Справа №  2-145/2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

24 березня 2011 року                                                                                       Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді –Черновського Г.В.

               при секретарі          - Біжко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа –Дніпропетровська міська рада про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

28 січня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (а.с.5-7).

           Ухвалою суду від 18 листопада 2008 року до участі у справі у якості третьої особи було залучено Дніпропетровську міську раду (а.с. 129).

Позивач у позовній заяві, яка неодноразово уточнювалась, в обґрунтування позовних вимог, посилалась на те, що 13 жовтня 2007 року внаслідок вибуху газу у будинку № 127 по вул. Мандриківській у м. Дніпропетровську загинули її дочка –ОСОБА_3 та онука –ОСОБА_4 За життя дочка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, під час якого ними було придбано квартиру у вищевказаному будинку. Але фактично з початку 2006 року шлюбні відносини між ними були припинені, проживали вони окремо, а в провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходилась цивільна справа щодо поділу спільного майна подружжя. Після смерті дочки відкрилась спадщина на все її майно, у тому числі і квартиру АДРЕСА_1, яка була знищена внаслідок вибуху. Спадкоємцями даної квартири відповідно до закону є вона, як мати померлої, та відповідач, як чоловік. Кожний із них має право на Ѕ частини спадкового майна, а саме вищевказаної квартири, за яку згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради №3/21 від 24 жовтня 2007 року відповідач отримав компенсацію у розмірі 704 000,00 грн. Оскільки спірна квартира перебувала у спільній сумісній власності подружжя, а відповідач, як чоловік померлої, має право на Ѕ частини сумісного майна, то спадщина відкрилась лише на Ѕ частини квартири належної ОСОБА_3 Тому позивач вважає, що має право претендувати лише на ј частини вказаного майна. Не заперечуючи проти даного факту відповідач 16 листопада 2007 року зобов’язався на протязі двох банківських днів виплатити на її користь 25% від отриманої грошової компенсації за втрачену квартиру, про що дав письмове, нотаріально посвідчене зобов’язання. Однак до цього часу ОСОБА_2 взяте на себе зобов’язання не виконав, відповідну суму на її рахунок не перерахував та ухиляється від виконання зобов’язання, у добровільному порядку спір вирішити не можливо. У зв’язку з цим, позивач була вимушена звернутись до суду з позовом, у якому просила, з урахуванням уточнень, стягнути з відповідача на її користь: суму заборгованості за грошовим зобов’язанням –176 000, 00 грн., що з урахуванням індексу інфляції на лютий 2011 року дорівнює 264 352,00 грн.; 10% річних  від простроченої суми у розмірі 17 600,00 грн.; у рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди суму у розмірі 500 000,00 грн., а також судові витрати по справі –1738,50 грн.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягав.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що вимоги є незаконними та необґрунтованими, вважає, що спірна квартира не входить до складу спадкового майна, оскільки право власності зареєстровано на нього, а грошова компенсація, виплачена внаслідок втрати житла, є допомогою держави як постраждалому у аварії для придбання та облаштування нового житла, тому  позивач не має жодних правових підстав на отримання частки такої компенсації. Нотаріально посвідчена заява по своїй природі не є зобов’язанням, а тому не містить наслідки відповідальності за її невиконання.

Представник третьої особи Дніпропетровської міської ради у судові засідання не з’являвся, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с. 173, 186, 190, 206), раніше у судовому засіданні 28.04.2010 року надав суду пояснення стосовно заявлених вимог, проти задоволення позову не заперечували, посилаючись на законність та обґрунтованість позову.

Вислухавши пояснення представників позивача, відповідача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

           Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_3, яка загинула під час вибуху побутового газу у будинку № 127 по вул. Мандриківській у м. Дніпропетровську, де вона проживала в квартирі № 144.

           За життя ОСОБА_5 з 1980 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Від шлюбу у них була дочка, яка також загинула під час вибуху. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент загибелі дружини розірвано не було.

           Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, до складу якого входить і квартира АДРЕСА_1, що була придбана у період шлюбу, але зруйнована внаслідок вибуху побутового газу 13 жовтня 2007 року.

          Судом також встановлено, що і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 в установлений законом строк звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

          Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. ст. 1261, 1267, 1268, 1269, 1270, 1278 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 70 СК України, суд вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є  спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 та кожен з них має право на Ѕ частини спірної квартири як спадкоємець за законом: ОСОБА_2 має право на ѕ частини квартири ( Ѕ  частина в спільному майні подружжя + ј частина в порядку спадкування ), а ОСОБА_1 має право на ј частини цієї квартири в порядку спадкування.

Рішенням сесії 5-го скликання Дніпропетровської міськради № 3/21 від 24.10.2007р. "Про порядок використання грошових коштів резервного фонду державного бюджету, передбачених на проведення (першочергових) заходів по ліквідації надзвичайної ситуації, що склалася в результаті вибуху газу в житловому будинку № 127 по вул. Мандриківській в м. Дніпропетровську, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.10.2007 року № 870-р на компенсаційні виплати потерпілим за втрачене майно і на облаштування житла", було затверджено Порядок використання коштів резервного форду державного бюджету, передбачених на проведення невідкладних ( першочергових ) заходів з ліквідації надзвичайної ситуації, що склалася внаслідок вибуху газу у житловому будинку №127 по вул. Мандриківській у м. Дніпропетровську, відповідно до вказаного розпорядження на компенсаційні виплати потерпілим за втрачене майно та облаштування житла (18, 19).

Судом встановлено, що цим Порядком передбачено право на отримання компенсаційних виплат постраждалими громадянами та спадкоємцями. Однак виділену суму компенсації на придбання житла за втрачене житло 704 000,00 грн. отримав тільки ОСОБА_2, що підтверджується копією реєстру № 12 від 21 листопада 2007 року (а.с. 21).

Оскільки, втрачене житло, компенсацію за яке отримав ОСОБА_2 належало йому та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності ( доказів іншого суду надано не було), суд вважає, що ОСОБА_1 має право на ј частину цієї компенсації як спадкоємиця першої черги після смерті ОСОБА_3, разом з відповідачем ОСОБА_2

Судом також встановлено, що 16 листопада 2007 року ОСОБА_2 склав заяву, якою зобов’язався протягом двох банківських днів сплатити 25% від отриманої грошової компенсації за втрачене житло в результаті надзвичайної ситуації, а саме квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_1, матері загиблої ОСОБА_3, на рахунок М 127-343 в ООБ 6719/0188 в м. Дніпропетровську. Справжність підпису ОСОБА_2 на даній заяві було засвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с. 23). Суд вважає, що склавши відповідну заяву, відповідач ОСОБА_2 тим самим, визнав право матері загиблої, як спадкоємиці першої черги, на ј чистини компенсаційних виплат за втрачене житло.

Судом встановлено, що до цього часу відповідач ОСОБА_2 взяте на себе зобов’язання так і не виконав, дана обставина не заперечувалась і самим відповідачем у судовому засіданні.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

            Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

           Згідно зі ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, та вирішуючи вимоги позивача, суд приходить висновку, про те, що вони підлягають частковому задоволенню, а саме суд вважає можливим стягнути з ОСОБА_2 частку компенсації, отриману ним відповідно до рішення Дніпропетровської міськради № 3/21 від 24.10.2007р у розмірі 176 000, 00 грн. відмовивши у стягненні 10% річних, що у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України протирічить  її  змісту, та у відшкодуванні моральної шкоди. При цьому суд виходить з того, що на даний вид правовідносин не можуть розповсюджуватись положення зобов’язального права, так як вони врегульовані нормами спадкового права.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.

У відповідності до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх і заперечень.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995 року позивачем має бути доведено та надано докази, що підтверджують наявність такої шкоди, протиправність діяння, що її спричинила, наявність причинного зв’язку між моральною шкодою та протиправними діями, що її спричинили. Відтак, обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору  про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та його вини в її заподіянні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було відмовлено у отриманні компенсації за втрачене житло, у зв’язку з ненаданням визначеного кола документів для її отримання та в подальшому відповідач все ж зобов’язався сплатити частину отриманої ним компенсації. Тому, вирішуючи питання щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд, враховуючи також і ці обставини, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не було надано суду доказів, які підтверджують факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а також обставин та доводів, що підтверджують наявність причинного зв’язку між діями відповідача та перебуванням позивача у погіршеному моральному стані.

Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Керуючись ст.ст. 16, 526, 527, 530, 1050, 1218 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 79. 84, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 176 000, 00 грн. ( сто сімдесят шість тисяч гривень ).

У задоволенні решти вимог –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1700 грн. ( одна тисяча сімсот гривень), а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30,00 грн. (тридцять гривень), а разом –1730 грн. ( одна тисяча сімсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

          Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом  подання апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровска.

Суддя                                                                                                    Г.В. Черновськой