ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_______________________________________________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" вересня 2006 р. | Справа № 15/197-06-5300А |
12 год. 53 хв. м. Одеса
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді Петрова В.С.
При секретарі Антощук С.І.
За участю представників:
від позивача – Селютін А.В.;
від відповідача – Осадчий М.І., Любарчік І.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Плазма” до Котовської об’єднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство „Плазма” звернулось з позовом до Котовської об’єднаної державної податкової інспекції Одеської області, вказуючи, що в період з 28.11.2005 року по 16.01.2006 року відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача, про що був складений акт № 60/23-01/32572065 від 21.01.2006 р.
На підставі акту Відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0000072320/0 від 03.02.2006 р., згідно якого донарахований податок на прибуток в сумі 1703600,00 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 851800,00 грн., а всього донараховано податкове зобов’язання в сумі 2555400,00 грн.
- № 0000062320/0 від 03.02.2006 р., згідно якого донарахований податок на додану вартість в сумі 1362917,00 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 681458,00 грн., а всього донараховано податкове зобов’язання в сумі 2044375 грн.
- № 0000141730/0 від 03.02.2006 р., згідно якого донарахований податок з доходів фізичних осіб в сумі 1102,63 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 2205,26 грн., а всього донараховано податкове зобов’язання в сумі 3307,89 грн.
- № 0000082320/0 від 03.02.2006 р., згідно якого застосовані штрафні санкції за порушення норм обігу готівки в сумі 8451,80 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся зі скаргою до відповідача.
Листом № 972/23-01 від 27.02.2006 р. відповідач повідомив позивача, що не знайшов аргументів, які б дали змогу задовольнити скаргу та скасувати податкові повідомлення-рішення. З метою доведення граничних термінів сплати податкових зобов’язань за результатами розгляду скарги позивачу були надіслані податкові повідомлення-рішення № 0000062320/1, 0000072320/1, 0000082320/1, 0000141730/1 від 28.02.2006 р.
Позивач звернувся з повторною скаргою до ДПА в Одеській області. За результатами розгляду повторної скарги ДПА в Одеській області прийнято рішення № 8452/25-0007 від 06.05.2006 р. про часткове скасування податкового повідомлення-рішення № 0000072320/0 від 03.02.2006 р. та про збільшення суми податкового зобов’язання по податковому повідомленню-рішенню № 0000141730/0 від 03.02.2006 р. Відповідно 19.05.2006 р. позивачем отримані податкові повідомлення-рішення Котовської ОДПІ Одеської області:
- № 0000072320/2 від 19.05.2006 р., згідно якого донараховано податок на прибуток в сумі 1703600,00 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 681440,00 грн., а всього донараховано податкове зобов’язання в сумі 2385040,00 грн.
- № 0000062320/2 від 19.05.2006 р., згідно якого донараховано податок на додану вартість в сумі 1362917,00 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 681458,00 грн., а всього донараховано податкове зобов’язання в сумі 2044375 грн.
- № 0000141730/2 від 19.05.2006 р., згідно якого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 1267,34 грн. та застосовані штрафні санкції з цього податку в сумі 2534,68 грн., а всього донараховано податкове зобов’язання в сумі 3802,02 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовом з вимогами про скасування податкових повідомлень рішень, як таких, що прийнятті з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідач позов не визнав, надав суду заперечення, в яких зауважив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення видані у відповідності до законодавства, а тому просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000072320/0 від 03.02.2006 р., № 0000072320/1 від 28.02.2006 р., № 0000072320/2 від 19.05.2006 р. стало віднесення позивачем до складу валових витрати із податку на прибуток підприємств витрат у сумі 6 814 523,32 грн., які на думку відповідача, не підтверджені відповідними первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій з постачальниками ТОВ ВКФ „Стройкомплект” та ПФ “Паер”.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що факт здійснення господарських операцій з цими підприємствами підтверджується податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами та платіжними дорученнями.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Пунктом 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Згідно п. 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Пунктом 2 тієї ж статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
- назву документа (форми);
- дату і місце складання;
- назву підприємства, від імені якого складено документ;
- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Позивачем надано суду видаткові накладні № 4 від 05.01.2005р, № 8 від 13.01.2005р., № 17 від 21.01.2005р., б\н від 27.01.2005р., які свідчать про отримання від ТОВ ПКФ “Стройкомплект” ячменю у кількості 4788,444 тонни на загальну суму 3763716,98 гривень, та видаткові накладні № РН-ПР00101 від 04.01.2005р., РН-ПР00320 від 11.01.2005р., № РН-ПР00498 від 17.01.2005р., № РН-ПР00565 від 19.01.2005р., № РН-ПР00719 від 24.01.2005р., які свідчать про отримання від ПФ “Паер” ячменю у кількості 5615,5 тонни на загальну суму 4 413 783 гривні.
Зазначені видаткові накладні (документи) містять всі передбачені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” реквізити первинних документів. Отже, такі видаткові накладні є належним доказом здійснення господарської операції.
Посилання відповідача на наявність товарно-транспортної накладної та документів, передбачених Законом України “Про ринок зерна та державне регулювання ринку зерна в Україні”, судом до уваги не приймаються з наступних підстав.
Обов’язковість застосування товарно-транспортної накладної передбачена Інструкцією “Про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи”, затвердженою наказом Міністерства статистики України, Міністерства транспорту України від 7 серпня 1996 р. N 228/253. Однак, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва Рішенням від 16 жовтня 1998 року № 17-02/10 “Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 № 79/98 "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" Мінтрансом України та Держкомстатом України” запропонував Міністерству транспорту України та Державному комітету статистики України в місячний термін внести зміни в наказ № 228/253 від 07.08.96 р., оскільки він містить норми, які стримують розвиток підприємницької діяльності. Оскільки це рішенні не було виконано, Державний комітет своїми листами від 10.10.2001 р. № 3-312/6108, 22.09.2004 р. № 6479 та повідомленням від 25 квітня 2006 року повідомив про зупинення дії наказу. Отже, на цей час застосування товарно-транспортної накладної не є обов’язковим.
Що стосується документів, передбачених Законом України “Про ринок зерна та ринок зерна в Україні”, то відповідно до статті 37 цього Закону, такі документи, як складська квитанція, просте складське свідоцтво, подвійне складське свідоцтво, видаються лише зерновим складом. Відповідачем не подано доказів, що предметом господарських операцій позивачу було зерно, розміщене на зерновому складі.
За таких обставин суд вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0000072320/0 від 03.02.2006 р., № 0000072320/1 від 28.02.2006 р., № 0000072320/2 від 19.05.2006 р. підлягають скасуванню, а позов в цій частині задоволенню.
Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000062320/0 від 03.02.2006 р., № 0000062320/1 від 28.02.2006 р., № 0000062320/2 від 19.05.2006 р., підставою для їх прийняття є віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку, сплачених на користь ТОФ ВКФ “Стройкомплект” та ПП “Паер”.
Відповідач вважає, що оскільки цими підприємствами ПДВ не був сплачений до бюджету, тому позивач не має права на податковий кредит. Крім того, відповідач зазначає, що податкові накладні, на підставі яких позивач включив до податкового кредиту відповідні суми ПДВ, не підтверджені іншими первинним документами.
Суд, вивчивши матеріали справи та доводи сторін, дійшов таких висновків.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Позивачем надано належним чином оформлені податкові накладні, отримані від ПП “Паер” на загальну суму податку 735 630 гривень.
Закон України “Про податок на додану вартість” не передбачає наявності інших документів як обов’язкової умови для віднесення сплачених сум податку до складу податкового кредиту. Отже, позивачем виконано вимоги закону щодо підтвердження розміру податкового кредиту в сумі 735 630 гривень.
Посилання відповідача на несплату ПП “Паер” податку на додану вартість до бюджету, як на підставу для застосовування штрафних санкцій, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, закон передбачає, що право на податковий кредит виникає у платника податку –покупця, якщо він сплатив податок у зв’язку з придбанням товарів або основних фондів платнику податку –продавцю.
Що стосується взаємовідносин з ТОВ “ВКФ “Стройкомплект”, то суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Пп. 7.2.3 тієї ж статті передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 6 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 165, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону. При цьому у верхній лівій частині податкової накладної робляться відповідні відмітки (непотрібне виділяється поміткою "Х").
Пп. 6.2 зазначеного Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Отже, у покупця має знаходитись оригінал податкової накладної, і саме оригінал є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні на загальну суму ПДВ 627286,16 гривень не містять відмітки, чи то є копія, чи то є оригінал. Тому суд вважає, що відповідачем вірно донараховано податкові зобов’язання з ПДВ у розмірі 627 286,16 грн., які не підтверджені оригіналами податкових накладних, та правомірно застосовані відповідні штрафні санкції.
За таких обставин, податкові повідомлення-рішення № 0000062320/0 від 03.02.2006 р. № 0000062320/1 від 28.02.2006 р., № 0000062320/2 від 19.05.2006 р. підлягають частковому скасуванню, а саме в частині донарахування податку на додану вартість в розмірі 735 630 гривень та штрафних санкцій в розмірі 367 815 гривень.
Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000141730/0 від 03.02.2006 р., № 0000141730/1 від 28.02.2006 р., № 0000141730/2 від 19.05.2006 р., то підставою для їх прийняття є відсутність, на думку відповідача, у позивача документів, які б підтверджували витрачання готівки, виданої під звіт директору підприємства.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень надав суду авансові звіти директора позивача Позднякова Д.Ю. від 06.08.2004 р. та 05.01.2005 року, до яких додано талон квитанції форми ГУ-57 серії АМ № 371822 від 06.08.2004 р. та квитанція форми ГУ серії АМ № 371891 від 14.10.2004 року відповідно.
Позивач вважає, що документи, необхідні для підтвердження факту витрачання готівки, наявні, тому підстави для донарахування податку з доходів фізичних осіб та штрафних санкцій відсутні.
Так, відповідно до пункту 3.6.3 Порядку оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України, Державної податкової адміністрації України від 24 жовтня 2001 року № 712/431, касир станції відправлення/призначення на кожний вид послуги повинен оформити окрему квитанцію форми ГУ-57 (додаток 17), у якій зазначаються назва і номер документа, на підставі якого здійснюється оплата (квитанція та її корінець заповнюються відповідно до нанесених друкарським способом реквізитів і використовуються у порядку зростання їх номерів). Усі реквізити у квитанції повинні бути заповнені розбірливо, без скорочення слів.
Після оплати вантажовідправником / вантажоотримувачем вартості послуги, зазначеної у квитанції форми ГУ-57, йому видається квитанція, талон якої залишається у касира для складання звітності.
Відповідно до пункту 2.6.1 того ж Порядку, квитанція, код ГУ-57, складається з трьох аркушів: квитанції, талона та корінця квитанції.
Отже, квитанція та талон квитанції є різними аркушами квитанції ГУ-57, при цьому про факт сплати вартості перевезення свідчить наявність саме квитанції, а не талону.
До авансового звіту від 05.01.2005 р. додано квитанція, але всупереч вимогам Порядку оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України, Державної податкової адміністрації України від 24 жовтня 2001 року № 712/431, вона не містить підпису платника, отже, не має можливості встановити, чи дійсно витрати з оплати перевезення були здійсненні підзвітною особою.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що підзвітною особою Поздняковим Д.Ю. належним чином не підтверджено витрачання коштів на оплату перевезення за авансовими звітами від 14.10.2004 р. та 05.01.2005 р. При цьому, надмірно витрачені та непідтверджені документально кошти до каси підприємства не повернуті.
Відповідно до пп. 9.10.2 п. 9.10 ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку:
а) завершує таке відрядження;
б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.
За наявності надмірно витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту.
Підпунктом 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” встановлено, що якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту.
Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту.
Згідно пп. 9.10.1 зазначеного Закону, податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми.
За таких обставин, підстави для скасування податкових повідомлень-рішень відсутні, у зв'язку з чим позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000082320/0 від 03.02.2006 р. № 0000082320/1 від 28.02.2006 р., 0000082320/2 від 19.05.2006 р., то суд встанови наступне.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті у зв’язку з порушенням позивачем вимог законодавства щодо касової дисципліни, а саме: за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.
Так, позивач вважає, що порушень операцій з готівкою він не припустився, тому підстави для застосування штрафних санкцій в цьому випадку відсутні. Також позивач посилається на порушення відповідачем п. 6.1 ст. 6 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Відповідно до п. 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 р. N 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27.05.2003 р. N 247), податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника податкового органу (його заступника) щодо виявленого завищення бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків, зокрема, сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій (у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності) за порушення податкового законодавства та інших нормативно-правових актів, що приймаються за результатами перевірок платника податків (у т. ч. камеральних).
З наведеного визначення випливає, що керівники (їх заступники) податкового органу мають право приймати податкові повідомлення-рішення щодо обов'язку платника податку сплатити суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення не лише податкового законодавства, а і інших нормативно-правових актів.
Проте, визначення в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні штрафних санкцій позивачу на підставі норми Указу Президента „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” як податкового зобов'язання дійсно є порушенням Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки відповідно до п. 1.2 ст. 1 вказаного Закону податкове зобов'язання –зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Штрафні санкції, нараховані на підставі норм Указу Президента „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” не є податковим зобов'язанням в розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Таким чином, суд зазначає, що у випадку, коли податковим повідомленням-рішенням платнику податку визначено як податкове зобов'язання суми, які не є податковим зобов'язанням, таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню лише в частині визначення таких сум як податкового зобов'язання.
Отже, податкові повідомлення-рішення № 0000082320/0 від 03.02.2006 р. № 0000082320/1 від 28.02.2006 р., 0000082320/2 від 19.05.2006 р. підлягають скасуванню в частині визначення штрафних санкцій податковими зобов’язаннями, а в решті, в т.ч. у визначенні суми штрафних санкцій, –підлягають залишенню без змін.
Керуючись п. 6 Перехідних положень, ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов Приватного підприємства „Плазма” до Котовської об’єднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.
2. Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000072320/0 від 03.02.2006 р., № 0000072320/1 від 28.02.2006 р., № 0000072320/2 від 19.05.2006 р.
3. Податкові повідомлення-рішення № 0000062320/0 від 03.02.2006 р. № 0000062320/1 від 28.02.2006 р., № 0000062320/2 від 19.05.2006 р. скасувати частково, в частині донарахування податку на додану вартість в розмірі 735 630 грн. та штрафних санкцій в сумі 367 815 гривень, в решті частині податкове повідомлення-рішення залишити без змін.
4. В задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000141730/0 від 03.02.2006р., № 0000141730/1 від 28.02.2006 р., № 0000141730/2 від 19.05.2006 р. відмовити.
5. Скасувати частково податкові повідомлення-рішення № 0000082320/0 від 03.02.2006р., № 0000082320/1 від 28.02.2006 р., № 0000082320/2 від 19.05.2006 р. в частині визначення штрафних санкцій податковими зобов’язаннями, в решті, в т. ч. у визначенні суми штрафних санкцій, - залишити без змін.
6. Стягнути з Державного бюджету на користь приватного підприємства „Плазма” (66300, Одеська область, м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, 72) судові витрати в розмірі 40/сорок/грн. 80 коп.
Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.
Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.
Повний текст складено 22.09.2006 р.
Суддя Петров В.С.