РІШЕННЯ                                Справа № 2-781/11

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2011 року Київський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого                                                                                 судді Малютіної Н.М.,

при секретарі                                                                                 Негрій І.І.,

за участю позивача                                                                      ОСОБА_1,

за участю представника відповідача                                                  ОСОБА_2,

за участю представника відповідача                                                  ОСОБА_3В

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 підприємства «Шахта ім.. ОСОБА_6», ОСОБА_7 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька, про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві, мотивуючи свої вимоги наступним, що він працював у вугільній промисловості на шкідливих та небезпечних умовах праці під землею протягом 1964-1999 років. До початку роботи на вугільних підприємствах позивач мав відмінний стан здоров’я. Однак, під час виконання трудових обов’язків він неодноразово отримував виробничі травми, що призвело до виникнення у нього професійного захворювання. В зв’язку з професійним захворюванням у позивача встановлений наступний діагноз: хронічна вегетативна попереко-крижова радикулопатія з вираженим больовим синдромом, вібраційна хвороба ІІ ступені –синдром вегето сенсорної подіневропатії верхніх кінцівок з трофічним порушенням в кістках рук, хронічний обструктивний бронхіт ІІІ стадії, емфізема легенів, прекореневий пневмоселікоз, легенева недостатність ІІ стадії, сердцево-легенева недостатність 2А стадії та інше. Внаслідок цього позивач вимушений постійно лікуватися та проходити тривалі курси лікування, йому було зроблено медичні операції, однак стан здоров’я не відновився, він до теперішнього часу перебуває на подальшому лікуванні. Згідно до виписки з акту обласної медико-соціальної експертизи від 21.01.2004 року ступень професійного захворювання складає 85%, позивач є інвалідом 2 групи. Внаслідок отриманого позивачем на виробництві професійного захворювання, у нього виникла задишка під час ходьби, кашель, який переходить в ядуху, слабкість, болі в м’язах рук та ніг, він не може самостійно одягатися та роздягатися, вийти на прогулянку, взяти якийсь предмет внаслідок обмеженого руху, вимушений регулярно проходити стаціонарне лікування та постійно вживати ліки. Погіршилися стосунки з рідними, оскільки він не може займатися домашніми справами. Внаслідок цього позивач постійно знаходиться в депресивному стані та відчуває з цього приводу тяжкі душевні страждання, відчуває себе неповноцінною людиною. Просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

          Представник відповідача    ОСОБА_5 підприємства «Шахта ім.. ОСОБА_6»в судовому засіданні заперечувала проти заявлених вимог позивача та надала суду письмові заперечення. Пояснила. що позивач знаходився з відповідачем в трудових відносинах з 27.09.1982 року по 19.07.1999 року. 01.03.1985 року з позивачем трапився нещасний випадок про що свідчить Акт за формою Н-1 від 02.03.1985 року за №47. Вперше позивачу встановлено втрату працездатності 26.09.1994 року та встановлено третю групу інвалідності з 5% трати професійної працездатності. 16.10.1994 року позивач отримав виробничу травму. При проходженні огляду МСЕК 13.06.1995 року йому встановлено 15% втрати працездатності сукупно, а саме по травмі 01.03.1985 року –5%, по травмі 16.10.1994 року –10%. В подальшому внаслідок професійного захворювання, позивачу оглядом МСЕК встановлено 35% втрати працездатності, а при перегляді 05.11.1996 року процент втрати було збільшено до 45%. Станом на 05.11.1996 року позивач мав 60% втрати працездатності по сукупності, а 19.08.1997 позивачу безстроково встановлено 80% втрати працездатності. На час становлення втрати працездатності внаслідок виробничої травми –01.03.1985 року, а 13.06.1995 року –по травмі 16.10.1994 року діяли правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, що передбачали визначений строк на звернення щодо відшкодування моральної шкоди. Крім того, оскільки моральна шкода, спричинена  позивачу внаслідок нещасного випадку на виробництві, випливає з його трудових відносин, але регулюється спеціальним матеріальним законом, то вважає, що до даних правовідносин повинен застосовувати трирічний строк на звернення до суду, який позивачем було пропущено без поважних причин. Також позивачем не надано доказів підтверджуючих факт спричинення йому моральної шкоди. Документи, на які посилається позивач, надають право на отримання матеріальної шкоди у вигляді одноразової допомоги, які проводяться за рахунок Фонду. Просила суд в позовних вимогах відмовити

Представник відповідача ОСОБА_7 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька в судовому засіданні заперечувала проти заявлених вимог позивача та надала суду письмові заперечення. Пояснила, що згідно п.22 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року №6 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами відшкодування шкоди»суми на відшкодування шкоди мають присуджуватися потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання. Вперше позивачеві втрата працездатності (5%) була встановлена оглядом МСЕК 26.09.1994 року внаслідок виробничої травми 01.03.1985 року на ОП «Шахта ім.. ОСОБА_6». 16.10.1994 року позивач знову отримав виробничу травму на ОП «Шахта ім.. ОСОБА_6», внаслідок якої йому оглядом МСЕК від 13.06.1995 року встановлено 15% втрати працездатності по сукупності: 5% - по травмі 01.03.1985 року, 10% - по травмі 16.10.1994 року. Оглядом МСЕК від 16.09.1996 року позивачеві встановлено 35% внаслідок професійного захворювання, у подальшому процент втрати працездатності був збільшений до 45%. Таким чином, станом на 05.11.1996 року позивач мав 60% втрати працездатності. Оглядом МСЕК від 19.08.1997 року позивачеві встановлено 80 % втрати працездатності. З цього слідує, що у позивача право вимагати відшкодування моральної шкоди виникло 26.09.1994 року, тобто коли йому вперше була встановлена втрата працездатності та у подальшому у 1996 році, та 1997 році, коли йому були встановлені професійні захворювання. На той час відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, у тому числі і моральної шкоди, здійснювалося підприємством, на якому працював та отримував травму постраждалий. Фонд соціального страхування був створений 01.04.2001 року, і саме з цієї дати усі страхові виплати потерпілим на виробництві здійснюються за рахунок Фонду. Абзацом 2 п.3 перехідних положень ЗУ №1105 від 23.09.1999 року «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Які спричинили втрату працездатності»передбачено наступне: уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальну шкоду, заподіяної внаслідок ушкодження здоров’я, виплачується цими підприємствами, установами та організаціями, а в разі їх ліквідації  - Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Отже у даному випадку позивачу. У якого виникло право на відшкодування моральної шкоди виникли 26.09.1994 року, відшкодування цієї самої шкоди повинно здійснюватися ОП «Шахта ім.. ОСОБА_6», яке на теперішній час не ліквідоване, а є діючим підприємством.

На сьогоднішній день позивач продовжує перебувати на обліку у відділені Фонду, своєчасно та в повному обсязі отримує страхові виплати, витрати на медичну та соціальну допомогу, забезпечується протезно-ортопедичними виробами, санітарно-курортним лікуванням. У даному випадку Фонд  не є  особою, яка спричинила шкоду позивачеві. Втрата працездатності позивача сталася не в зв’язку з неправомірними діями або бездіяльністю Фонда. Просила відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 підприємства «Шахта ім.. ОСОБА_6», ОСОБА_7 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька, про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 1964-1999 року працював у вугільній промисловості на шкідливих та небезпечних умовах праці з повним робочім днем під землею на посаді підземного горноробочого, про що свідчить копія трудової книжки з відповідним записом (а.с.6-7). 01.03.1987 року на робочому місці з позивачем вперше  стався нещасний випадок, про що був складений Акт №47 від 02.03.1987 року. Оглядом МСЕК №1974 від 26.09.1994 року йому було встановлено 5% втрати працездатності (а.с.67). 16.10.1994 року позивач знову отримав виробничу травму на ОП «Шахта ім.. ОСОБА_6», внаслідок якої йому оглядом МСЕК від 13.06.1995 року встановлено 15% втрати працездатності по сукупності: 5% - по травмі 01.03.1985 року, 10% - по травмі 16.10.1994 року (а.с.77). Оглядом МСЕК від 16.09.1996 року позивачеві встановлено 35% внаслідок професійного захворювання, у подальшому процент втрати працездатності був збільшений до 45%. (а.с.68,69) Таким чином, станом на 05.11.1996 року позивач мав 60% втрати працездатності (а.с.72). Оглядом МСЕК від 19.08.1997 року позивачеві встановлено 80 % втрати працездатності (а.с.74). Згідно до виписки з акту обласної медико-соціальної експертизи від 21.01.2004 року ступень професійного захворювання ОСОБА_4 складає 85%, позивач є інвалідом 2 групи (а.с.8).

На час виникнення спірних правовідносин можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалася п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, який передбачав, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до ст..237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З матеріалів справи вибачається, що позивач тривалий час працював на підприємстві вігольної промисловості з 1964 року на шахті імені ОСОБА_6 до 1999 року (а.с.6-7). 01.03.1987 року на робочому місці з позивачем вперше  стався нещасний випадок, про що був складений Акт №47 від 02.03.1987 року. Оглядом МСЕК 26.09.1994 року йому вперше було встановлено 5% втрати втрати працездатності (а.с.67). 16.10.1994 року позивач знову отримав виробничу травму на ОП «Шахта ім.. ОСОБА_6», внаслідок якої йому оглядом МСЕК від 13.06.1995 року встановлено 15% втрати працездатності по сукупності: 5% - по травмі 01.03.1985 року, 10% - по травмі 16.10.1994 року (а.с.77). Оглядом МСЕК від 16.09.1996 року позивачеві встановлено 35% внаслідок професійного захворювання, у подальшому процент втрати працездатності був збільшений до 45%. (а.с.68,69) Таким чином, станом на 05.11.1996 року позивач мав 60% втрати працездатності (а.с.72). Оглядом МСЕК від 19.08.1997 року позивачеві встановлено 80 % втрати працездатності (а.с.74). Згідно до виписки з акту обласної медико-соціальної експертизи від 21.01.2004 року ступень професійного захворювання ОСОБА_4 складає 85%, позивач є інвалідом 2 групи (а.с.8).

Тому суд приходить до висновку, що відповідно до вимог ст.. 237-1 КЗпП України відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду внаслідок отримання ним професійного захворювання, встановленого висновком МСЕК від 26.09.1994 року, несе роботодавець –ОП «Шахта им. О.Ф. Засядька».

Згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, який передбачав, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, з відповідача ОП «Шахта им. О.Ф. Засядька»на користь позивача ОСОБА_4 необхідно стягнути 120 грн., виходячи з наступного розрахунку (відповідно до Постанови ВРУ № 3653-ХІІ від 25.11.93 року з 01.12.93 року по 29.02.1996 року розмір мінімальної заробітної плати складав 60000 крб. 60000х200:100000=120).

Що стосується посилань відповідача, що по травмі 16.10.1994 року діяли правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, які передбачали визначений строк на звернення щодо відшкодування моральної шкоди. Крім того, оскільки моральна шкода, спричинена  позивачу внаслідок нещасного випадку на виробництві, випливає з його трудових відносин, але регулюється спеціальним матеріальним законом, то до даних правовідносин повинен застосовувати трирічний строк на звернення до суду, який позивачем було пропущено без поважних причин, суд зазначає наступне.

До вимог відшкодування моральної шкоди у випадках передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст..233КЗпП України). Однак, до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушенням особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст.. 83 ЦК УРСР 1963 року не застосовуються (п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

З набранням чинності ЦК України 2003 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (п.3ч1ст. 268 ЦК України).

Тому суд приходить до висновку, що доводи відповідача, що позивачем пропущені строки звернення до суду суперечить вимогам закону.

Відповідно до ч.3 ст.10, чч.1, 2 ст.60  ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлений цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

          Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, під час розгляду справи було роз’яснено права та обов’язки, в тому числі положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується протоколом судового засідання.

.          Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам, в тому числі відповідачу, під час розгляду справи було роз’яснено їх права та обов’язки, в тому числі положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам  було надано всі можливості для з’явлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та журналом судового засідання.

На підставі вищенаведеного, ст.. 237-1 КЗпП України, Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 57-60, 209, 213, 214, 218, 223 ЦПК України

ВИРІШИВ:

          Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 підприємства «Шахта ім.. ОСОБА_6», ОСОБА_7 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Київському районі м. Донецька, про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві –задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 підприємства «Шахта ім.. ОСОБА_6»на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 120 (сто двадцять) грн. 00 коп..

В решті позовних вимог –відмовити.

  Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: