УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

11 травня 2007 року                                                                                                м. Харків

Колегія суддів з касаційного розгляду справ судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

Луспеника Д.Д., Яцини В.Б., Швецової Л.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства фірма „Асоль" до ОСОБА_1 про розірвання договорів про спільну діяльність та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою директора приватного підприємства фірма „Асоль" на рішення апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2004 року,

встановила:

Приватне підприємство фірма „Асоль" (надалі - ППФ „Асоль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якій просило розірвати договори про сумісну діяльність від 11.08.2002 р. № 01/стр та 31.03.2003 р. № 02/стр про часткову участь у будівництві багатоквартирного будинку № 11-а по вул. Маршала Говорова в м. Одеса, посилаючись на те, що відповідач не виконав взяті за договорами на себе зобов'язання, не сплатив по другому договору пайовий внесок в розмірі 101 095 грн. та перешкоджає проведенню будівельних робіт та виконанню ними своїх зобов'язань за договорами, утримуючи в себе технічну документацію на будівництво будинку.

З урахуванням наведеного, на підставі статей 210, 222 ЦК України 1963 р. ППФ „Асоль" просило розірвати договори про сумісну діяльність та відшкодувати завдану їм моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2003 року позов ППФ „Асоль" задоволений частково. Договори про сумісну діяльність від 21.08.2002

p. та від 31.03.2003 p. розірвані, стягнуто з позивача на користь відповідача 107 600 грн., сплачених ним за першим договором, відмовлено в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки така відповідальність не була передбачена договорами.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 9 вересня 2004 року апеляційна скарга ОСОБА_1 частково задоволена, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ППФ „Асоль" про розірвання договору про сумісну діяльність та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі директор ППФ „Асоль'' просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ППФ „Асоль", апеляційний суд правомірно виходив з того, що підстави для розірвання договору про сумісну діяльність від 22.08.2002 р. відсутні, оскільки відповідач його умови повністю виконав, сплатив пайовий внесок, а його вина в утриманні в себе технічної документації на будівництво будинку не доведена. Підстав для розірвання договору від 31.03.2003 р. також немає, оскільки умови договору не вказують про конкретну дату сплати відповідачем іншого пайового внеску і умови цього договору не виконані обома його сторонами, позов пред'явлений у липні 2003 p., а договір діє до виконання своїх зобов'язань за договором кожною стороною. Також апеляційний суд послався на те, що правові норми, на які посилався позивач і з якими помилково погодився суд першої інстанції, не давали право на задоволення позову, оскільки вони не врегульовують вказані позивачем підстави позову.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд, вказавши на помилкове посилання позивача та районного суду на статті 210, 222 ЦК України 1963 р., разом з

тим не зазначив, якими саме нормами матеріального права спірні правовідносини врегульовуються, безпідставні, оскільки відповідно до принципу диспозитивності процесу (ст. 15-1 ЦПК 1963 p., ст. 11 ЦПК 2004 р.) суд розглядає справу в межах позовних вимог, заявлених в суді. Суд може застосувати іншу правову норму, ніж ту. на яку посилається позивач, якщо викладені ним фактичні обставини справи не регулюються тією правовою нормою, на яку позивач посилався. Проте, це стосується випадку, якщо суд задовольняє позов. У даній ситуації апеляційний суд відмовив у задоволенні позову, правомірно пославшись на те, що статті 210, 222 ЦК України 1963 р. не застосовуються до тих фактичних обставин, що викладені в позовній заяві (підстава позову), оскільки не врегульовують питання розірвання договору між сторонами, а вказують лише на правові наслідки припинення зобов'язання при неможливості його виконання.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 335, 345 ЦПК України, колегія суддів з касаційного розгляду справ судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області

ухвалила:

Касаційну скаргу приватного підприємства фірма „Асоль" відхилити. Рішення   апеляційного  суду  Одеської  області   від  09   вересня   2004   року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.