Справа № 1-59/11

В И Р О К

іменем України

"18" травня 2011 р. Липовецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді  Мочульської Л.  Т.

за участю секретаря                   Белінська С. І.,

прокурора                                     Гаврилюк М.М.

адвокатів            ОСОБА_1, ОСОБА_2                       

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Липовець  кримінальну справу про обвинувачення  

            ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця АДРЕСА_3, жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, освіта повна загальна середня, не працюючого, проживаючого у  шлюбі без реєстрації, раніше судимого:

- 30.11.2005 року вироком Вінницького районного суду Вінницької області за ст.ст. 185 ч. 3, 395, 304 КК України до 4 років позбавлення волі;

-  07.07.2008 року вироком  Липовецького районного суду Вінницької області за ст. 395, 71 КК,  України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, звільненого у   2010 році по відбуттю міри  покарання

           ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 народження, уродженця  та жителя АДРЕСА_2, українця, громадянина України, освіта повна загальна середня, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого,

          у вчиненні злочину, передбаченого   ч.2  ст. 186  КК України

В  С  Т  А  Н  О   В  И  В:

          17 грудня 2010 року  біля 24.00 години на вулиці Леніна в м. Липовець Вінницької області ОСОБА_3 за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, жителем АДРЕСА_3, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, з корисливих мотивів, маючи прямий умисел на заволодіння чужим майном, погрожуючи  неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, жительці АДРЕСА_4  застосуванням фізичного насильства, а саме, що заріжуть її, якщо та кричатиме та пручатиметься, силоміць утримуючи її, відкрито і зухвало заволоділи її жіночою сумочкою, яка для ОСОБА_5 не становить цінності та мобільним телефоном KP 500 »вартістю 1200 гривень і розпорядились ними на власний розсуд, завдавши ОСОБА_5 матеріального збитку на вказану суму.

Підсудний ОСОБА_3 в судовому засіданні вину свою у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав. Суду пояснив, що на протязі останніх 6 місяців він проживав в м. Липовець разом із співмешканкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8. 16 грудня 2010 року в нього народився син. 17 грудня 2010 року до нього прийшла зведена сестра його співмешканки ОСОБА_7 та вони разом розпили 0.5 л. горілки, святкуючи народження його сина. Після цього він зателефонував до свого рідного брата ОСОБА_4 і запропонував йому приїхати щоб відсвяткувати народження сина. Брат погодився і вони з ОСОБА_7 стали чекати його на автостоянці в центрі м. Липовець. ОСОБА_4 приїхав маршруткою через годину; на вулиці вже було темно. Привітавшись з ОСОБА_4  він помітив, що той нетверезий. Він познайомив його з ОСОБА_7 і після цього вони пішли в магазин "Родзинка" де ОСОБА_4 купив пачку цигарок, горілки 0,7 л., ковбаси, крабових паличок, після чого вони пішли до нього додому, де втрьох розпили спиртне. Після цього ОСОБА_7 запропонувала їм піти в з нею на дискотеку, яка на той час була година він не пам'ятає, так як був в стані алкогольного сп'яніння. Вони погодились і пішли з ОСОБА_7 в центр м. Липовець. Прийшовши до кафе "Торговий дім", ОСОБА_7 пішла на дискотеку, а вони зустрівши його друга на ім'я ОСОБА_3 на прізвисько "ОСОБА_3", пішли в кафе "Яма", де купили 0,25 гр. горілки та закуску. В кафе вони побачили начальника СДІМ ОСОБА_8. Він підійшов до ОСОБА_8, привітався та після цього невдовзі пішов додому разом з братом ОСОБА_4, а "ОСОБА_3" залишився в кафе. Котра була година він не пам'ятає. По дорозі додому вони нікого не зустрічали. Вони йшли по тротуару, що по вул. Леніна, з лівої сторони. Біля зупинки за пожежною частиною вони помітили незнайому дівчину, яка йшла одна і несла в руках сумочку. Вони йшли швидко, тому догнали її. Вони за нею не бігли, а просто швидко йшли. На той час вони обоє з братом були дуже п'яні і він говорив по телефону, а тому не бачив, що робив його брат ОСОБА_4. Однак під час судового слідства підсудний ОСОБА_3 вину свою визнав  повністю, щиро розкаявся у вчиненому, вибачився перед потерпілою. Суду пояснив, що його брат, ОСОБА_4 швидко пішов вперед і підійшовши до дівчини ззаду, мовчки накинув їй на голову капюшон та штовхнув дівчину так, що вона присіла на землю та став тримати її, а він в цей час підійшов збоку і, зрозумівши, що брат хоче пограбувати дану дівчину, забравши її сумочку, вирішив допомогти йому і став виривати в неї з рук сумочку. Коли його брат ОСОБА_4 тримав дівчину, то їй до горла ніякого ножа не приставляв, тому що ні в ОСОБА_4, ні в нього при собі ножів не було. Можливо що в брата в руках була запальничка і тому дівчина вирішила що це ніж. Він був дуже п'яний і погано пам'ятає те, що з ним відбувалось в той вечір. Він, побачивши, що дівчина не випускає сумочку з рук сказав їй щоб вона віддала сумочку і сказав щоб вона не кричала, але він не пам'ятає щоб погрожував їй. Його брат ОСОБА_4 весь час мовчав. Ця дівчина після його слів випустила сумочку з рук і він взяв сумочку та відійшов від неї. Він дівчину не бив і не штовхав, його брат ОСОБА_4 її теж не бив, а лише тримав руками, накривши їй голову капюшоном її власної куртки, щоб вона не змогла їх роздивитися. Коли він забрав її сумочку, то його брат ОСОБА_4 відпустив дівчину і в цей час помітив на землі в снігові мобільний телефон, який підняв і сказав йому: "Є ще мобільний телефон". Він з сумочкою в руках пішов вперед та перебіг через дорогу в напрямку Соцзабезу, а його брат ОСОБА_4, взявши мобільний телефон, побіг слідом за ним. Вони перебігли через дорогу до двоповерхових будинків та далі бігли попід гаражі. Вони вибігли на паралельну від вулиці Леніна вулицю. Коли вибігли на вулицю, то почали йти по ній в напрямку будинку де він живе. По дорозі вони оглянули сумочку і виявили в ній пляшку з солодкою водою,  гребінець, косметику та гаманець в якому грошей не було. Його брат ОСОБА_4 сказав, що в сумці нічого корисного немає і, помітивши криницю, сказав, що необхідно викинути дану сумочку в криницю щоб її не знайшли, що він і зробив. Вони знову вийшли на вулицю Леніна біля кругового перехрестя. Через кілька хвилин вони прийшли до нього в квартиру. Було вже дуже пізно і вони лягли спати. Через деякий час до них в квартиру хтось постукав. Коли він запитав через двері хто це прийшов, то у відповідь почув, що це працівники міліції. Мобільний телефон викрадений у тієї дівчини був у його брата і куди саме той його поклав він не бачив, про те що вони робитимуть з викраденим вони не встигли домовитися. Даний грабіж вони вчинили тому, що були в стані сильного алкогольного сп'яніння і ініціатором цього виступив його брат ОСОБА_4, а він, будучи п'яним лише вирішив йому допомогти і якби був в тверезому стані, то ніколи б такого не вчинив. В скоєному він розкаюється.

Підсудний ОСОБА_4 в судовому засіданні вину свою у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому. Суду пояснив, що проживає в АДРЕСА_3. В м. Липовець проживає його рідний брат ОСОБА_3. Так, 17.12.2010 року близько 16.25 год. до нього зателефонував його брат ОСОБА_3 і сказав щоб він приїхав до нього щоб випити горілки за народження його сина, на що він погодився. На той час він вже вжив 200 гр. горілки. Він пішов на автовокзал, де сів на маршрутку, яка їхала в м. Липовець. В місто Липовець він приїхав близько 17.00 год. На автовокзалі його чекав брат та дівчина на ім'я ОСОБА_7. При собі він мав гроші в сумі 130 грн. Вони втрьох пішли в магазин "Родзинка", де він купив 0,7 л. горілки, закуску та цигарки. В центрі, біля автовокзалу вони взяли таксі та поїхали до його брата ОСОБА_3 на квартиру за адресою АДРЕСА_1. В квартирі вони втрьох розпили куплену горілку. Братова дружина на той час знаходилась в Липовецькому пологовому будинку. Після розпиття горілки ОСОБА_7 попросила їх провести її в центр м. Липовець на дискотеку. Вони погодились і ОСОБА_7 викликала таксі, після чого вони втрьох поїхали в центр м. Липовець. Вони вийшли з таксі біля кафе "Торговий Дім". Ліля пішла на дискотеку, а він з братом пішов в магазин "Родзинка" де купив 0,25 л. горілки, яку вони розпили неподалік від магазину. Після цього вони пішли в напрямку "Торгового дому". По дорозі вони зустріли хлопця на ім'я ОСОБА_3 на прізвисько "ОСОБА_3". Олександр запропонував їм випити пива, вони погодились і пішли в кафе "Яма". В кафе він купив 0,25 л. горілки, яку вони розпили. Яка була година він не пам'ятає, тому що був в стані алкогольного сп'яніння. Розпивши горілку, вони з братом вийшли з кафе і пішли додому. На той час було вже біля 24.00 год. Вони йшли по тротуару, що по вул. Леніна з лівої сторони. Біля зупинки за пожежною частиною вони помітили незнайому дівчину. Вони йшли швидко, тому догнали її. Вони за нею не бігли, а тільки швидко йшли. Він на той час вже був дуже п'яний і чомусь вирішив викрасти в неї сумочку, в якій як йому здалося могли бути гроші. Своєму брату ОСОБА_3 він про свій намір не сказав. Він підійшов до цієї дівчини ззаду і мовчки накинув їй на голову капюшон її власної куртки та штовхнув її так, що вона присіла на землю і став тримати її, а його брат ОСОБА_3 в цей час, зрозумівши, що він хоче пограбувати дану дівчину, підійшов до неї збоку і став виривати в неї з рук сумочку. Коли він тримав дівчину, то в руках в нього ніяких предметів не було і він їй до горла ніякого ножа не приставляв, можливо що в нього в руках була запальничка і тому дівчина вирішила що це ніж. Він був дуже п'яний і погано пам'ятає те, що з ним відбувалось в той вечір. Його брат ОСОБА_3, побачивши що дівчина не випускає сумочку з рук сказав їй щоб вона віддала сумочку і сказав ще щось, але він не пам'ятає що. Він весь час мовчав. Дана дівчина випустила сумочку з рук і його брат взяв дану сумочку. Він дану дівчину не бив і не штовхав, а лише тримав руками, накривши їй голову капюшоном її куртки, щоб вона не змогла їх роздивитися. Коли його брат ОСОБА_3 забрав її сумочку, то він відпустив дівчину і в цей час помітив на землі в снігові мобільний телефон, який він підняв і сказав брату : "Є ще мобільний телефон". Його брат ОСОБА_3 з сумочкою в руках пішов вперед та перебіг через дорогу в напрямку Соцзабезу, а він, взявши мобільний телефон, побіг за ним. Вони перебігли через дорогу до двоповерхових будинків та далі бігли попід гаражі. Вони вибігли на паралельну від вулиці Леніна вулицю. Коли вони вибігли на вулицю, то почали йти по ній в напрямку будинку, де жив його брат ОСОБА_3. По дорозі вони оглянули сумочку і виявили в ній пляшку з солодкою водою, гребінець,  косметику та гаманець в якому не було грошей. Він сказав своєму братові ОСОБА_3, що в сумці нічого корисного немає. В цей час він помітив криницю та сказав братові, що необхідно викинути дану сумочку в криницю щоб її не знайшли, що і зробив. Також він вимкнув телефон, який вони відібрали в дівчини і викинув сім-карту десь по дорозі, але де саме не пам'ятає. Вони знову вийшли на вулицю Леніна біля кругового перехрестя. Через кілька хвилин вони прийшли до його брата в квартиру. Вони лягли спати і через деякий час до них в квартиру хтось постукав. Його брат ОСОБА_3 запитав хто це прийшов. Він почув, що це працівники міліції і тому відразу ж взяв мобільний телефон і заніс його на балкон, де сховав під бляхою підвіконня і після цього одразу зайшов в кімнату. Його брат не бачив того де він заховав викрадений телефон, бо в цей час спілкувався з працівниками міліції через двері. Грабіж вони вчинили тому, що були в стані сильного алкогольного сп'яніння і ініціатором цього виступив він, в чому на даний час розкаюється.

          Потерпіла неповнолітня ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що 17 грудня 2010 року вона разом зі своєю подругою ОСОБА_9 біля 21.00 год. прийшли в кафе-бар "Торговий Дім" в м. Липовець на дискотеку. Там вони розмовляли зі своїми друзями, танцювали та розважалися. О 22.55 год. їй зателефонувала її мама ОСОБА_10 і сказала щоб вона йшла додому, тому вона одягнулася і, взявши свою сумку, о 23.23 год. вийшла з "Торгового Дому" та разом зі своєю подругою ОСОБА_9 пішла додому. Час вона запам'ятала точно, тому що вийшовши з "Торгового Дому" глянула на годинник в мобільному телефоні. Вони з ОСОБА_9 йшли тротуаром в напрямку дому та розмовляли, більше з ними нікого не було і за ними ззаду також ніхто не йшов. Біля пожежної частини ОСОБА_9 попрощалася з нею та пішла додому, а вона пішла тротуаром далі в напрямку своєї домівки. Біля ветеринарної аптеки вона озирнулася назад, але нікого не побачила і пішла далі. Пройшовши повз вулицю Радянську вона почула якийсь шум, наче ззаду хтось йшов і рукави його одягу терлись об верхній одяг. Вона трохи злякалася, бо було вже пізно і темно, тому стала швидше йти, але через кілька метрів за автобусною зупинкою до неї ззаду хтось підбіг і накинув їй на голову капюшон її власної куртки щоб вона нічого не бачила та штовхнув в спину так щоб вона впала на землю. Від поштовху вона впала на землю і в цей час збоку до неї підійшов інший чоловік та став тягнути за ручку її сумки, намагаючись вирвати сумку у неї з рук, а інший, той що штовхнув її, в цей же час сказав їй: "Віддай сумку". Вона добре запам'ятала голос цього чоловіка, тому може впізнати його по голосу. Також вона відчула від цього чоловіка сильний різкий запах цигарок. Чи були вони тверезі, чи ні вона не знає, запаху спиртного вона від них не чула. Вона напівлежала на землі і тримала сумку міцно в руках та не відпускала, а чоловік що штовхнув її, тримав її ззаду лівою рукою за капюшон, а правою рукою приставив їй до шиї, що була захищена тканиною куртки, з правого боку до коміра куртки якийсь гострий предмет ( що саме це було вона не бачила, але їй здалось що це міг бути ніж, бо вона відчула через тканину куртки що даний предмет доволі гострий). Чоловік знову сказав : "Віддай сумку" та став лаятись і сказав : "Не кричи, бо заріжу". Вона, злякавшись, відпустила сумку і інший чоловік, що виривав сумку в неї з рук, вхопив її сумку і відійшов вбік, але ні його обличчя, ні статури, ні одягу вона в той момент не бачила, бо в неї на голові був накинутий капюшон куртки. Коли в неї виривали з рук сумку, то вона, злякавшись, що в неї можуть забрати ще й її мобільний телефон "LG КР 500", що знаходився в правій кишені куртки, непомітно витягнула його і поклала собі під ноги на землю в сніг. Після того як інший чоловік забрав в неї сумку, чоловік, що тримав її, вдарив її кулаком в праву скроню і вона впала на землю та цей чоловік побачив на землі її мобільний телефон і забрав його та сказав своєму товаришу: "Є телефон" і його товариш став тікати з її сумкою в руках в сторону Соцзабезу, перебігши через дорогу , а цей чоловік з її телефоном в руках побіг слідом за ним. Куди вони зникли потім вона не бачила, бо швидко побігла додому та розповіла про те що сталося своїм батькам. На вулиці було темно, тому вона добре даних чоловіків не роздивилася. Може лише сказати, що коли вони стали тікати в сторону Соцзабезу, то вона побачила, що одягнені вони обоє були в темний одяг, куртки з тканини "плащівки", на голові в обох були чорні прості шапочки. Чоловік, що вирвав в неї з рук сумку був вищий на зріст від того, що тримав її, та був худий. Чоловік, що тримав її та погрожував був трохи нижчий за нього і також худий. Сумка яку в неї вкрали була з синтетичної тканини і на даний час цінності для неї не представляє, цінних речей в ній не було. Мобільний телефон "LG КР 500" їй придбали батьки 28 липня 2010 року в м. Іллінці   в магазині "Грамофон" за ціною 1200 (одна тисяча двісті) гривень.   Чоловіків  схожих на тих, що пограбували її, вона того вечора в "Торговому Домі" та біля нього не зустрічала. Вона ніколи раніше їх не бачила.

          Законний представник неповнолітньої потерпілої - ОСОБА_10, суду  пяснила, що її донька 17.12.2010 року пішла з подругою на дискотеку. Біля 22 год 55 хв. вона зателефонувала дочці і сказала іти додому. Приблизно о 23 год 40 хв. Людмила прийшла додому перелякана, з плачем повідомила, що двоє  чоловіків погрожуючи їй, викрали у неї сумку та телефон.  Один з чоловіків приставив їй до шиї гострий предмет і сказав, що якщо вона не віддасть сумки - то він її заріже.  Вона відразу звернулась у міліцію. Наступного дня дочка  опізнала   обох грабіжників.  Донька пережила сильний стрес і  з того часу стала всього боятись, нікуди не ходить.

          З показань свідка ОСОБА_7, оголошених в судовому засіданні, встановлено, що ОСОБА_6 є її зведеною сестрою, а саме донькою її вітчима та проживає в АДРЕСА_1. ОСОБА_3 вона вперше побачила в серпні 2010 року, коли він разом з ОСОБА_6, з якою співмешкав, прийшов до них додому допомагати копати картоплю. Його брата ОСОБА_4 вона вперше побачила в листопаді 2010 року. 17 грудня 2010 року біля 14.30 год. мати сказала їй щоб вона разом з ОСОБА_3 занесла ОСОБА_6 в пологовий будинок їжу, тому що ОСОБА_6 народила дитину. Вона прийшла в квартиру до ОСОБА_3 і перед тим як йти в пологовий будинок ОСОБА_3 запропонував їй випити спиртного за народження його й ОСОБА_6 спільної дитини. Вони випили 0.5. л горілки (вона випила 100 г, а ОСОБА_3 біля 300 г). Після цього вони взявши таксі поїхали в пологовий будинок. Після цього вони біля магазину "Родзинка" зустріли брата ОСОБА_3, ОСОБА_4, який купив в магазині продукти та 0.7 л. горілки. Та вони всі разом поїхали на квартиру до ОСОБА_3, де були до 17.30 год. ОСОБА_4 та Олександр випили куплену горілку і після цього вони всі разом поїхали на таксі до "Торгового Дому". Вона зустріла своїх знайомих та зайшла в приміщення кафе "Торговий Дім", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 через десять хвилин також зайшли в "Троговий Дім"  та, сівши з ними за один столик, трохи порозмовляли і пішли. Після цього вона їх більше не бачила.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що працює начальником Сектору дільничних інспекторів міліції Липовецького РВ УМВС. Так, 17 грудня 2010 року він, здійснюючи перевірку нарядів по охороні громадського порядку в АДРЕСА_4 біля 23-ї години з даною метою зайшов в кафе-бар "Браво" ("Яма"), що розташоване по вулиці Леніна в м. Липовець. На той час в кафе знаходилась значна кількість відвідувачів, що відпочивали там. Підійшовши до продавця кафе, він став розмовляти з нею, щоб з'ясувати чи не виникало ніяких конфліктних ситуацій. Під час цієї розмови до нього підійшов ОСОБА_3,   якого він знає як раніше судимого жителя АДРЕСА_3. ОСОБА_3 привітався з ним, тому що добре знає його, так як він його неодноразово притягував до адміністративної відповідальності, коли ще працював дільничним інспектором. ОСОБА_3 був напідпитку та сказав що святкує в даному кафе зі своїми друзями народження своєї дитини і що дружина його ще знаходиться в пологовому будинку. Після цього він вийшов з даного кафе, а ОСОБА_3 залишився там. З ким саме відпочивав ОСОБА_3 він не звернув уваги. Наступного ранку 18 грудня 2010 року він дізнався, що тієї ночі ОСОБА_3 разом зі своїм братом ОСОБА_4 біля 12-ї години ночі на вулиці Леніна в м. Липовець пограбували неповнолітню ОСОБА_5. 18 грудня 2010 року вранці він розмовляв  з підсудними, коли їх затримали, і вони  обидва зізнались у тому, що саме вони  вчинили грабіж і  повідомили, де знаходиться викрадений телефон. Будь-яких незаконних методів до них працівники міліції не затосовували.

          Крім показань потерпілої та свідків, вина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні ними злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, підтверджується матеріалами кримінальної справи, дослідженими в судовому засіданні:

-   Довідкою вартості від 18.12.2010 року, де вказано що вартість мобільного телефону "LG КР 500" становить 1200 гривень / а.с. 4/;

-          протоколом пред'явлення особи для впізнання від 18.12.2010 року, де потерпіла
ОСОБА_5 впізнала ОСОБА_3, як одного з чоловіків, що пограбували її в м. Липовець в ніч з 17 на 18 грудня 2010 року / а.с. 31/;

-          протоколом пред'явлення особи для впізнання від 18.12.2010 року, де    потерпіла ОСОБА_5     впізнала    ОСОБА_4, як одного з чоловіків, що пограбували її в м. Липовець в ніч з 17 на 18 грудня 2010 року         / а.с. 34/;

-          протоколом виїмки від 18.12.2010 року, під час якої ОСОБА_3 видав з квартири в якій він проживав по АДРЕСА_1 з-під металевої бляхи підвіконня на балконі квартири мобільний телефон "LG КР 500", що був викрадений ним та його братом ОСОБА_4 у ОСОБА_5 в м. Липовець в ніч з 17 на 18 грудня 2010 року / а.с. 36/;

-          протоколом огляду місця події від 18.12.2010 року: ділянки АДРЕСА_4 де з криниці місцеві жителі витягнули жіночу сумочку з тканини чорного кольору, що належить ОСОБА_5 та була викрадена в неї ОСОБА_3 і ОСОБА_4 в ніч з 17 на 18 грудня 2010 року. / а.с. 37-39/;

-          протоколом огляду предметів від 18.12.2010 р. - жіночої сумки що належить ОСОБА_5, яка вилучена під час огляду ділянки вулиці Гончарова біля криниці в м. Липовець 18.12.2010 року /а.с.   40/;

-          протоколом огляду предметів від 18.12.2010 р. - мобільного телефону "LG КР 500", що був викрадений у ОСОБА_5 в м. Липовець в ніч з 17 на 18 грудня 2010 року та вилучений з квартири АДРЕСА_1, де проживає ОСОБА_3 18.12.2010 року /а.с.  42-44/;

- товарним чеком та гарантійним талоном про  вартість ремонту  мобільного  телефону ( а.с.149,150)

          Суд ретельно перевірив посилання підсудного ОСОБА_3 на застосування щодо нього незаконних методів досудового слідства. Крім допиту   в судовому засіданні працівника міліції,  судом  було дано доручення прокуратурі Липовецького району на перевірку показань підсудного у цій частині.

          За результатами перевірки  12.04.2011 року  слідчим прокуратури Липовецького району була винесена  постанова   про відмову в порушенні кримінальної справи відносно  працівників  Липовецького  РВ УМВС  Гемби Р.Д та  слідчого СВ Липовецького РВ УМВС Лебідь Н.В.. по факту перевищення влади або службових повноважень, за відсутністю  складу злочину, передбаченого ст.365  КК України.

          Таким чином, суд, на підставі оцінки всіх зібраних по справі доказів в їх сукупності, вважає, що вина підсудних   у вчиненні  інкримінованого їм  злочину, повністю доказана в судовому засіданні.

          Дії підсудних ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.2 ст. 186 КК України, як  відкрите викрадення чужого майна (грабіж), за кваліфікуючою ознакою — грабіж, поєднаний з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а відносно ОСОБА_3 –ще і вчинений повторно.

При обранні міри покарання ОСОБА_3 та ОСОБА_4. суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки ними скоєного, їх особу, обставини, що   пом’якшують та обтяжують  покарання.

          У відповідності до ст.12 КК України,  злочин, передбачений ч.2 ст. 186 КК України відноситься до тяжких злочинів, а санкція цієї статті передбачає лише позбавлення волі.

          Обставиною, яка обтяжує покарання обох підсудних, згідно ст. 67 КК України,  суд визнає вчинення злочину особами, що перебувають у стані алкогольного сп’яніння.

Приймаючи зазначене до уваги, суд вважає, що  підсудним слід призначити покарання у виді позбавлення волі.

          Однак при цьому суд враховує і інші обставини.

          Пом'якшуючими покарання підсудних обставинами суд визнає щире каяття,  визнання своєї   вини, активне сприяння розкриттю злочину (добровільно надавали  допомогу в з’ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мали істотне значення для повного його розкриття ).

          ОСОБА_4 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався,  позитивно характеризується  як  за місцем проживання,  так і за місцем роботи.

          41 мешканець смт.Турбова звернувся  до суду з клопотанням не позбавляти волі ОСОБА_4, охарактеризувавши його як  круглого сироту, нормальну, добросовісну та товариську  молоду людину.

          Враховуючи зазначені обставини, молодий вік підсудного ( 22 роки), те, що він перебуває під вартою з 18.12.2010 року , тобто протягом п"яти місяців,  суд прийшов до висновку про  можливість виправлення     ОСОБА_4 без відбування покарання та  вважає   можливим  на  підставі ст.ст. 75, 76 КК України, звільнити його від  відбування покарання з випробуванням.  

ОСОБА_3 раніше неодноразово судимий,  задовільно характеризується  за місцем проживання, відповідно до довідки-характеристики, виданої виконавчим комітетом Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області /а.с.57/.

           Суд вважає, що його виправлення та перевиховання    можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. При цьому,  враховуючи встановлені обставини справи, а також наявність   пом»якшуючих покарання  ОСОБА_3 обставин,   суд вважає можливим  призначити йому покарання, наближене до мінімального, встановленого в санкці ч.2 ст.186 КК України.

Законним представником потерпілої ОСОБА_5 до підсудних заявлено цивільний позов на суму 5000 грн. за заподіяну моральну шкоду та  1200 гривень –матеріальну шкоду. Підсудні цивільний позов визнали у повному обсязі.

Суд вважає безспірним    факт заподіяння злочином  потерпілим по кримінальній справі  моральної шкоди, оскільки   остання  являється постійним супутником кожної протиправної поведінки щодо  фізичної особи.

          Розмір відшкодування за моральну шкоду залежить від  характеру злочину, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала  шкоди.

          Тому, враховуючи  вимоги розумності та справедливості, судову практику по подібних справах,  ґрунтуючись на встановлених  обставинах, суд вважає, що позов  про стягнення   моральної   шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі.

          Матеріальна шкода підтверджена документально на суму 925 гривень ( вартість ремонту телефону –800 гривень та нової  карти пам»яті з поповненням рахунку). На вказану суму  підлягає задоволенню  цивільний позов  у частині стягнення матеріальної шкоди.

       Керуючись ст.ст.323,324 КПК України, суд

З  А  С  У  Д  И  В:

          ОСОБА_3 визнати винним у  вчиненні злочину, передбаченого  ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді    4 ( чотирьох ) років 6  (шести) місяців позбавлення  волі .

          В строк відбуття покарання зарахувати час перебування під вартою –з 18 грудня 2010 року.

          Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередню : утримання під вартою.

          ОСОБА_4 визнати винним у  вчиненні злочину, передбаченого  ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді    4 ( чотирьох ) років  позбавлення  волі .

На підставі ст. 75  КК України, звільнити  ОСОБА_4  від  відбування покарання, якщо він протягом іспитового строку, тривалістю в 3 (три) роки  не вчинить  нового злочину та виконає покладені  на   нього, відповідно до ст. 76 КК України , наступні  обов'язки:

-          не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

-          повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Обраний ОСОБА_4 запобіжний захід,  до набрання вироком законної сили  змінити з  утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши  його  з-під варти із залу суду.          

Цивільний позов  задовольнити  частково. Стягнути  солідарно з ОСОБА_3  та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 5925 ( п»ять тисяч дев»ятсот двадцять п»ять)  гривень  заподіяної шкоди.

Речові докази по справі  підлягають поверненню власнику після набрання вироком законної сили.

      Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом  15 діб. А для підсудних, які знаходяться під вартою –в той же строк з дня отримання копії вироку.

Суддя:Л. Т. Мочульська