__________________________________________________________________

Справа №  2-276/11

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10.05.2011 року  Долинський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді                                                                          Бондарчука Р.А.,

при секретарі                                                                                  Поліщук Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Долинська справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: відділ ДВС Долинського районного управління юстиції Кіровоградської області) про визнання договорів дарування та купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И В :

          Позивачі звернулися в суд з позовом до відповідачів, мотивуючи свої вимоги тим, що на виконанні у відділі ДВС Долинського районного управління юстиції знаходиться виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 163921 грн..

          ОСОБА_3 добровільно рішення суду не виконує, однак він мав у спільній власності з ОСОБА_4 квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 кіровоградської області, яка була придбана в період перебування у зареєстрованому шлюбі та під час проживання однією сім’єю.  

          05.07.2010 року  була подарована ОСОБА_4, як дарувальником сину ОСОБА_5, ОСОБА_3 погодив дарування. ОСОБА_5 в свою чергу продав її 20.09.2010 року чоловіку своєї сестри ОСОБА_6.

          Вважають, що вищевказані договори неправомірні, оскільки: договір дарування та купівлі продажу був вчинений і прихований від нотаріуса з майном, яке перебувало під арештом  у виконавчому провадженні; сторонами договорів дарування та купівлі-продажу було приховано те, що майно спірне і наявне порушення інтересів інших осіб; покупець не був попереджений про права третіх осіб на предмет договору.

          В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просить задовольнити позов, посилаючись на недійсність договору купівлі-продажу та ухилення боржника ОСОБА_3 від виконання судових рішень у виконавчому провадженні. Крім того вважає, що вартість квартири за чвас шлюбу збільшилась на 97 тис. грн.., а тому ОСОБА_7 є власником ? суми на яку збільшено вартість, так як перебував у шлюбі.

          Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилася подала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнала, посилаючись на обставини, викладені у запереченні, суду пояснила, що вказану квартиру придбала за гроші, які дав її брат ОСОБА_8 і право власності на квартиру оформила на своє ім’я. Стверджує, що частки  ОСОБА_3 у даній квартирі немає, так-як квартира належить їй, оскільки була її особистою власністю. Квартиру особисто їй купував рідний брат ОСОБА_8 за власні кошти. Крім того квартира придбавалась нею в той час, коли ОСОБА_3 з нею не проживав вже близько одного року, так як перебував в скандалі через подружню зраду зі сторони останнього. Доповнила, що її брат ОСОБА_8 у березні 2004 року дав їй у власність 4000 грн. для придбання вказаної квартири, яку оформила на своє ім’я та  яка повністю належить їй на праві власності. У ОСОБА_3 немає частки у даній квартирі. Коли вони були у шлюбі то він з нею проживав у вказаній квартирі. Шлюб офіційно розірвали 21.12.2009 року і вона виїхала на постійне проживання до Італії.

Відповідач ОСОБА_5 позов не визнав, суду пояснив, що квартира належала особисто матері ОСОБА_4 подарувала йому матір. Він має намір виїхати за кордон до матері в Італію та продав квартиру за 100 тис. грн.. ОСОБА_6. Гроші отримав від покупця в нотаріуса.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що працює приватним підприємцем в сфері оптової торгівлі. Дійсно декілька років тому він дав своїй сестрі ОСОБА_4 у власність 4000 грн. для придбання квартири про, що був написаний договір безпроцентної позики з метою уникнути претензій ОСОБА_3 на квартиру. Уточнив, що квартира продавалась в тому будинку де він проживає, оскільки сестра з зятем посварилися та не проживали, оскільки у ОСОБА_9 не було свого житла - він вирішив, що сестра буде проживати поруч та дав кошти на квартиру. Враховуючи матеріальний стан сестри він не предетнтує на вказану позику.

Представник третьої особи державний виконавець Стеблина О.В.  підтримав позов та просив його задовольнити, оскільки квартира придбана ОСОБА_10 коли вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 і останній має право на ? її частки з якої повинен погасити заборгованість.

Свідок ОСОБА_11 пояснив, що він працює приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу та нотаріально посвідчував спірні договори, при цьому фактичне волевиявлення сторін відповідала їх внутрішній волі. Перед укладенням договорів було здійснено перевірку, згідно витягів з реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави -  будь-яких обтяжень стосовно спірної квартири не було (а.с. 44,45). Титульним власником згідно даних БТІ виступала ОСОБА_4 (а.с. 47), будь яких прав третіх осіб на вказану квартиру не було. Під час укладення договору дарування - дарувальник ОСОБА_4 пояснювала йому, що квартиру придбала за особисті (подаровані їй) кошти, але підтверджуючих документів не надала, з метою уникнути претензій останнього на квартиру в майбутньому, він на всяк випадок оформив згоду ОСОБА_3 на укладення договору.

При укладенні договору купівлі-продажу , який він також посвідчував ОСОБА_6 передав ОСОБА_5  в кабінеті нотаріуса 100 тис. грн..

Дослідивши  зібрані  по  справі  докази ,  судом  встановлено  наступні  факти  та  відповідні  правовідносини:

На виконанні у відділі ДВС Долинського РУЮ перебуває зведене виконавче провадження про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь фізичних осіб в сумі 163921 грн..

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі з 27.08.1983 року (актовий запис № 21, Молодіжненської селищною радою Долинського р-ну Кіровоградської області), який розірвано 21.12.2009 року (актовий запис № 108, відділу РАЦС Долинського РУЮ).

Правовідносини сторін урегульовано:

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства,   догляд   за   дітьми,   хвороба   тощо)   самостійного   заробітку   (доходу). Вважається,   що   кожна   річ,   набута   за   час   шлюбу,   крім   речей   індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

На підставі ст.370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Це  положення  підтверджується  також  ст.  17  Закону  України  «Про  власність» 1991  р.  ( який  діяв  на  момент  виникнення  правовідносин ),  відповідно  до  якої,  майно,  придбане  внаслідок  спільної  праці  членів   сім»ї,  є  їх  спільною  сумісною  власністю,  якщо  інше  не  встановлено  письмовою  угодою  між  ними.  Майно,  придбане  внаслідок  спільної  праці  громадян,  що  об’єдналися  для  спільної  діяльності,  є  їх  спільною  частковою  власністю ,  якщо  інше  не  встановлено  письмовою  угодою  між  ними.  Розмір  частки  кожного  визначається  ступенем  його  трудової  участі .

Згідно ст. 69  СК  України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або іншим договором.

Рішенням Долинського районного суду від 30.11.2010 року, яке набрало законної сили та ніким не оскаржено проведено поділ спільного сумісного майна подружжя. Під час поділу майна ОСОБА_3 на спірну квартиру навіть не претендував.

Таким чином в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поділили майно набуте за час шлюбу, за домовленістю сторін квартира перейшла дружині, яка вільно здійснила волевиявлення та подарувала квартиру сину ОСОБА_5.

Згідно ч.8 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження»у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Державний виконавець звертався з вказаним поданням до суду. Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 18.01.2011 року, яка набрала законної сили у задоволенні подання державного виконавця відмовлено.

На день укладення договорів дарування та купівлі-продажу спірної квартири –квартира під арештом не перебувала, обтяжень стосовно вказано нерухомого майна не було, будь-яких прав третіх осіб на вказану квартиру не було, що підтверджується витягом наданим нотаріусом.

Крім того в судовому засіданні достовірно встановлено, що квартира придбана за кошти брата ОСОБА_4, в той час, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно не проживали, так як перебували в скандалі  через подружню зраду зі сторони останнього.

Згідно договору безпроцентної позики від 07.03.2004 року, який сторонами не оспорюються ОСОБА_8 передав у власність ОСОБА_4 4000 грн. для придбання квартири за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 75 справа №2-423/2009 року, яка досліджена в судовому засіданні).

У відповідності до ст. 57 ч. 1 п. 3 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй , йому особисто.

Крім того, спірні договори дарування та купівлі-продажу були укладені сторонами з дотриманням вимог закону та посвідчені нотаріально згідно з положеннями Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. На момент повинен бути в наявності весь пакет правовстановлюючих документів та відсутні буд-які заборони, в тому числі і згода  подружжя продавця.  

За таких умов немає підстав для визнання договорів недійсними.

          Згідно ст. 215 ч.1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

          Позивачі не обґрунтували порушення вищевказаних норм.

          За умовами п.7 абз.1 постанови Пленуму Верховного суду України «про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»- правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

          Суд вважає, що позивачі не довели в судовому засіданні підстав для визнання договорів купівлі-продажу та дарування недійсними.

Суд  критично  відноситься  до  пояснень  позивачів  про  неправомірність  договорів дарування та купівлі-продажу,  оскільки  вони  не  надали  суду  доказів  на  підтвердження  своїх  вимог .  При  цьому  суд  виходе  з  положень  ст. ст. 10 , 11 , 60  ЦПК  України  відповідно  до  яких  кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона  посилається ,  як  на  підставу  своїх  вимог  або  заперечень .

За  таких  підстав  суд  вважає,  що  відповідач  ОСОБА_6  є  добросовісним  набувачем  спірної  квартири .

При  вирішенні  спору  суд  виходить  з  положень  гл. 29  «Захист  права  власності» ЦК  України  в  яких  йдеться  про  захист  права  добросовісного  набувача  та  зокрема  ст. 388  ч.1  якою  передбачено ,  що  якщо  майно  за  відплатним  договором  придбане  в  особи,  яка  не  мала  права  його  відчужувати ,  про  що  набувач  не  знав  і  не  міг  знати  ( добросовісний  набувач),  власник  має  право  витребувати  це  майно  від  набувача  у  певних  випадках .

                  Крім  того,  ст. 3 ЦПК,  ст. 15 ЦК  України –кожна  заінтересована  особа  вправі  в  порядку,  встановленому  законом,  звернутися  до  суду  за  захистом  порушеного  або  оспорюваного  права  охоронюваного  законом  інтересу.  

                  Загальний  перелік  таких  способів  захисту  цивільних  прав  та  інтересів  наведений  у  ст. 16  ЦК  України .

                  Як  правило,  власник  порушеного  права  може  скористатися  не  будь-яким,  а  цілком  конкретним  способом  захисту  свого  права.  Враховуючи  положення  зазначеної  норми  та  принцип  диспозитивності  у  цивільному  судочинстві  позивач  має  право  вільно  обирати  способи  захисту  порушеного  права чи  інтересу,  і  зокрема,  визнати  відповідача  за  своїми  вимогами .  

                 В  силу  викладеного  суд  вважає, що  визначені  позивачами  у  позові  способи  захисту  цивільних  прав  та  інтересів  не  відповідають  наявним  правовідносинам,  що  не  позбавляє  права  звернутися  їх  з  іншим  позовом  до  суду .

                Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати понесені позивачами  слід  покласти  на  них,  оскільки  їм  в  позові  відмовлено .

На  підставі  викладеного  та  керуючись  ст. ст. 10 ,  11 ,  209 ,  212 –215 ,  218 ЦПК  України ,  суд , -

В И Р І Ш И В :

          Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, а саме:

          - про визнання недійсним договору № 17 від 05.07.2010 року, щодо дарування квартири, розташованого за адресою АДРЕСА_1 кіровоградської області, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

          - про визнання недійсним договору № 155 від 20.09.2010 року, щодо купівлі-продажу квартири, розташованого за адресою АДРЕСА_1 кіровоградської області, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_12;

          - про стягнення судових витрат по справі.

Рішення  може  бути  оскаржене  до  Кіровоградського  апеляційного  суду  відповідно  до  ст.  294  ЦПК  України .

Головуючий  суддя  :                                                                        Р.А.  БОНДАРЧУК