СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
21 вересня 2006 року | Справа № 2-30/1812.1-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Дугаренко О.В.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
представник позивача - Тихий Євген Валерійович, довіреність № 34/05-1 від 16.01.2006 - державне підприємство Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж";
представник відповідача - Марченко Віталій Сергійович, довіреність № б\н від 27.10.2005 - військова частина 2161;
розглянувши апеляційну скаргу військової частини 2161 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ловягіна Ю.Ю.) від 16.06.2006 у справі № 2-30/1812.1-2006,
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" (вул. 4-я Бастіонна, 32,м.Севастополь,99007)
до Військової частини 2161 (вул. Фєдотова, 27,Сімферополь,95000)
про стягнення 16271,87 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з відповідача 16271,87 грн., у тому числі 11371,34 грн. - основного боргу, 3140,62 грн. - індексу інфляції, 988,84 грн. - пені, 771,07 грн. - річних.
Свої вимоги позивач пояснює неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору № 268 від 18.12.2001, у зв'язку з чим за відповідачем виникла заборгованість.
Заявою від 03.02.2006 № 132/05 (а.с.116) позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 5780,04грн. за період з 31.12.2000 по 30.04.2002, крім того заборгованості за період з 30.04.2002 по 31.12.2002 у сумі 5591,30грн., а також на цю суму 3 % річних у сумі 570,97грн., 1884,32грн. - інфляції, 523,90грн. - пені.
Заявою від 14.04.2006 (а.с.155 - 157) позивач знову уточнив свої вимоги і просив стягнути заборгованість за період з 31.12.2000 по 31.03.2002 у сумі 5780,04грн., а також заборгованість у сумі 5591,30грн. за період з травня 2002 року, річних у сумі 602,68грн., інфляції у сумі 1990,55грн. і пені у сумі 523,0грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.2006 (суддя Ловягіна Ю.Ю.) позов задоволено частково.
З військової частини 2161 на користь державного підприємства Міністерства оборони України "102 підприємство електричних мереж" стягнуто 5591,30грн. - заборгованості, 523,90грн. - пені, 503,22грн. - річних, 1722,14грн. - індексу інфляції, 83,55грн. - державного мита та 60,48грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині в позові відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення господарського суду винесено при порушенні норм матеріального та процесуального права при неповно та не об'єктивно досліджених обставинах справи.
Відповідно до розпорядження В.о. голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.09.2006, суддів Щепанську О.А. та Плута В.М. було замінено на суддів Борисову Ю.В. та Горошко Н.П.
Відповідно до розпорядження першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.09.2006, суддів Горошко Н.П. та Борисову Ю.В. було замінено на суддів Дугаренко О.В. та Фенько Т.П.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
01.01.2000, 102 підприємство електричних мереж ВМС України (електропостачальна організація) та військова частина 2161 (споживач) уклали договір № 268 на відпуск та користування електричною енергією.
Відповідно до пункту 1 договору, енергопостачальна організація зобов'язується відпускати електроенергію споживачу 3 категорії надійності відповідно з встановленими даним договором умовами і величинами споживання електроенергії, а споживач зобов'язується щомісяця здійснювати оплату за відпущену електропостачальною організацією електричну енергію.
18 грудня 2001 року державне підприємство Міністерства Оборони України "102 підприємство електричних мереж" (електропостачальна організація) та військова частина 2161 (споживач) уклали договір № 268 про постачання електричною енергією.
Пунктом 1 договору сторони визначили предмет договору, відповідно до якого, предметом договору є умови і порядок постачання електроенергії електропостачальної організації і оплата спожитої електроенергії споживачем.
Відповідно до пункту 8.4. договору, він був укладений сторонами до 31.12.2002 та набирає чинності від дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено жодною стороною про відмову від даного договору або його перегляді.
Таким чином, договір від 18.12.2001 № 268 діє у теперішній час, а договір від 01.01.2000 втратив силу після укладення договору від 18.12.2001.
Розділом 5 договору сторони передбачили зобов'язання та відповідальність споживача, згідно з яким, споживач зобов'язаний вносити плату за електричну енергію виключно грошовими коштами в уповноважений банк на розподільчий рахунок електропостачальної організації, яка здійснює підприємницьку діяльність по постачанню електричної енергії по регульованому тарифу.
Дата розрахунку - 12 число місяця, наступного за розрахунковим (пункт 3.4 договору).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до розрахунку позивача за відповідачем склалася заборгованість у сумі 11371,34грн. за період з 31.12.2000 по 31.12.2002 яка до теперішнього часу не погашена. Позивачем було скеровано відповідачу претензію від 16.08.2005 № 30 - юпр про оплату заборгованості, яка залишена без відповіді.
Так, позивач пред'явив вимоги про стягнення заборгованості за період з 31.12.2000 по 30.04.2002 у сумі 5780,04грн. та за період з 30.04.2002 по 31.12.2002 у сумі 5591,30грн.
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) та статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється в три роки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був упущений строк позовної давності на стягнення заборгованості за період з 31.12.2000 по 30.04.2002 у сумі 5780,04грн.
Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У відзиві на позов відповідач заявив про застосування строку позовної давності.
Позивач в заяві про уточнення позовних вимог від 03.02.2006 № 132/05 (а.с.116 -118) просив визнати причини пропуску строку позовної давності поважними та поновити їх, з мотивів, що відповідно до пункту 8.1. договору № 268 від 18.12.2001 позивач намагався вирішити спір шляхом переговорів, скерування претензій № 37/02 від 13.01.2004 та № 57/02 від 17.01.2005, на які відповіді так і не надійшло.
Проте судова колегія не може визнати зазначені причини поважними, оскільки відсутність відповіді відповідача на претензії не позбавляло позивача права раніше звернутися до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості.
Відповідно до пункту 4 статті 267 сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, вимоги позивача про стягнення заборгованості підтверджуються матеріалами справи, представленими рахунками (а.с.35 - 42), розрахунком суми боргу (а.с.156 - 157) та підлягають задоволенню частково у сумі 5591,30грн. за період з 30.04.2002 по 31.12.2002.
В решті вимог про стягнення заборгованості у сумі 5780,04грн. за період з 31.12.2000 по 30.04.2002 у позові слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до пункту 5.6. договору за кожний день прострочення оплати рахунків електропостачальна організація нараховує споживачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Пеня нараховується, починаючи з першого дня після дати розрахунку.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР також передбачена відповідальність відповідача у випадку невиконання свого зобов'язання.
Позивач пред'явив до стягнення пеню за період з 17.10.2005 по 14.04.2006 у сумі 523,90грн., яка підтверджується розрахунком (а.с.162) та підлягає стягненню.
Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач пред'явив до стягнення річні за період з 01.04.2002 по 14.04.2006 у сумі 602,68 грн. (а.с.161), які підлягають стягненню частково від суми 5591,30 грн., за період з
14.04.2003 по 14.04.2006, як заявлено позивачем, у сумі 503,22 грн.
Також позивачем пред'явлені вимоги про стягнення індексу інфляції від суми 5591,30грн. у сумі 1990,55грн. за період з травня 2002 року по березень 2006 року, які підлягають задоволенню частково за період з березня 2003 року по березень 2006 року, як заявлено позивачем, у сумі 1722,14 грн.
Доводи відповідача про проведення в період з 1999 - 2000 роки державним комітетом у справах з охорони державного кордону України взаємозаліку з позивачем на суму 11621,52 грн. не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією виходячи з наступного.
Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу УРСР та статті 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач представив меморіальний ордер № 7 (а.с.15-46) як доказ проведення взаємозаліку, проте у ньому немає посилання на реальну заборгованість, ні на акти звірки взаєморозрахунків, крім того, як пояснює відповідач взаємозалік здійснювався на наступні періоди.
Але, однією з необхідних умов при взаємозаліку є наявність реальної заборгованості, строк погашення якої настав.
Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки суперечать чинному законодавству та матеріалам справи.
При таких обставинах, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.2006 у справі № 2-30/1812.1-2006 залишити без змін.
Апеляційну скаргу військової частини 2161 залишити без задоволення.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді О.В. Дугаренко
Т.П. Фенько