ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

01.04.11 р.                                                                                 Справа № 10/69пд                               

за позовом: Закритого акціонерного товариства „Автотранспортник”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 30792800

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”, м.Донецьк,

ЄДРПОУ 30101115

про визнання договору оренди недійсним та визнання відсутнім права

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 30101115

до відповідача: Закритого акціонерного товариства „Автотранспортник”, м.Донецьк,

ЄДРПОУ 30792800

про визнання права власності

Суддя  Любченко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 – по дов.

від відповідача: ОСОБА_2 – по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Закрите акціонерне товариство „Автотранспортник”, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”, м.Донецьк про:

- визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень будівлі гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складського приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складського приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідної №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничої столярки (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідної №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, укладеного 01.03.2011р. між Закритим акціонерним товариством „Автотранспортник” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Автопром”;

- визнання відсутнім права власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром” на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, а саме: будівлю гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складське приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складське приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідну №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничу столярку (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідну №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність спірного договору оренди положенням законодавства, у зв'язку з відсутністю у відповідача права власності на предмет цього договору - нежитлові приміщення загальною площею 991 кв.м та загальною вартістю 97367 грн. 00 коп., які знаходяться за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19. За таких обставин, приймаючи до уваги, що згідно із ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм належить власникові речі, за твердженням позивача, передача відповідачем у найм нежитлового приміщення, яке не є його власністю, суперечить вимогам закону.

У судовому засіданні 01.04.2011р. відповідач проти позовних вимог заперечив.

31.03.2011р. відповідач  звернувся до господарського суду Донецької області з зустрічною позовною заявою до Закритого акціонерного товариства „Автотранспортник” про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: 83039, м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, а саме: будівлю гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складське приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складське приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідну №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничу столярку (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідну №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м.

Ухвалою суду від 31.03.2011р. зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом по справі.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, Товариство з обмеженою відповідальністю „Автопром” посилається на те, що договір оренди повністю відповідає вимогам законодавства щодо форми та змісту правочинів даного виду.

Крім того, як вказує відповідач, майно, що було передане Закритому акціонерному товариству „Автотранспортник” в оренду за договором від 01.03.2011р. належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Автопром” на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності №446/2 від 09.12.1998р., а будівля гаражу збудована на належній відповідачу на праві постійного користування земельній ділянці згідно акту І-ДН №003268 від 10.02.1998р.

Позивач проти зустрічного позову будь-яких заперечень не надав.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд встановив:

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого   самоврядування, крім інших об'єктів,   належить   земля,   управління   якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За змістом ст.3 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (приймаючи до уваги, що правовідносини стосовно надання у користування земельної ділянки склалися під час дії цього Кодексу) розпорядження землею віднесено до повноважень рад народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Статтею 19 зазначеного Кодексу встановлено, що для будь-яких потреб у межах міста земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) надає міська рада народних депутатів.

За приписами ст.7 вказаного вище нормативно-правового акту, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається користування без заздалегідь установленого строку.

Відповідно до ст.23 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. право постійного користування землею посвідчується державним актом, який видається та реєструється, зокрема, міською радою народних депутатів.

Як встановлено судом,  на підставі рішення №14/6 від 21.01.1998р. виконавчого комітету Донецької міської ради, Закритому акціонерному товариству „Автопром” було видано державний акт І-ДН №003268 від 10.02.1998р. на право постійного користування землею загальною площею 1,8589 га. Вказаний правоустановчий документ зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №8-40.

За змістом вказаного акту землю було надано у постійне користування для розміщення будівель та споруд незавершеного будівництва виробничої бази та під’їзного залізничного путі по вул.Федеративній, 19 у Петровському районі м.Донецька.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що внаслідок оформлення державного акту І-ДН №003268 від 10.02.1998р., відповідач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.7, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. земельної ділянки загальною площею 1,8589 га, яка розташована за адресою: м.Донецьк, Петровський район, вул.Федеративна, 19.

Згідно із п.п.1, 5 ч.1 ст.39 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.95 Земельного кодексу України власники земельних ділянок і землекористувачі мають право самостійно господарювати на землі, зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів.

За поясненнями позивача, приймаючи до уваги зміст державного акту І-ДН №003268 від 10.02.1998р. та повноваження користувача відповідної земельної ділянки, Закритим акціонерним товариством „Автопром” по вул.Федеративній, 19 у Петровському районі м.Донецьк було проведено будівництво гаражу.

На замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром” Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька” було проведено технічну інвентаризацію об’єктів нерухомості, які розташовано за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, та складено технічний паспорт, зокрема, на будівлю гаражу (літера Л-1). При цьому, як свідчить відмітка у технічному паспорті на вказане нерухоме майно, останню було збудовано самовільно.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України „Про планування і забудову територій” замовник, що має намір забудови належної йому на праві власності або користування земельної ділянки, або уповноважена ним особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) щодо намірів забудови земельної ділянки, в якій зазначаються призначення будівлі, споруди та орієнтовні характеристики забудови.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2, 17 ст.29 Закону України „Про планування і забудову територій” дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

За поясненнями відповідача будівництво гаражу (літера Л-1) було проведено Товариством з обмеженою відповідальністю „Автопром” без відповідного дозволу.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виходячи зі змісту положень ст.376 Цивільного кодексу України, загальне правило ч.2 ст. 376 вказаного Кодексу України встановлює, що сам по собі факт здійснення особою самочинного будівництва нерухомого майна не призводить до виникнення у такої особи права власності на це майно, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 5 цієї статті, але виключно за рішенням суду, набуття чинності яким і призводить до виникнення права власності.

За приписами ч.5 вказаної статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку.

При цьому, для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у передбаченому законом порядку у користування земельної ділянки.

Як встановлено судом, відповідач з моменту набуття права користування земельною ділянкою загальною площею 1,8589 га та до цього часу є користувачем земельної ділянки, яка розташована за адресою: м.Донецьк, Петровський район, вул.Федеративна, 19.

Одночасно, до матеріалів справи не надано яких-небудь доказів порушення відповідачем прав та законних інтересів інших осіб при здійсненні повноважень користувача відповідної земельної ділянки на підставі державного акту на право постійного користування землею І-ДН №003268 від 10.02.1998р.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази наявності будь-яких звернень до відповідача, до суду з вимогою щодо знесення самочинного будівництва, усунення припущених порушень прав інших осіб внаслідок здійснення цього будівництва.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності порушень прав інших осіб під час проведення спірного самочинного будівництва відповідачем.

Крім того, згідно з наданим до матеріалів справи висновком експертного дослідження, який складено Дочірнім підприємством „Експертно-технічний центр” Приватного підприємства „Інноваційна науково-технічна експертна компанія” (ліцензія серії АВ №119310) технічний стан конструкцій будівлі гаражу (літера Л-1) є задовільним, за стійкістю та придатністю до нормальної експлуатації відповідає стану ІІ, дефекти та пошкодження, які значно знижують стійкість та довговічність конструкцій будівлі, не виявлено.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з того, що згідно із ліцензією серії АВ №119310 Дочірньому підприємству „Експертно-технічний центр” Приватного підприємства „Інноваційна науково-технічна експертна компанія”  надано право проводити обстеження і оцінювання технічного стану будівельних конструкцій (визначення параметрів і необхідних характеристик матеріалів і конструкцій із застосуванням спеціального устаткування, приладів та апаратури на об’єктах і у лабораторіях, несучих конструкцій будівель та споруд, інженерних мереж та споруд), суд приймає до уваги вказаний вище висновок як доказ дотримання відповідачем будівельних норм і правил при будівництві спірного об’єкту нерухомого майна.  

За таких обставин, приймаючи до уваги, що будівлю гаражу (літера Л-1) збудовано на земельній ділянці, користувачем якої є відповідач, відсутність будь-яких доказів порушення прав інших осіб, а також враховуючи, що технічний стан спірного об’єкту нерухомості забезпечує його подальшу безпечну експлуатацію, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Автопром” є законним власником будівлі гаражу (літера Л-1).

Одночасно, як встановлено судом, відповідно до свідоцтва №446/2 від 09.12.1998р. про право власності, виданого відділом комунального господарства виконавчого комітету Донецької міської ради, по вул.Федеративній, 19 у Петровському районі міста Донецька знаходились та належали на праві колективної власності Закритому акціонерному товариству „Автопром” об’єкти нерухомості, зареєстровані під літерами А-2, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, И, №1-4 І споруди. Вказані будівлі були записані 26.02.1999р. в реєстрову книгу №15в за реєстровим №6769, про що Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька” вчинено реєстраційний напис.

Відповідно до ст.37 Цивільного кодексу Української РСР (приймаючи до уваги, що реорганізація відповідача відбулась під час дії цього Кодексу) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

За змістом ч.1 ст.34 Закону Української РСР „Про підприємства в Україні” ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду.

Як свідчать матеріали справи, 20.10.2001р. було прийнято рішення загальних зборів Закритого акціонерного товариства „Автопром” про його реорганізацію у Товариство з обмеженою відповідальністю, яке оформлено протоколом №10 від 20.10.2001р.

Рішенням №455/1 від 14.11.2001р. виконавчого комітету Петровської районної ради Закрите акціонерне товариство „Автопром” було перереєстровано у Товариство з обмеженою відповідальністю „Автопром”.

Згідно із ч.8 ст.36 Закону Української РСР „Про підприємства в Україні” у разі реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників.

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст рішення загальних зборів Закритого акціонерного товариства „Автопром”, яке оформлено протоколом №10 від 20.10.2001р., рішення №455/1 від 14.11.2001р. виконавчого комітету Петровської районної ради суд дійшов висновку, що всі права та обов’язки Закритого акціонернго товариства „Автопром”, зокрема, право власності на об’єкти нерухомості, зареєстровані під літерами А-2, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, К, И, №1-4 І споруди, перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”.

На замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром” Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентаризації м.Донецька” було проведено технічну інвентаризацію об’єктів нерухомості, які розташовано за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, та складено технічні паспорти на об’єкти нерухомості під літерами Д-1, Г-1, Б-2, В-1, Е-1.

За поясненнями відповідача, наданими у судовому засіданні 01.04.2011р., об’єкти нерухомості під літерами Д-1, Г-1, Б-2, В-1, Е-1 відповідають об’єктам під літерами Д, Г, Б, В, Е, право власності на які Закрите акціонерне товариство „Автопром” набуло на підставі свідоцтва №446/2 від 09.12.1998р., та які перейшли у власність Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”, як правонаступника.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно із ч.4 ст.41  Конституції України право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи наявне у матеріалах справи свідоцтво №446/2 від 09.12.1998р. про право власності, видане відділом комунального господарства виконавчого комітету Донецької міської ради, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Автопром” є власником об’єктів нерухомого майна, розташованих по вул.Федеративній, 19 у Петровському районі м.Донецька, а саме: складського приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складського приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідної №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничої столярки (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідної №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства,  установи,  організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

За змістом ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або невизнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до наведених норм діючого законодавства, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права. Позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.

Враховуючи, що Закрите акціонерне товариство „Автотранспортник” звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2011р. та визнання відсутнім права власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром” на спірне нерухоме майно, за висновками суду, позивачем фактично не визнається право власності відповідача на вказані об’єкти нерухомості.

За таких обставин, враховуючи приписи ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, приймаючи до уваги невизнання позивачем права власності відповідача на спірне майно, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Автопром” мало право на звернення до суду з зустрічним позовом з метою захисту своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, виходячи з того, що зустрічний позов про визнання права власності повністю доведений відповідачем, обґрунтований законодавством та матеріалами справи, враховуючи, що право власності відповідача фактично не визнається позивачем, вимоги про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, нежитлові приміщення - будівлю гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складське приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складське приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідну №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничу столярку (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідну №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м, які розташовані за адресою: 83039, м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги за первісним позовом неправомірними та такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське   зобов'язання,   що  не  відповідає  вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України.

За приписом ч.ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді спорів про визнання угод недійсними судам необхідно враховувати,  що згідно із статтями 4,  10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та вказаного Кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

При цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору,  мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у  господарських  судах  здійснюється  на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.    Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За змістом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, при зверненні до суду з позовом про визнання договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2011р. недійсним, позивачем, з урахуванням визначених підстав позовних вимог, повинно бути доведено наявність обставин, з якими закон пов’язує визнання правочинів недійсними.

Як вказувалося вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на  порушення відповідачем при укладанні спірного договору приписів ст.761 Цивільного кодексу України, а саме на відсутність у відповідача права власності на майно, яке є предметом цього договору.

Зокрема, як вказує позивач, у відповідності з вимогами ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Проте, згідно з висновками суду, викладеними вище, відповідач є власником об’єктів нерухомого майна, нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, а саме: будівлі гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складського приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складського приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідної №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничої столярки (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідної №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м.

Одночасно, інших доказів невідповідності спірного договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2011р. вимогам закону позивачем у відповідності до ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено.

За таких обставин, враховуючи, що вимоги про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2011р. та визнання факту відсутності права власності відповідача на об’єкти нерухомого майна, нежитлові приміщення загальною площею 991 кв.м та загальною вартістю 97367 грн. 00 коп., які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, недоведені фактичними обставинами справи, спростовуються висновками суду, первісний позов підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати за первісним та зустрічним позовами у відповідності до ст.49  Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

                                                     ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства „Автотранспортник”, м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”, м.Донецьк про:

- визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень будівлі гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складського приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складського приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідної №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничої столярки (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідної №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м, які знаходяться за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, укладеного 01.03.2011р. між Закритим акціонерним товариством „Автотранспортник” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Автопром”;

- визнання відсутнім права власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром” на нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, а саме: будівлю гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складське приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складське приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідну №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничу столярку (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідну №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м.

Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”, м.Донецьк до Закритого акціонерного товариства „Автотранспортник”, м.Донецьк задовольнити повністю.

Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром”, м.Донецьк на об’єкти нерухомого майна, нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, а саме: будівлю гаражу (літера  Л-1) площею 312,1 кв.м; складське приміщення №2 (літера Д-1) площею 47,4 кв.м; складське приміщення №1 (літера Г-1) площею 104,7 кв.м; прохідну №1 (літера Б-2) площею 79,3 кв.м; виробничу столярку (літера В-1) площею 416,1 кв.м; прохідну №2 (літера Е-1) площею 31,4 кв.м.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Автотранспортник” (83022, м.Донецьк, вул.Гладковського, 9, ЄДРПОУ 30792800, р/р №26002225104030 у ДОФ ПАТ „Укрсоцбанк”, МФО 334011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Автопром” (83039, м.Донецьк, вул.Федеративна, 19, ЄДРПОУ 30101115, банківські реквізити невідомі) витрати по сплаті державного мита в сумі 973 грн. 67 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 236 грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 01.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                                                               Любченко М.О.           

Повне рішення складено 01.04.2011р.