АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-а-83/11Головуючий у 1-й інстанції Зушман Г.І.
Категорія - 22а-83-11 Доповідач - Жолудько Л.Д.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 травня 2011 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Жолудько Л.Д.
суддів - Сташківа Б.І., Шевчук Г.М.
розглянувши в порядку письмового провадження в судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі на рішення Борщівського районного суду від 30 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі про визнання дій неправомірними та стягнення невиплаченої щомісячної допомоги дітям війни,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Борщівського районного суду від 30 вересня 2010 року позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Борщівському районі про визнання дій неправомірними та стягнення невиплаченої щомісячної допомоги дітям війни задоволено частково.
Визнано дії УПФ України в Борщівському районі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року протиправними.
Зобов’язано УПФ України в Борщівському районі провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 серпня 2010 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із апеляційною скаргою на рішення суду звернулось управління ПФУ в Борщівському районі, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці в задоволенні її вимог. Зазначає, що фінансування таких виплат здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які до пенсійного фонду не перераховувались. Крім того, діючим законодавством не визначена розрахункова величина, з якої можна б було розраховувати дані надбавки дітям війни, оскільки наведене у ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначення мінімального розміру пенсії за віком застосовується виключно до розмірів пенсій, призначених за цим Законом.
Судом установлено, що ОСОБА_1 має статус “дитина війни” та отримує пенсію за віком.
Відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання державної соціальної допомоги, а саме, на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У 2007 році така допомога їй не виплачувалась, а з 2008 року по 2010 рік допомога виплачувалась в неповному обсязі.
Розглянувши справу в порядку письмового провадження, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України за №2195-ІV і здійснити позивачці відповідні нарахування за той період, коли дія цієї норми була зупинена. Однак, у порушення вимог згаданої статті нарахувань не проводило, чим порушило право позивачки на належний соціальний захист.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду як таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік із врахуванням ст. 11 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст. 71 та ст. 11 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” було змінено редакцію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни також визнані неконституційними, оскільки за правилами ч.2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Разом із цим на підставі вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За вказаних обставин суд обґрунтовано прийшов до висновку, що позивачці з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 01 серпня 2010 року повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни. Відмова в такому нарахуванні та виплаті є протиправними.
Враховуючи те, що дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не зупинялась Законом України “Про державний бюджет на 2009 рік”, а розмір пенсії позивачці виплачувався у меншому розмірі, ніж встановлено Законом, то суд першої інстанції підставно зобов’язав відповідача підвищити розмір пенсії і за 2009 рік.
Мотивованим є рішення щодо задоволення вимог за 2010 рік, оскільки ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” передбачає, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про відсутність визначення у законодавстві поняття “мінімальна пенсія за віком”, як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно із вимогами ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутня і норма закону щодо заборони застосування даного розміру для розрахунку інших, пов’язаних з нею, пенсій чи доплат. Зважаючи на наведене, вищезазначені доводи апелянта є безпідставними.
Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій із посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни на увагу не заслуговують, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню Пенсійного фонду України в м. Тернополі для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядались.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачає.
Справа розглянута в межах та в порядку діючого на час її розгляду законодавства.
Керуючись ст. 195, ст. 197, п.1.ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,
Ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Борщівському районі відхилити.
Рішення Борщівського районного суду від 30 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Л.Д. Жолудько