Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
10.05.2011 м. Ужгород
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого : Власова С.О.,
суддів: Фазикош Г.В., Мацунича М.В.,
при секретарі : Коновчук Т.В.,
з участю: позивачки ОСОБА_1,її представника ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на рішення Ужгородського місьрайонного суду від 12 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3
про розірвання договору купівлі – продажу та повернення майна у власність, зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування будинком та зняття з реєстрації за адресою проживання, треті особи: Відділення у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб Ужгородського МВ ГУМУС України в Закарпатській області,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_7,-
в с т а н о в и л а :
У січні 2010 року ОСОБА_1 пред’явила до ОСОБА_3 позов про
визнання недійсним договору купівлі – продажу житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, укладеного між нею та відповідачем 05.01.2006 року і зареєстрованого в державному реєстрі правочинів за №1105134. Позивачка зазначала, що цей договір є фіктивним, укладався про людське око, що вона володіти, управляти та розпоряджатися даним нерухомим майном буде й далі, оскільки даний правочин був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються при укладенні договору купівлі - продажу нерухомого майна.На час вчинення цього правочину відповідачем кошти не були сплачені. В подальшому позивачка не ставила вимогу до відповідача про сплату вартості будинку, а тому жодних дій по виконанню умов договору, як на її думку, обидві сторони не робили.
Посилаючись на зазначені обставини та на закон, зокрема ст. 234 ЦК України (правові наслідки фіктивного правочину ), позивачка з цих підстав просила визнати договір купівлі - продажу житлового будинку недійсним \а.с.5-7\.
У квітні 2010 року позивачка в порядку ст.31 ЦПК України подала заяву про збільшення позовних вимог, просила вселити її в житловий будинок відповідача \а.с.17-18\.
У квітні 2010 року ОСОБА_3 пред’явив до ОСОБА_1, третя особа
без самостійних вимог- Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ужгородського МВ ГУМУС України в Закарпатській області зустрічний
позов про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим будинком та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації за вказаною адресою.
Зустрічний позов мотивовано тим, що відбувся перехід права власності на даний будинок від ОСОБА_1 до ОСОБА_3, що порушує право власності позивача за зустрічним позовом на будинок, оскільки на даний момент ОСОБА_1 намагається незаконно заволодіти вказаним майном, а вказаний будинок необхідний для проживання ОСОБА_3.
Посилаючись на зазначені обставини та на закон, зокрема, ст. 391 ЦК України ОСОБА_3 просив зустрічний позов задовольнити а.с.32-34\.
У вересні 2010 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою фактично змінила первісні позовні вимоги та в якій просила розірвати договір купівлі - продажу житлового будинку з надвірними спорудами, укладений 05.01.2006 р. за № 32 з тих підстав, що відповідач не оплатив обумовлену договором суму грошей, а тому згідно ч.2 ст. 651 ЦК України на вимогу сторони укладений сторонами договір може бути розірвано за рішенням суду.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просила розірвати договір купівлі - продажу будинку та повернути їй у власність житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 \а.с.89-90\.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 січня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено, а в зустрічному позові ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, а зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.
Вказують на те, що суд неправильно застосував матеріальний закон, який регулює дані правовідносини, неповно з»ясував обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та що вимоги ОСОБА_1 не доведені.
Вказує також на те, що судом невірно застосовано до спірних правовідносин ст. 692 ЦК України, яка застосовується до договорів купівлі-продажу, укладення яких супроводжується видачею товаророзпорядчих документів, а також ст. 697 ЦК України, яка встановлює порядок збереження права власності за продавцем.
У своїх запереченнях на скаргу позивачка її не визнала, вказавши на безпідставність і на законність та обгрунтованість рішення суду.
Судова колегія заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін по справі, які з»явилися, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи первісний позов суд першої інстанції виходив з того що, правовідносини, які виникли між сторонами з приводу купівлі – продажу житлового будинку з надвірними спорудами регулюються ст.ст. 689, 691, 692 ЦК України, які встановлюють, що покупець зобов’язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі – продажу, оплатити його за ціною, встановленою у договорі купівлі – продажу після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Так як відповідач не передав позивачці обумовлену договором суму коштів за будинок, тому суд першої інстанції вважав, що вимоги позивачки про розірвання договору підлягають задоволенню на підставі ст. 697 ЦК України, бо в такому випадку, за цією нормою закону продавець має право вимагати від покупця повернення товару.
Однак погодитись з таким висновком міськрайонного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального закону.
Судом апеляційної інстанції встановлено, сторони по справі цього не заперечують, що між ними 05 січня 2006 року був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі – продажу житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 за ціною 199932 грн. і вони у цьому договорі не оговорили термін оплати а.с.9\
Згідно ч.2 ст. 530 ЦПК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь –який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Колегія суддів вважає, що оскільки договір був укладений у письмовій формі то згідно з положеннями ст. 654 ЦК України зміна або розірвання такого договору має вчинятися в тій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що при укладенні договору купівлі – продажу будинку з надвірними спорудами грошові кошти в сумі 199932 грн. від покупця ОСОБА_3 вона не отримувала і в подальшому на момент пред’явлення позову таку вимогу до нього не ставила а.с.5-7\.
Тому ця обставина згідно з ч.1 ст. 61 ЦПК України, яка визнана стороною, яка бере участь у справі, не підлягає доказуванню.
Щодо показів свідків допитаних судом першої інстанції, які у суді першої інстанції пояснювали, що позивачка в усній формі пред’явила відповідачу вимогу про оплату за проданий будинок, а боржник ( ОСОБА_3.) її не виконав, то такі колегія оцінює критично і до уваги не бере, оскільки у позовній заяві позивачка сама зазначала, що з вимогою про оплату за будинок вона до відповідача не зверталася.
Матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачка у відповідності до вимог ст. 530 ч.2 та 654 ЦК України, зверталася до боржника про оплату боргу і він у виплаті такого їй відмовив.
Є доведеним, що покупець ОСОБА_3 у встановленому порядку зареєстрував своє право власності на вказаний будинок, тобто прийняв у власність житловий будинок разом з надвірними спорудами.
Дана обставина стверджується договором та витягом КП «Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію права власності на нерухоме майно \а.с.11\.
В суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 ствердив, що вимоги про необхідність сплати вартості будинку від позивачки до нього не надходило, однак з метою врегулювання спору він письмово пропонував позивачці ОСОБА_1 укласти мирову угоду згідно якої він зобов’язується оплатити в строки і на умовах, що будуть оговорені між ними додатково, ціну житлового будинку разом з надвірними спорудами АДРЕСА_1 в сумі визначеній договором - 199932 грн., а відповідачка в свою чергу, протягом 7 днів після оплати вартості будинку, скасовує свою реєстрацію в згаданому будинку, однак у суді сторони щодо запропонованої мирової угоди згоди не дійшли.
Отже матеріалами справи доведено, що позивачка у передбаченому законом порядку (ч.2 ст.530 ЦК України) вимогу до боржника виконати свій обов’язок по сплаті ціни будинку не пред’являла, позову про стягнення з боржника (відповідача) 1999932 грн. боргу за проданий будинок не подавала та укласти мирову угоду в даній отримати грошову в розмірі 199932 грн. за проданий будинок не бажає. Вона згідно її пояснень згодна тільки на розірвання договору та повернення будинку собі у власність.
Колегія суддів дійшла висновку, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 дійсно був укладений реальний договір купівлі – продажу будинку, та що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку, що між сторонами на момент звернення до суду виникли відносини, які витікають з факту невиконання відповідачем зобов»язання сплатити вартість будинку, бо строки виконання такого зобов»язання договором передбачені не були.
Оскільки, вимоги, в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України про оплату від позивачки не надходило, то не існує і факту порушення боржником зобов»язання про виконання обов’язку у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.
Відповідно до ч.4 ст. 653 ЦК України, яка підлягає до застосування у спірних правовідносинах, сторони не мають права вимагати повернення того , що було виконане ними за зобов’язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Із змісту договору купівлі - продажу нерухомого майна вбачається, що можливість повернення майна після розірвання договору не передбачена.
Судом першої інстанції неправильно до спірних відносин застосовано ст. 697 ЦК України (збереження права власності за продавцем), оскільки вона не стосується спірних відносин.
У п.7 договору купівлі – продажу будинку з надвірними спорудами від 5 січня 2006 року \а.с.9\, вказано, що право власності на придбаний будинок у покупця виникає з моменту державної реєстрації цього договору.
Згідно витягу з Державного реєстру правочинів вказаний договір зареєстрований 05.01.2006 року \а.с.10.\
Таким чином вимоги первісного позову про розірвання договору купівлі - продажу житлового будинку з надвірними спорудами від 5 січня 2006 року не доведені.
Разом з цим позивачка не позбавлена права та можливості стягнення з відповідача ОСОБА_3 виплат, передбачених вказаним договором.
Щодо відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування будинком та зняття з реєстрації за адресою проживання то таке ухвалене місцевим судом тільки через те, що було задоволено вимоги первісного позивача щодо розірвання договору купівлі - продажу та повернення майна у власність, що в свою чергу виключає можливість розгляду вимог про визнання особи такою, що втратила право користування будинком.
Вирішуючи питання щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову колегія виходить з того, що відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, в тому числі і тих, що не пов’язані із позбавленням володіння.
Оскільки відповідачка за зустрічним позовом втратила право користування житловим будинком після укладення договору купівлі – продажу, а будинок згідно тверджень позивача за зустрічним позовом потрібен йому для особистого проживання, тому зустрічний позов слід задовольнити з підстав, передбачених ст.391 ЦПК України.
У апелянта по справі виникли судові витрати у вигляді 108 грн.- сплати судового збору, 120 грн. - витрат на ІТЗ, 8,50 грн. - судового збору за подачу зустрічного позову, які підлягають стягненню з ОСОБА_1
Відповідно до положень п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового.
Керуючись ст.ст.301,303,304,ст.307, пп. 3 і 4 ст. 309,316,317,319 ЦПК України, судова колегія ,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 січня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі - продажу житлового будинку з надвірними спорудами за АДРЕСА_1, укладений 05 січня 2006 р. – відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим будинком та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та зобов’язати Ужгородський МВ ГУМУС України в Закарпатській області, Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, зняти з реєстрації ОСОБА_1 за адресою проживання: АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 108 грн. судового збору,120 грн. витрат на ІТЗ, 8 грн. 50 коп. судового збору за подачу зустрічного позову, а всього 236 грн.50 коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді :