної огорожі тощо є дозвіл, який видається виконавчим комітетом міської ради у встановленому чинним законодавством порядку. В матеріалах справи міститься довідка міської ради (л.д.39) про те, що відповідачі ні при будівництві вказаного паркану, ні на час розгляду цивільної справи в суді в міську раду за вказаним дозволом взагалі не зверталися., що  також підтвердили в судовому засіданні  свідки ОСОБА_10, ОСОБА_13

          Згідно  ч.1 ст. 376 ЦК України -  житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього - ч.2 ст. 376 ЦК України. Крім того, при  огляді в судовому засіданні інвентарної справи на будинок відповідача встановлено, що даного паркану  не існує по цим документам, тому твердження представника відповідача про те, що будівництва паркану не було, а мала місце реконструкція паркану, суд не приймає до уваги та відноситься до нього критично, так як воно,  не відповідає дійсності, оскільки при огляді інвентарної справи на будинок відповідача  було встановлено, що паркан між домоволодіннями  позивачів та відповідача знаходиться не на тому місці де містився колишній паркан, що позначений в  документах КП «Імпульс», так як його розташування не відповідає тим відстаням від будинків, що міститься в інвентарних справах, що також підтвердила свідок ОСОБА_9

Суд вважає, що перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачів мають місце, так як це підтверджується,   поясненнями сторін, свідків, актом огляду комісії міської ради і інспекцією державного будівельного контролю та фотокартками, будівельним паспортом на забудову земельної ділянки позивача, а саме перепланування житлового будинку, прибудова до нього, будівництво гаражу, що оглянуті в судовому засіданні. А  тому позов  позивачів необхідно задовольнити в повному обсязі  та зобов`язати відповідача знести кам`яно- шиферно- металевий паркан, який знаходиться  між  домоволодіннями сторін.

Суд не приймає до уваги твердження представника відповідача ОСОБА_6 про те, що  позовні вимоги позивачів задоволенню не підлягають, так як  жодних вимірів не проводилося, та не має жодних доказів які свідчать про проведення вимірів інсоляції і її невідповідності встановленим нормам, так як в судовому засіданні були встановлені інші перешкоди в користуванні земельною ділянкою позивачів.

Суд також не приймає до уваги пояснення представника відповідача, про те, що було проведено геодезичні роботи (горизонтальна зйомка) визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) в м. Гуляйполе по вул.9 Січня, 168, яке належить відповідачеві ОСОБА_7, та складено технічний звіт Приватним Підприємством Науково-Виробничим Центром «БАЗИС», що має відповідні ліцензії та дозволи на вказані роботи. Згідно даного технічного звіту встановлено: що «згідно матеріалів польових вишукувань минулих років: технічний звіт по видачі державного акту на право власності на землю ОСОБА_7 (2000р.), матеріали обміру присадибної ділянки гр. ОСОБА_1 (2007р.), та матеріали геодезичних робіт 2010 року, встановлено, що межі та площа ділянки гр. ОСОБА_7 суттєво не відрізняється від вказаних в державному акті, крім межі, яка зміщена в сторону двору замовника на 0,83 м., як наслідок встановленої ним же огорожі. Площа приватизованої земельної ділянки вирахувана аналітично і становить 0,2383 га, що в цілому відповідає вказаній в державному акті - 0,24 га.», так як паркан, який збудований відповідачем був збудований останнім без дозволу відповідних органів та без згоди позивачів. А тому пояснення  представника відповідача ОСОБА_6 про те, що паркан, про який йде спір, знаходиться саме на вказаній зміщеній межі суд,  не приймає до уваги, так як ці пояснення спростовуються  зібраними та вищезазначеними по справі доказами, а також тим, що судом було встановлені інші порушення_ це те що позивачі не давали згоди на встановлення цього паркану, та він був встановлений без дозволу відповідних організацій. Твердження представника відповідача про те, що посилання позивачів  на СНІП 30-02-97, пункт 6.2 «Індивідуальні садові ділянки повинні бути огородженні...», безпідставні, тому що, на його думку, садові ділянки, садові будинки та вказані норми і правила (СНІП 30-02-97), не стосуються паркану між приватними житловими будинками садибного типу, а поняття «садовий будинок»та «приватний житловий будинок садибного типу» зовсім різні і чітко закріплені в Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України № 127 від 24.05.2001 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за №582/5773., спростовуються поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_10, які суду пояснили, що саме  ці норми та правила  застосовуються  до цих спірних правовідносин.

Твердження представника відповідача ОСОБА_6 про те, що оспорюваний паркан було не побудовано, а лише відремонтовано, також спростовується поясненнями позивачів та вищезазначеними по справі доказами, а також відповіддю начальника інспекції Державного архітектурно –будівельного контролю у Запорізькій області  ОСОБА_14, де вказано, що встановлення спірного паркану  порушує вимоги ст. 3.25 *ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Судом встановлено, що позивачі є користувачами земельної ділянки на якій розташований належний їм будинок з господарськими спорудами, придбаний в установленому законом порядку, в межах, необхідних для його обслуговування.

Отже, право позивачів, як власників майна, порушено внаслідок побудови відповідачем кам'яно-шиферного металевого паркану, що перешкоджає позивачеві користуватися належним йому майном, а відтак підлягає захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, тобто шляхом знесення паркану або його переобладнанням.

Згідно з положеннями ст. ст. 16,391,386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, зокрема шляхом знесення будівлі в разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).

Згідно з ч.4 ст.376 ЦК України, якщо користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно - підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, чи за її рахунок.

Згідно договору дарування від 08.12.2004 року, в порядку дарування, позивачі набули право власності на будинок по вул. 9 Січня, 166, м. Гуляйполя  по 1\2 частині з відповідною частиною надвірних будівель кожен.

15.01.2001 року на ім'я  відповідача, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, Гуляйпільською міською радою видано державний акт на право приватної власності на землю, згідно якого йому передана для обслуговування житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства у приватну власність земельна ділянка площею 0.24 га, розташована на території Гуляйпільської міської ради Запорізької області. З плану зовнішніх меж вказаного Державного акту слідує, що від точки «Г»до точки «В»суміжним землекористувачем відповідача є позивач. Як було встановлено в судовому засіданні перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивачів мають місце, так як це підтверджується,   поясненнями сторін, свідків, актом огляду комісії міської ради і інспекцією державного будівельного контролю та фотокартками, будівельним паспортом на забудову земельної ділянки позивача, а саме перепланування житлового будинку, прибудова до нього, будівництво гаражу, що були оглянуті в судовому засіданні. А  тому позов  позивачів необхідно задовольнити в повному обсязі  та зобов`язати відповідача знести кам`яно- шиферний металевий паркан, який знаходиться  між  домоволодіннями сторін, та стягнути з відповідача на користь позивачів  судові витрати по справі  в сумі –8 грн.50 коп. в рахунок сплаченого держмита в дохід держави та 37 грн. в рахунок сплачених витрат на інформаційно –технічний збір, а також 1500 грн. в рахунок відшкодування затрат на оплату допомоги фахівця в галузі справи.

Керуючись ст.ст. 10,11,30,60, 84,88,212-215 ЦПК України, ст.ст.152 ч. 2 ЗК України, 16,376,391,386 ЦК України, суд-

                                             В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-тя особа, Виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради  про усунення перешкод  в користуванні земельною ділянкою задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні  земельною ділянкою ОСОБА_1, ОСОБА_2 шляхом зобов`язання відповідача  ОСОБА_3 знести кам`яно –шиферний металевий паркан, що розташований між домоволодіннями ОСОБА_1, ОСОБА_2, мешкаючих за адресою: Запорізька область, м. Гуляйполе вул.9 січня 166 і ОСОБА_3, мешкаючого за адресою: Запорізька обл., м. Гуляйполе, вул.9 січня,168.

Стягнути з  ОСОБА_3 на користь   кожного позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 4 грн. 25 коп. –в рахунок відшкодування витрат на сплату судового збору, по 18 грн.50 коп. - в рахунок відшкодування витрат на сплату інформаційно – технічних затрат на розгляд цивільної справи, по 750 грн. - в рахунок відшкодування витрат на оплату допомоги фахівця в галузі права.

З повним рішенням сторони можуть ознайомитись 01.05.2011 року.

На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Запорізької області на протязі 10 днів з дня його  проголошення.

Суддя: