Справа № 2-1452/11

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

18 травня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Рейнарт І.  М. ,

при секретарі –                    Віштак С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

– про визнання права у спільній сумісній власності

В С Т А Н О В И В :

 позивачка звернулася до суду з позовом, який її представник уточнив під час судового розгляду, і просить визнати за нею право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0554га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 посилаючись на те, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя її та відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що з 24 листопада 1990р. перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який було розірвано рішенням Печерського районного суду м. Києва 02 червня 2010р.

Позивачка вказує, що за час перебування у шлюбі відповідачем була набута квартира АДРЕСА_1, яка належить відповідачу, їй та їх дітям в рівних долях, та земельна ділянка, площею 0,0554га по АДРЕСА_2 однак відповідач не визнає її право власності на 1/5 частину спірної квартири та на 1/2 частину земельної ділянки, тому вона просить провести виділ частки із спільної сумісної власності.

Крім цього, позивачка просить стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Позивачка та її представник у судовому засіданні підтримали позов та його підстави.

Представник відповідача у судовому засіданні позов та його підстави не визнала, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем за його особисті кошти, тому вона не являється спільною сумісною власністю подружжя, а вимоги позивачки про визнання за нею права власності на 1/5 частину спірної квартири безпідставні, так як існує правовстановлюючий документ, який підтверджує її право власності на 1/5 частину вказаної квартири.

Вислухавши сторони, вивчивши надані докази, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 листопада 1990р., що підтверджується свідоц-твом про реєстрацію шлюбу, виданим того ж дня Відділом запису актів громадянського стану Виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів (с.с.6).

Від шлюбу сторони мають синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (с.с.57, 58, 59).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2010р. шлюб між сторонами було розірвано (с.с.7-8).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 1995р. квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_2, відповідачу по справі, ОСОБА_1, позивачці по справі, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є дітьми сторін, у рівних частках на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (с.с.36).

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним твердження позивачки про те, що зазначена квартира була придбана відповідачем і є спільною сумісною власністю подружжя.

Вказаним свідоцтвом визначено, що квартира перебуває у спільній частковій власності, частки співвласників визначені, як рівні, тому відсутня потреба у прийнятті судового рішення про визнання за позивачкою права власності на 1/5 частину квартири.

Посилання позивачки та її представника на те, що відповідач не визнає її права власності на 1/5 частину квартири, тому позивачка має право на вирішення вказаного спору на підставі ст. 392 ЦК України, суд вважає безпідставним, оскільки свідоцтво про право власності на житло є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності позивачки на 1/5 частину спірної квартири, вказане свідоцтво зареєстроване у Київському БТІ, тому невизнання відповідачем права власності позивачки не має юридичних наслідків і не може бути підставою для прийняття судового рішення на підставі ст. 392 ЦК України.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 28 березня 2007р. відповідачу, він є власником земельної ділянки, площею 0,0554га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610136600:07:007:0057) на підставі договору купівлі-продажу (с.с.37).

У судовому засіданні представник відповідача визнала, що відповідачем спірна земельна ділянка була придбана на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на  праві  спільної  сумісної  власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього   господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального  користуван-ня,  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5.

Посилання представника відповідача на те, що вказана земельна ділянка була придбана відповідачем за його особисті кошти, не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, так як доказів цьому суду надано не було.

Твердження представника відповідача про те, що позивачка не мала коштів для придбання земельної ділянки, так як не працювала, не може бути підставою для позбавлення позивачки права на спільну сумісну власність, так як це суперечить положенням ст. 60 СК України, а з наданих суду документів вбачається, що сторони мають трьох дітей, догляд за якими здійснювала позивачка, що не заперечувала представник відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбних договором.

          У судовому засіданні сторони підтвердили, що між позивачкою та відповідачем не існує домовленості про поділ майна і не було повідомлено про укладення шлюбного договору, тому позивачці належить 1/2 частина спірної земельної ділянки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивачки понесені нею судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 69, 70 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 60, 88, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   позов задовольнити частково.

          Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0554га по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4610136600:07:007:0057).

          Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 910грн.

          В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.   

Суддя                                                                                            І. М. Рейнарт