УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2007 року                                                                                                м. Харків

Колегія суддів з касаційного розгляду справ судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

Луспеника Д.Д., Яцини В.Б., Кокоші В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства Одеський судноремонтний завод „Україна" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні державним майном і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Одеський судноремонтний завод „Україна" про усунення перешкод у користуванні приватним майном, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 3 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2004 року,

встановила:

Державне підприємство Одеський судноремонтний завод „Україна" (надалі -судноремонтний завод) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні державним майном, посилаючись на те, що база відпочинку „Сонячне сяйво", що розташована в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, є власністю та знаходиться на балансі заводу на підставі акту передачі у зв'язку з ліквідацією державного торговельного підприємства „Торгмортранс-Чорноморський-2", правонаступником майна якого завод являється, та сумісно з яким на підставі договору від 29.05.1997 р. спільно використовували зазначену базу відпочинку. Проте з травня 2002 р. відповідачка без законних для того підстав використовує майно судноремонтного заводу у приватних цілях. У зв'язку з наведеним,  позивач просив зобов'язати відповідачку не чинити їм  перешкоди у

користуванні та розпорядженні вказаною базою  відпочинку,  виселити її з бази відпочинку.

Не визнавши позов судноремонтного заводу, ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що 7 будиночків, що знаходяться на території бази відпочинку „Сонячне сяйво", належать їй на праві приватної власності на підставі договору дарування від 12.10.2000 р. між нею та АТЗТ „Авто", проте при передачі майна бази відпочинку судноремонтному заводі вони були опломбовані та закриті на замки заводом, чим порушується її право власності. У зв'язку з наведеним, просила зобов'язати судноремонтний завод не чинити їй перешкоди в користуванні та розпорядженні зазначеними будиночками.

Рішенням Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від З березня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2004 року, позов судноремонтного заводу задоволений. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити позивачу перешкод в користуванні та розпорядженні базою відпочинку „Сонячне сяйво", виселити її з бази відпочину. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені судові рішення із закриттям провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов судноремонтного заводу та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правомірно виходив з того, що право власності на майно бази відпочинку „Сонячне сяйво", в тому числі і на 7 будиночків, належить судноремонтному заводу, що підтверджено відповідними правоустановчими документами, а доводи ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки договір дарування, на який вона посилається як на підставу користування 7 будинками, визнаний недійсний рішенням суду від 4.07.2003 p., що набрав законної сили, тому вона без законних підстав перешкоджає заводу користуватися та розпоряджатися майном бази відпочинку.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального нрава, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд розглянув справу за її відсутності, не повідомивши належним чином про час та місце судового розгляду, є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у справі як підписаним явочним листом (а.с.263), а також належним чином оформленою та врученою ОСОБА_1 розпискою про вручення судової повістки про дату судового засідання 18.05.2004 р. (а.с.264).

Таким чином, відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 335, 345 ЦПК України, колегія суддів з касаційного розгляду справ судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 3 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.