Справа № 22-690/2006 рік                                     Головуючий у 1 інстанції  Мироненко І.П.

Категорія 24                                                                                    Доповідач Кочегарова Л.М.

УХВАЛА Іменем України

29 червня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.

суддів Кучерявої В.Ф., Трушкова М.М.

при секретарі Лепеха А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1, що діє в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними заповіту, свідоцтва про право власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на будинок, витребування майна, відшкодування матеріальної і моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 16 січня 2006 року,

встановила:

У червні 1994 року ОСОБА_1, в інтересах ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1

Посилалася на те, що 23 квітня 1993 року померла ОСОБА_2, яка проживала в спірному будинку, що належав їй на праві приватної власності. В цьому будинку народилася і виросла ОСОБА_2, яка є інвалідом другої групи з дитинства. Після смерті ОСОБА_2. з'ясувалося, що на будинок є заповіт на ім'я ОСОБА_3, яка і отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом та самоуправно забрала майно, що належало її бабусі ОСОБА_2. Просила визнати обов'язкову частку у спадщині для ОСОБА_2 та виділити цю частку в натурі, а також просила витребувати у ОСОБА_3 майно, яким вона самоуправно заволоділа після смерті ОСОБА_2., а саме - 2 швацькі машинки, телевізор „Славутич", 3 килимові доріжки, 2 обручки, постільні речі.

У грудні 1998 року ОСОБА_1, діючи в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з додатковими позовними вимогами. Просила встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_4., визнати недійсними заповіт, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім"я ОСОБА_3, визнати право власності на спірний будинок на 1\6 частку за ОСОБА_1 і на 5\6 часток за ОСОБА_2, відшкодувати моральну шкоду, витребувати інші речі у ОСОБА_3

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 16 січня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнані недійсними заповіт, посвідчений Хомутовською сільською радою 24 квітня 1979 року від імені ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Новоазовською нотаріальною конторою 28 жовтня 1993 року на ім'я ОСОБА_3, свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на АДРЕСА_1, видане 15 вересня 1993 року. Визнано право власності на 5\6 частку зазначеного будинку за ОСОБА_2 і на 1\6 частку за ОСОБА_1. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати в частині відмови у позові про повернення майна, відшкодування матеріальної і моральної шкоди, стягнення судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 650 грн. та стягнення 17 грн. з ОСОБА_2, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення ОСОБА_3, яка просила рішення залишити без зміни і погодилася з поверненням ОСОБА_2 17 грн., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.ЗОЗ ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно, всебічно і об"єктивно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін, наданим та безпосередньо дослідженим у судовому засідання доказам дав належну оцінку, правильно застосував матеріальний і процесуальний закон і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна, відшкодування матеріальної і моральної шкоди немає.

З висновками суду не можна не погодитися.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що будинок НОМЕР_1 по АДРЕСА_1  належав на праві приватної власності ОСОБА_2., яка проживала в ньому разом з дочкою ОСОБА_2, 1954 року народження інвалідом з дитинства.

За життя ОСОБА_2. до будинку поселилася ОСОБА_3 разом з сином.

23 квітня 1993 року ОСОБА_2 померла. В будинку проживали ОСОБА_3, ОСОБА_2, а з 1995 року до нього поселилася позивачка, яка мешкає в будинку до теперішнього часу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позивачка не надала доказів про те, що майно, яке вона просить витребувати у ОСОБА_3 було у ОСОБА_2., знаходилося у спірному будинку і саме це майно відповідачка вивозила з будинку та тепер безпідставно його утримує.

Рішення суду про відмову у позові в цій частині та в частині відшкодування матеріальної шкоди є правильним.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 визнавала наявність у неї майна ОСОБА_2. не можуть бути підставою для задоволення позову в цій частині, оскільки інших об"єктивних доказів позивачкою не надано.

Не може бути і доказом по справі і   рішення суду від 26 січня 1999 року, оскільки воно скасовано президією Донецького обласного суду.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції законно та обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки не встановлено факту заподіяння такої шкоди позивачки та діючий на час виникнення правовідносин матеріальний закон не передбачав такого відшкодування.

Однак колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, щодо не вирішення судом питання про стягнення з відповідачки понесених позивачкою судових витрат у зв"язку з розглядом справи по оплаті правової допомоги та повернення на користь ОСОБА_2 суми 17 грн.

У зв"язку з цими обставинами апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На користь позивачки стягуються судові витрати на правову допомогу, які письмово підтверджені в розмірі 454 грн. (т.1 а.с.5,28, т.2 а.с.206). Колегія суддів не вбачає підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 200 грн. на підставі довідки адвоката, оскільки оригінал цього документа позивачка суду не надала (т.2 а.с. 102 ).

5 січня 2000 року було скасовано рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 26 січня 1999 року, згідно з яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 1880 грн. 77 коп.(т.1 а.с. 237-255,268-269)

ОСОБА_3 не заперечувала того, що на виконання цього рішення суду вона отримувала від ОСОБА_2  грошові перекази.

На підстав ст.380 ЦПК України та з урахуванням доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів вважає необхідним застосувати поворот виконання рішення та стягнути на користь ОСОБА_2  з ОСОБА_3 суму 17 грн.

Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційну скаргу    ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 16 січня 2006 року  залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати за надання правової допомоги в сумі 454 грн. та на користь ОСОБА_2  17 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання чинності в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.