Справа № 2-213/11

РІШЕННЯ

Іменем України

 11.05.2011 р.                                                                                        м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області  в складі:

головуючого судді Шепель К.  А.

при секретарі Кащенко Г. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка цивільну справу за позовом   ОСОБА_1     до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про  стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

позивач просив винести рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на його користь 15000 грн. за договором позики, 450 грн. 3 % річних за користування позикою, 150 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 2000 грн. витрат по оплаті правової допомоги.

В судовому засіданні пояснив, що відповідачка ОСОБА_2 (в шлюбі ОСОБА_3) Т.В. 05 серпня 2010 р. позичила у нього 15000 грн., які зобовязалась віддати до 20 серпня 2010 р., однак до даного часу не повернула. Претензії предявляє також до її бувшого чоловіка ОСОБА_3, оскільки гроші позичались, коли вони були у шлюбі.

Відповідачка ОСОБА_4 в попередньому судовому засіданні позов визнала повністю, справу просила розглянути у її відсутність. 

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав і пояснив, що про позичку він не знав, дружина сама позичила ці гроші, не порадившись з ним. Шлюб вони розірвали 20 грудня 2010 р. Однак підтвердив, що дружина дала йому з позичених 10000 грн. на придбання автомобіля ВАЗ-2170. Позов не визнає, тому що дружина при розірванні шлюбу 29 листопада 2010 р. написала йому розписку, що майнових претензій до нього не має і не претендує на куплений у зареєстрованому шлюбі автомобіль ВАЗ-2170. Просив відмовити в позові.  

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Згідно розписки, 05 серпня 2010 р. відповідачка ОСОБА_4 позичила у позивача ОСОБА_1 15000 грн., які зобовязалась віддати в термін до 20 серпня 2010 р. (а.с.6, 11).

За договором позики (ст.1046 ЦК України) ) одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.509 ЦК України між сторонами виникло зобов’язання – правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.

Згідно ст.1047 цього ж Кодексу, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як встановлено в судовому засіданні, і цьому не заперечувала відповідачка ОСОБА_2, кошти вона позивачеві до даного часу не повернула.

Ст. 1049 ЦК України встановлює обов’язок позичальника повернути кошти у встановлений строк.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначеним змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст.625 цього ж Кодексу, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як видно з матеріалів справи, договор позики відбувся 05 серпня 2010 р., ОСОБА_2 розірвала шлюб із ОСОБА_3 20 грудня цього ж року (а.с.22).

Згідно з ч.З ст.61 СК України, якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, го гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом, гроші, придбане подружжям за договором позики, є спільюю власністю чоловіка та тружини. Також ст.70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, котре є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст.65 СК України договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік нсзалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого в шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за позикою.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду в п.п..23, 24 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, котрі виникли в інтересах сім'ї.

Таким чином, у результаті придбання подружжям грошей за договором позики боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, хто підписав цей договір.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_3 на розписку від 29 листопада 2010 р. як на доказ зобовязання повернення позики тільки його колишньою дружиною. Аналізуючи дану розписку, видно, що в ній йдеться про відсутність майнових претензій до ОСОБА_3 після розірвання шлюбу, а також претендування на автомобіль (а.с.28). А не про відсутність зобовязань за договором позики. При цьому суд також враховує, що відповідач ОСОБА_3 підтвердив в судовому засіданні, що 10000 грн. з позичених відповідачкою ОСОБА_2 у позивача 15000 вона віддала йому, і ці 10000 грн. пішли в оплату за придбання автомобіля ВАЗ-2170.

Ст.625 ЦК України  

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Витрати позивача на суму 2720 грн. підтверджені відповідними квитанціями і підлягають стягненю з відповідачів на його користь (а.с.1, 2, 8).

Керуючись ст.ст.212, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст.ст.61, 65, 70 СК України, ст.ст.509, 610, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд  

ВИРІШИВ:

  позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 солідарно на користь ОСОБА_1 15000 грн, боргу за договором позики, 450 грн. 3% річних за користування позикою, 150 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 2000 грн. витрат по оплаті правової допомоги, а всього 17720 (сімнадцять тисяч сімсот двадцять) грн.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду Вінницької області на протязі десяти днів з моменту його проголошення через Жмеринський міськрайонний суд.       

Суддя:ОСОБА_5