Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 –2018/ 2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Федченко І.М.
Суддя-доповідач: Давискиба Н.Ф.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
«17 »травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
Суддів: Давискиба Н.Ф.
Мануйлова Ю.С.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від «28»лютого 2011 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Запорізької міської ради, 3-ті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Головне управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради, Головне управління МНС України в Запорізькій області, Державний заклад «Жовтнева районна санітарно-епідеміологічна станція»м. Запоріжжя, ОП ЗМБТІ про визнання права власності на самовільні забудови,-
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Запорізької міської ради, 3-ті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Головне управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради, Головне управління МНС України в Запорізькій області, Державний заклад «Жовтнева районна санітарно-епідеміологічна станція»м. Запоріжжя, ОП ЗМБТІ про визнання права власності на самовільні забудови.
В позові зазначала, що, вона є власницею 7/50 часток АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці площею 903 кв.м., згідно свідоцтва про право власності № 2-553 від 09.06.2000 року, виданого Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою.
На вказаній земельній ділянці відносно положення генерального плану м. Запоріжжя до зони малоповерхових жилих забудов, ще в 1956 році був побудований гараж, позначений в техпаспорті літ. Ж, розміром 4,20Ч5,78 м, який узаконений в 1979 році рішенням Жовтневого райвиконкому № 04-25/35, як сарай, так як гаражні ворота були замінені на двері сараю.
В 1981 році знову були поставлені гаражні ворота і сарай під літ «Ж»без зміни розмірів став гаражем та самовільною забудовою. Крім того, нею був перебудований позначений в техпаспорті дерев’яний сарай під літ. «Х№»розміром 2, 40Ч2,0Ч4,8Ч3,44, який вона обложила шлакоблоком, загальна площа якого не змінилась. Також у 1996 році узаконена літня кухня позначена у техпаспорті під літ. «И», була продовжена на 1,90 см. Вона позначена у техпаспорті під літ. «С»розмірами 3,85Ч1,90м.
На теперішній час вона бажає узаконити всі об’єкти нерухомості, але не всі сусіди надали їй згоду. На підставі цього просила, суд визнати за нею право власності на самовільні забудови, а саме сарай під літ. «Х№», розміром 2,40Ч2,0Ч4,8Ч3,44, літню кухню під літ. «С», розміром 3,85Ч1,90м., гараж під літ. «Ж», розміром 4,20Ч5,87 м., розташовані на земельній ділянці площею 905 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 лютого 2011 позовні вимоги задоволено.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на самовільні забудови: сарай під літ. «Х№», розміром 2,40Ч2,0Ч4,8Ч3,44, літню кухню під літ. «С», розміром 3,85Ч1,90м., гараж під літ. «Ж», розміром 4,20Ч5,87 м., розташовані на земельній ділянці площею 905 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення скасувати частково в частині задоволення позовних вимог стосовно визнання за ОСОБА_4 прав власності на літню кухню літ. «С», яка розташована на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.
Проте, судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими (п.п.1,2 ст. 309 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із позитивних висновків органів пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічної служби, листа виконавчого комітету Запорізької міської ради (контролюючих органів) щодо відповідності спірних забудов положенням генерального плану м. Запоріжжя та про можливе визнання право власності на самочинно побудовані споруди за позивачкою. Крім того, суд зазначив, що відповідач ОСОБА_3 не надав суду жодних доказів стосовно того, що самочинно збудована позивачкою літня кухня під літ. «С»якимось чином перешкоджає йому користуватися його власністю.
Проте, такого висновку суд першої інстанції дійшов без повного з»ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Із матеріалів справи видно, що ОСОБА_3 на праві власності належить АДРЕСА_1, поряд з яким позивачкою самочинно збудовано спірну літню кухню під літ. «С». Земельні ділянки, на яких розташовані домоволодіння та господарсько-побутові будівлі сторін, знаходяться на праві користування.
За змістом ч.3 ст. 375 ЦК України право власності на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно ч.1 ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловими будинками, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
Для виникнення права власності на садибу необхідно, щоб її було збудовано на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці, було затверджено відповідний проект, було отримано відповідний дозвіл та садибу бо прийнято до експлуатації.
Проте, при вирішенні спору судом першої інстанції зазначені норми права ураховані не були.
Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди, як то: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку) і складовою права власності на нього. Тому положення частини 5 статті 376 ЦК України не є підставою для визнання за власником житлового будинку, розміщеного на належній йому земельній ділянці, окремого права власності на будинок чи садибу. Оформлення питання про прийняття в експлуатацію таких об’єктів нерухомості має здійснюватися органами місцевого самоврядування чи їх виконавчими органами у спосіб, визначений їх компетенцією.
Проте, матеріали справи не містять будь-яких даних про звернення позивачки до органів місцевого самоврядування з питання узаконення спірної кухні, а також про відмову цих органів у його вирішенні.
Відповідно до ч.5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Із пояснень представника головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради видно, що розміщення самочинно збудованих споруд на земельній ділянці позивачки, суперечить вимогам ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», а саме аб.3 п.3.25*, який передбачає, що для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 метра, при цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжної ділянки (а.с.41-43).
Між тим, з технічної документації, висновку експерта від 02.03.2009 року № 1001 видно, що літня кухня літ.»С»вищезазначеним вимогам не відповідає, оскільки вимоги ДБН стосовно відстані між спірною кухнею та житловим будинком відповідача складає 0,12 м. Це ж розташування видно з фототаблиць, які знаходяться у матеріалах справи і не заперечуються позивачкою. Таке близьке розташування літньої кухні до житлового будинку відповідача призводить до значних незручностей щодо користування своєю власністю, житловим будинком.
Вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, що призвело до ухвалення незаконного рішення в частині визнання права власності на самочинно збудовану літню кухню під літ.»С»за ОСОБА_4, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Твердження позивачки про те, що в даному випадку порушення вимог ДБН 360-92* не повинні враховуватись, оскільки між сторонами не визначений порядок користування земельними ділянками та не встановлена межа, не заслуговують на увагу з урахуванням вище зазначених обставин.
Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,2 ч.1 ст.309, 313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від «28»лютого 2011 року в частині визнання за ОСОБА_4 право власності на літню кухню під літ.»С», розміром 3,85х1,90 м. –скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення. Відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову в частині визнання права власності на самочинно збудовану кухню під літ.»С», розташовану на земельній ділянці площею 905 к.м. за адресою АДРЕСА_1.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: