ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
25.03.11 р. Справа № 10/58пн
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, код НОМЕР_1
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк, код НОМЕР_2
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м.Донецьк, ЄДРПОУ 35637119
про визнання недійсним договору оренди та визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 – за пасп.
від відповідача: не з’явився
від третьої особи: ОСОБА_3 – по дов.
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк (далі – Підприємець) звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою (з урахуванням заяви б/н та дати, яка надійшла на адресу господарського суду Донецької області 23.03.2011р.) до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк (далі – Набувач) про визнання за позивачем права власності на капітальну будівлю магазину, що розташована в АДРЕСА_1 (далі – Приміщення).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невизнання права приватної власності на реконструйоване Приміщення з боку Набувача (з яким досягнуто попередньої домовленості щодо продажу Приміщення), з огляду на самовільність спорудження цієї нерухомості. З такою позицією позивач не погоджується, зазначаючи, що Приміщення споруджене на законних підставах, причому будівництво виконане з дотриманням будівельних норм та правил.
Представник відповідача до судового засідання не з’явився, висунувши клопотання про розгляд справи за його відсутності, наразі письмово заперечив проти позову, вказуючи на здійснення спорудження нерухомості без отримання відповідних дозволів та на недоведеність факту відповідності Приміщення будівельним нормам та правилам.
Ухвалою суду від 17.03.2011р. до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Донецькій області, м.Донецьк.
Третя особа надала відзив №7/5-03-2158 від 23.03.2011р., за змістом якого заперечила проти позову, вказуючи на самочинність будівництва Приміщення.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Підприємця у обсязі зменшених позовних вимог підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до договору купівлі-продажу №2545 від 15.06.2007р., Підприємець придбав у ОСОБА_6 (далі – Громадянин) та став власником торгового павільйону для реалізації товарів народного споживання розміром 100 кв.м по АДРЕСА_1 (далі – Об’єкт).
Попередньому власнику Громадянину згідно договору оренди земельної ділянки №3131 від 06.09.2000р. та рішення виконавчого комітету Донецької міської ради №238/9 від 21.06.2000р. – виконавчим комітетом Донецької міської ради передано у строкове оплатне користування із земель загального користування (житлової та громадської забудови) земельну ділянку площею 186 кв.м для розміщення та експлуатації торгового павільйону в АДРЕСА_1 (Об’єкту).
Згодом Громадянином отримано відповідні дозволи на пролонгацію зазначеного договору оренди землі (технічну документацію із землеустрою, дозвіл органів пожежного нагляду, санітарно-епідеміологічних органів, отримано завдання на розробку містобудівного обґрунтування тощо), копії яких залучено до матеріалів справи, а також 11.07.2006р. укладено новий договір оренди землі №1955, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, на що переконливо вказує пункт 2 договору купівлі-продажу №2545 від 15.06.2007р.
Таким чином, в силу частини 3 статті 377 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 120 Земельного кодексу України від попереднього власника Громадянина до Підприємця перейшло право тимчасового користування земельною ділянкою під Об’єктом, а також земельною ділянкою, необхідною для обслуговування Об’єкту. Підприємець належним чином здійснює оплату орендної плати за земельну ділянку під Об’єктом, на що вказують надані суду платіжні доручення та квитанції.
В порядку статей 328 та 331 Цивільного кодексу України, у відповідності до письмових пояснень Підприємця та технічного висновку ТОВ «Український інженерно-технічний центр» від 12.01.2011р., вказаний суб’єкти господарювання здійснив на виділеній земельній ділянці спорудження Приміщення (реконструювавши Об’єкт), ставши власником новоствореної речі, причому презумпція правомірності зазначеного речового права визначена законом – статтею 328 Цивільного кодексу України.
Об’ємно-планувальні та конструктивні рішення будівлі Приміщення мають задовільний технічний стан (стан ІІ), Приміщення відповідає приписам будівельних норм та правил, може експлуатуватися за цільовим призначенням та є капітальною спорудою, на що вказує висновок спеціаліста-будівельника ТОВ «Український інженерно-технічний центр» від 12.01.2011р.
З огляду на наведене, означене право власності позивача Підприємця на Приміщення виникло на законних підставах, тому суд вважає безсумнівною наявність у вказаної особи права власності на спірну нерухомість. Статус нерухомого майна, що визначений статтями 181 та 331 Цивільного кодексу України, за висновком суду є властивим Приміщенню, оскільки за матеріалами справи Приміщення розташоване на земельній ділянці, а його переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення.
Таким чином, виходячи зі змісту норм статей 316-317, 328 Цивільного кодексу України – Підприємець є добросовісним набувачем та власником Приміщення, отриманого на підставах, що передбачені законом (створення нової речі).
Інформації стосовно претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до Підприємця відносно Приміщення або земельної ділянки під цією нерухомістю сторонами надано не було.
Відповідно до статті 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об’єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва передбачають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку. Обов’язок власника чи іншої зацікавленої особи, а також сама необхідність прийняття в експлуатацію об’єктів самочинного будівництва не передбачена в чинному законодавстві, а порядок прийняття в експлуатацію об’єктів самочинного будівництва не врегульовано жодним нормативним актом.
Спірне нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні позивача Підприємця. Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік категорій земель відповідно до їх цільового призначення. Відповідно до статті 38 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.
Враховуючи, що новостворене нерухоме майно за своєю суттю та функціональним призначенням є громадською будівлею та призначене для обслуговування населення, воно входить до кола об’єктів, що можуть бути розташовані на землях житлової та громадської забудови. За наведених обставин, суд вважає що позивачем не було порушено положень чинного законодавства щодо цільового використання земельних ділянок.
За поясненнями сторін, Набувач після попередньої домовленості про купівлю Приміщення відмовився придбавати означену нерухомість з огляду на відсутність документів, що підтверджують прийняття Приміщення у експлуатацію.
У відповідності до статті 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. За нормами статті 392 Цивільного кодексу України, власник наділений правом захисту права власності в суді у разі невизнання або оспорювання іншими особами такого права власності. Оскільки згідно правової позиції, висловленої у поточному спорі згідно листа-відмови, відповідач Набувач не визнає право власності позивача на Приміщення, вважаючи цю нерухомість самочинно збудованою, тому суд доходить висновку, що позивач мав право звертатися до суду за захистом свого права власності, а твердження відповідача щодо відсутності факту виникнення права власності на зазначену нерухомість є безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та висновками суду.
Невизнання Набувачем фактичних правовідносин щодо Приміщення є неправомірним через порушення тим самим статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини, якою встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі Жовнір проти України від 29.06.2004р.) закріплює засади поваги до права власності і забороняє позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених принципами міжнародного права. В силу статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадане судове рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.
Предметом доказування у справах про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва є низка обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення такого спору по суті, зокрема, це особа, яка є фактичним власником спірної нерухомості, відсутність порушень прав третіх осіб на означене майно, відповідність споруди чинним приписам будівельних норм та правил, можливість подальшої безпечної експлуатації об’єкту та наявність у позивача речових прав на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт нерухомості. У справі №10/58пн зазначений предмет доказування доведений відповідними доказами, причому аналіз вищезазначених доказів дозволяє суду зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими, достовірними, як кожний доказ окремо, так і у взаємному зв’язку в їх сукупності. Вони є логічними та послідовними, узгоджуючись між собою.
Рішення суду у справі № 10/58пн в частині про визнання права власності Підприємця на Приміщення є підставою для державної реєстрації відповідних речових прав на нерухомість згідно пункту 10 додатку №1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на Підприємця, оскільки первинним підґрунтям необхідності звернення до суду є вина позивача у неотриманні дозволів на будівництво.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Донецьк про визнання права власності на капітальну будівлю магазину, що розташована в АДРЕСА_1, задовольнити повністю.
Визнати право власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк на капітальну будівлю магазину, що розташована в АДРЕСА_1.
У судовому засіданні 25.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 25.03.2011р.