Справа № 2-35/11

З А О Ч Н Е     Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї  Н И

11 травня 2011 року                       Комсомольський районний суд м. Херсона у складі:

                                        головуючого –судді Гуцалюк О.В.,

                                                при секретарі –Філіпенко І.О.,   

розглянувши в судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 15 вересня 2008 року,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що заочним рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона по справі № 2-35-06 від 12 січня 2006 року його було незаконно позбавлено права приватної власності на майно, а саме на 52/100 частин жилого будинку, з відповідною частиною господарчих, побутових будівель та споруд, що знаходяться у місті Херсоні по вул. Червонопрапорній під номером 36 на земельній ділянці розміром 399,8 кв.м., яке було подароване йому покійним батьком за договором дарування від 12 грудня 1994 року, зареєстрованим державним нотаріусом третьої Херсонської державної нотаріальної конторі ОСОБА_5 за реєстровим № 1-7126. Право власності на спірне майно було незаконно визнано за ОСОБА_3 Рішення судом було прийнято під впливом введення суду в оману шляхом дачі завідомо неправдивих показань. На підставі заочного рішення суду від 12 січня 2006 року, як правовстановлюючого документу, було оформлено у Херсонському ДБТІ право власності за ОСОБА_3 Згодом 31.01.2006  року ОСОБА_2, на підставі доручення, здійснила безоплатне дарування спірного майна ОСОБА_4. Ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 26.09.2007 року заочне рішення суду від 12 січня 2006 року було скасовано. Оскільки, заочне рішення суду першої інстанції від 12 січня 2006 року, як підстава для дарування власності від імені ОСОБА_3 громадянкою ОСОБА_2 ОСОБА_4, судом скасоване, вважає, що за відсутності підстав для дарування і сам договір дарування незаконно привласненого Відповідачами майна від 31.01.2006 року має бути визнаним судом недійсним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому.

Відповідно до актового запису про смерть №3574 від 25.09.2008 року виданого міським відділом РАЦС ГУЮ у Херсонській області, ОСОБА_3 помер 24.09.2008 року.

Відповідачі в судове засідання не з’явились, про час та місце слухання справи були повідомлені, заяв про неможливість неявки суду не надавали, у зв’язку із цим причина неявки визнана неповажною. Відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України суд вважає необхідним вирішити справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, позов таким, що не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, відповідно до заочного рішення Комсомольського районного суду міста Херсона по справі № 2-35/06 від 12 січня 2006 року було визнано за ОСОБА_3 право власності на 52/100 частин домоволодіння № 36 по вул. Червонопрапорній м. Херсона з відповідною частиною господарчих, побутових будівель та споруд на земельній ділянці площею 399,8 кв.м., які належали ОСОБА_1. У той же час ОСОБА_3 належало право власності на 26/100 частин спірного домоволодіння. 26.09.2007 року Ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона вищезазначене заочне рішення було скасовано за заявою ОСОБА_1   

Згідно з договором дарування від 31.01.2006 року ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності, від іменні ОСОБА_3, подарувала ОСОБА_4 78/100 частин житлового будинку № 36 по вул. Червонопрапорній м. Херсона.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 203, 215, 225, 228, 230 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оспорюваного договору дарування), Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.  Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.  Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.  Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ст.. 215 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оспорюваного договору дарування), Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Також, відповідно до ст. 225 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оспорюваного договору дарування), Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун. Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину.

Згідно до ст. 228 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оспорюваного договору дарування), Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.  Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, відповідно до ст. 230 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент вчинення оспорюваного договору дарування), Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 на час вчинення договору дарування діяла на підставі належної довіреності від іменні ОСОБА_3, який в свою чергу на час відчуження (укладання договору дарування) 52/100 частин спірного домоволодіння володів ними на підставі чинного рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 12.01.2006 року, в наслідок чого мав право на укладення усіх незаборонених законом угод, що також знайшло своє відображення в Рішенні колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Херсонської області у справі № 22ц-700 від 28.07.2008 року, яке набрало законної сили і є чинним.  

Будь-яких інших доказів щодо невідповідності змісту оспорюванного договору дарування Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, відсутності цивільної дієздатності в сторін правочину на момент його укладення, невідповідності правочину волевиявленню його учасникам, невідповідності його їхній внутрішній волі, чи вчинення правочину у момент, коли якась із сторін не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, або те що одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, чи будь-яких інших істотних порушень законодавства в момент укладення договору дарування –суду стороною позивача надано не було.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 30, 62, 75, 88, 203, 217 ЦПК,   статтями 203, 215, 225, 228 - 230 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 15 вересня 2008 року  –відмовити за необґрунтованістю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

          У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

          Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

 Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Херсонської області через Комсомольський районний суд протягом  десяти  днів з дня його проголошення.

СуддяОСОБА_6