П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

18.04.2011                                                                                                                     Справа №2-а-57/11

18 квітня  2011 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі :

                          головуючого-судді –ГОНЧАРОВОЇ І.М.                                                                    

                          при секретарі – ТРІСЦІ А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи , скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату середньо заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди  в зв»язку з порушенням трудових прав, -

                                                       В С Т А Н О В И В :

   Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з   позовом до Управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації про визнання наказу від 16.09.2010 року № 59-к про звільнення її з роботи незаконним, скасування цього наказу, про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в зв'язку з порушенням трудових прав.

        Під час розгляду справи в суді відповідач надав суду наказ № 82-к від 29.10.2010 року, згідно якого оспорюваний нею  наказ від 16.09.2010р. № 59-к про звільнення  з роботи втратив силу.

       Пунктом 2 наказу від 29.10.2010р. № 82-к її було звільнено у відповідності до статті 38 КЗпП України ( за власним бажанням) на підставі наданих документів про хворобу та її заяви на звільнення від 06.09.2010 року з 26 вересня 2010 року.

       Про існування цього наказу від 29.10.2010р. про звільнення  з роботи їй не було відомо, копія наказу їй не направлялась, про це їй стало відомо безпосередньо в судовому засіданні 25.01.2011 року.

             Вважає, що вказаний наказ від 29.10.2010 року № 82-к про звільнення  з роботи з 26.10.2010 року за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України є незаконним,  вона підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

               Вказує, що її звільнення  з роботи здійснено з грубим порушенням норм чинного трудового законодавства, вона  не виявляла бажання звільнюватись з роботи за власним бажанням з 26.09.20120 року, трудовий договір вона  не бажала розривати за своєю ініціативою саме з цього дня.

          Приступивши до виконання обов'язків начальника Управління, ОСОБА_2 неодноразово вимагав від працівників відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення порушувати вимоги Бюджетного Кодексу  України, здійснювати неправомірні дії щодо укладання договорів на закупівлю товарів, порушувати порядок видачі паливно-мастильних матеріалів. В зв'язку з цим нею та головним бухгалтером відділу неодноразово були подані на ім»я начальника Управління ОСОБА_2 доповідні записки з поясненнями щодо неправомірності виконання вищевказаних вказівок. Не витримавши такого відношення  до  працівників бухгалтерії зі сторони начальника Управління ОСОБА_2. порушення з його сторони умов трудового договору, вона звернулася до нього 27.08.2010 року з письмовою заявою про звільнення з роботи за згодою сторін з 27.08.2010 року. Проте начальник управління відмовив їй в задоволенні прохання, вказавши на заяві резолюцію «звільнити після ревізії КРУ та проведеної інвентаризації».

            Начальник управління ОСОБА_2 продовжував неналежним чином виконувати умови трудового договору, укладеного з нею на невизначений строк, а тому вона звернулася до нього з письмовою заявою від 06.09.20і0 року про звільнення  з роботи за власним бажанням з 06.09.2010 року. Проте і на цей раз начальник управління ОСОБА_2 вказав в резолюції на  заяві, що звільнення слід провести після перевірки КРУ та передачі документів.

          Отримавши відмову розірвати  трудовий договір саме з 06.09.2010 року, вона вирішила продовжувати виконувати трудові обов'язки відповідно до умов трудового договору і передумала звільнятися з роботи за власним бажанням та  письмово звернулася до начальника управління ОСОБА_2 із заявою від 15.09.i010 року про те, що  заяву від 06.09.2010р. про звільнення з роботи просить  вважати недійсною, оскільки вона  має бажання і надалі виконувати свої функціональні обов'язки на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення.

         Проте начальник управління ОСОБА_2 продовжував порушувати умови трудового договору, який укладений між Управлінням та нею на невизначений строк, видав наказ від 16.09.2010 року про звільнення  з роботи за власним бажанням з 17.09.2010 року. Після стресового стану, що тривав 2 тижні, вона важко захворіла і була поміщена па стаціонарне лікування в неврологічне відділення Чернівецької міської клінічної лікарні № 3, де  перебувала на лікуванні до 25 вересня 2010 року. Незважаючи на те, що вона  не наполягала на розірванні трудового договору після 06.09.2010 року, продовжувала виконувати покладені на неї трудовим договором обов'язки головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку та фінансово-господарської діяльності, під час перебування на стаціонарному лікуванні в лікарні, начальник управління ОСОБА_3 видав наказ віл 16.09.2010 року про звільнення її з роботи за власним бажанням з 17.09.2010 року відповідно до статті 38 КЗпП України, хоча такого бажання з її сторони не було.

          В послідуючому наказом № 82-к від 29.10.2010р. дата звільнення з роботи вже була змінена і вона  була звільнена з роботи за ст.38 КЗпП України ( за власним бажанням) з 26.09.2010р., хоча  26.19.2010 року був вихідний день - неділя, тому  вона  аж ніяк не могла бути звільнена з роботи в цей день!

            Звільнення її з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням відповідачем було здійснено незаконно, фактично таке звільнення з роботи відбулося за ініціативою відповідача, а не за її ініціативою, а тому вона повинна бути поновлена на роботі з дня звільнення.

              Відповідно до виданої відповідачем довідки про розмір її заробітної плати за два останні повні місяці роботи ( за липень, серпень 2010р.) заробітна плата складає відповідно 2896,45 гри. Всього в цьому періоді відпрацьовано 43 робочі дні. Одноденна заробітна плата складає 67,36 грн.  ( 2896,45 грн. : 43 р/дн.)

               Відповідач неналежним чином виконував умови трудового договору., примушував її видавати паливно-мастильні матеріали та дизельне пальне іншим організаціям, не вирішував питання щодо взяття на облік паливно-мастильних матеріалів, отриманих як благодійна допомога та не вирішував інші питання щодо діяльності відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення Управління, де вона працювала головним спеціалістом і ці питання входили в коло її трудових обої 'язків, що призвело до того, що вона почала погано спати і продовжую погано спати, все це призвело до стресової ситуації. 16.09.2010 року о 16 годині, перебуваючи на робочому місці в своєму кабінеті, їй стало зле, працівники Управління викликали швидку медичну допомогу, яка доставила її в лікарню і вона вимушена була лікуватися стаціонарно в неврологічному відділенні Чернівецької міської клінічної лікарні № 3 з 16.09.2010р. по 25.09.2010р. Після звільнення з роботи вона продовжує нервувати, дуже переживає за таке відношення до неї зі сторони відповідача і зв'язку з незаконним звільненням з роботи. Вона  проживаю разом з батьком, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалідом другої групи загального захворювання. В зв'язку зі звільненням  з  роботи  залишилась без засобів існування, у неї не вистачає коштів для придбання ліків, продуктів харчування,  для оплати комунальних послуг та оплатити інших витрат по утриманню квартири.

              Розмір завданих  моральних збитків  оцінює  в 21   525     гривень виходячи  із 25-кратного розміру прожиткового мінімуму, який встановлений в нашій країні з 01.10.2010 року ( 861 грн. на місяць ).

               Просить   визнати наказ № 82-к від 29.10..2010 року про звільнення  її  з роботи за ст.38 КЗпП України з 26 вересня 2010 року незаконним та скасувати його. Поновити її на роботі на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтер ського обліку та фінансово-господарського забезпечення Управління з  питань  надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації з 27 вересня 2010 року.

               Стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2010 року по день постановлення судового рішення.

               Стягнути з відповідача на її користь завдану  моральну  шкоду в розмірі 21 525 гривень.

              Стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу в розмірі п'яти тисяч гривень.

                В судовому засіданні позивачка свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі, підтвердила обставини, що викладені в позовній заяві, крім цього уточнила суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу і визначила її в розмірі 9 699,84 із розрахунку одноденної заробітної плати 67 грн. 36 коп. та 144 днів вимушеного прогулу.

             Представники відповідача позов не визнали та пояснили, що  після подання 06.09.2010 року заяви про звільнення за власним бажанням, вона не подавала  15.09.2010 року  заяви про те, що її заяву від 06.09.2010 року про звільнення з роботи вважати недійсною, оскільки вона має бажання і надалі виконувати свої функціональні обов'язки на посаді головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення.

             Заява про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 була подана 06.09.2010 року. Незважаючи на те, що вона вказала в своїй заяві про те, що просить звільнити її з 06.09.2010 року, згідно із ч. І ст. 38 КЗпП, ОСОБА_1 повинна була відпрацювати два тижні з моменту подачі заяви про звільнення за власним бажанням, оскільки підстав звільняти ОСОБА_1 з 06.09.2010 року не було. Відповідно до норми закону ОСОБА_1 продовжувала працювати на своїй посаді.

            Попередити власника або уповноважений ним орган про те, що вона має намір працювати далі, ОСОБА_1 повинна була до 20.09.2010 року. Цього з її боку зроблено не було.

            Пояснення ОСОБА_1 про те, що вона 15.09.2010 року подала заяву про скасування заяви від 06.09.2010 року про звільнення за власним бажання є безпідставними та недоведеними. Все діловодство, яке ведеться в Управлінні, здійснюється на підставі Інструкції з діловодства в Чернівецькій обласній державній адміністрації, яка затверджена розпорядженням голови обласної державної адміністрації 16.08.2010 року за № 548-р , відповідно до положень  якої , реєстрація заяви ОСОБА_4 повинна була відбутися тільки після розгляду даної заяви керівником Управління та складення реєстрової картки. ОСОБА_5 не мала право реєструвати заяву ОСОБА_4 без відповідної резолюції начальника Управління.

            Заява ОСОБА_4 про скасування заяви про звільнення, повинна була бути зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції, а не вихідної, як це було зроблено. ОСОБА_4 та ОСОБА_5, діючи спільно  зареєстрували  заднім числом заву від 15.09.2010 року в журналі вихідної кореспонденції, так як в цьому журналі були вільні рядочки, а журнал вхідної кореспонденції закінчився 17.09.2010 року і вільних рядочків в ньому не було. Жодних підтверджень того, що начальник Управління ОСОБА_2 бачив та розглядав заяву ОСОБА_4 від 15.09.2010 року немає.

             Реєстрація заяви ОСОБА_4 від 15.09.2010 року зроблена ОСОБА_5 з перевищенням службових обов'язків та з порушенням порядку. По цьому факту було проведено службове розслідування, результати якого викладені в акті, який знаходиться в матеріалах справи. Враховуючи вище викладене. Управління вважає, що позивачкою не доведений той факт, що вона повідомила керівництво про наміри продовжувати трудові відносини.

              01 квітня 2011 року Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Управління МВС України в Чернівецькій області було проведено технічне дослідження документів. Дане дослідження проводилось на підставі відношення Прокуратури м. Чернівці. Відповідно до висновку технічного дослідження, фотокопія доповідної записки від 17.09.2010 року за № 1640/01-08, яка надана в Шевченківський районний суд м. Чернівці, не є фотокопією виконаною з оригіналу доповідної записки від 17.09.2010 року за № 1640/01-08, яка зберігається в Управлінні.

              Згідно з листком непрацездатності позивачки, вона перебувала на стаціонарному лікуванні в Чернівецькій міській лікарні № 3 з 16.09.2010 по 25.09.2010 року. У листку непрацездатності зазначено, що стати до роботи 26.10.2010 року. Оскільки 26.10.2010 року була неділя, а наказом від 16.09.2010 року № 59-к не було дотримано двотижневого строку згідно ст. 38 КЗпП, начальник Управління видав наказ від 29.10.2010 року № 82-к, із змінами, внесеними наказом від 26.01.2011 року № 5-к, відповідно до якого ОСОБА_1 звільнена з 27.09.2010 року у перший робочий день після лікарняного.

            З  ОСОБА_1 був зроблений повний розрахунок,  їй був оплачений період перебування на лікарняному, а саме 10 днів лікування, з яких 7 днів робочих, а також була виплачена заробітна плата за 27.09.2010 року, як за останній робочий день.

             Звільнена позивачка була з 27.09.2010 року, про що була повідомлена письмово рекомендованим листом, яке до Управління не повернулось, що свідчить про те, що ОСОБА_1 його отримала. Заборгованості по заробітній платі та оплаті лікарняного у Управління перед позивачкою немає.

          Щодо заявленої вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 21 525 гривень, відповідач вважає, що вона є необгрунтованою та значно завищеною.

    Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи та допитавши свідків, вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

    Судом встановлено що дійсно  ОСОБА_1 працювала  на посаді головного спеціаліста сектору бухгалтерського обліку в Управлінні з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації та наказом від 16 вересня 2010 року № 59-к була звільнена з роботи за ст.. 38 КзПП України за власним бажанням з 17 вересня 2010 року.

    Наказом від 29 жовтня 2010 року наказ від 16.09.2010 року № 59-к «Про звільнення ОСОБА_1 визнаний таким, що втратив силу та пунктом 2 цього  наказу  ОСОБА_1  була звільнена  з роботи у відповідності до статті 38 КЗпП України ( за власним бажанням) на підставі наданих документів про хворобу та її заяви на звільнення від 06.09.2010 року з 26 вересня 2010 року.

  Наказом № 5-К від 26 січня 2011 року внесені зміни до п. 2 наказу від 29 жовтня 2010 року № 82-к та зазначено про її звільнення з роботи з 27 вересня 2010 року.

  Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий

         Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

            Згідно цих вимог закону судом встановлено,що позивачка  6.09.2010 року звернулась із заявою про звільнення її за власним бажанням з 6.09.2010 року, про що свідчить її заява.

              Розглянувши цю заяву в.о. начальника управління наклав на неї резолюцію «звільнити після перевірки КРУ та передачі документів», тобто позивачці було  відмовлено в звільненні з 6.09.2010 року, в зв»язку з необхідністю проведення перевірки КРУ та передачі документів.

              Незважаючи на це, без проведення перевірки КРУ, яка  згідно направлення мала тривати до 29.09.2010 року,  та без передачі документів, позивачка наказом від 16 вересня 2011 року була звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст.. 38 КзПП України.

              Крім цього,  позивачка з 16 вересня 2010 року по 25 вересня 2010 року перебувала на лікарняному, що підтверджується витягом з історії хвороби № 5207, який виданий Чернівецькою міською клінічною лікарнею та копією листка непрацездатності.

             Про неправомірність цього звільнення в.о. начальника управління був поставлений до відому головним спеціалістом ОСОБА_5, що стверджується  її доповідною запискою від 17.09.2010 року.

              Крім цього 15 вересня 2010 року позивачка подала заяву про визнання її заяви про звільнення недійсною, що стверджується копією цієї заяви, а також відміткою про її реєстрацію в журналі вихідної кореспонденції.

             Посилання відповідача на фальсифікацію цієї заяви і її реєстрацію в неналежному журналі, а також невідповідність  оригіналу заяви її копії, яка була надана позивачкою суду є безпідставними, так як  позивачка ОСОБА_1 пояснювала в суді, що надавала в.о. начальника цю заяву, однак він відмовився від її отримання. Допитана в якості свідка ОСОБА_5 пояснила в суді, що з цією заява ОСОБА_1І особисто  була на прийомі  в начальника, який відмовився цю заяви прийняти, а тому ОСОБА_1 зареєструвала її  в журналі вихідної кореспонденції на підтвердження факту її подання,  подану заяву без резолюції начальника вона підшила в особову справу ОСОБА_1.

               Крім цього, в наказі про звільнення ОСОБА_1 від 29 жовтня 2010 року, яким вона була звільнена  з роботи з 26 вересня 2010 року було зазначено, що підставою для її звільнення є заява від 6 вересня 2010 року, тобто на дату  звільнення, а саме на 26 вересня 2010 року ОСОБА_1 продовжувала працювати в Управлінні, після написання заяви пройшло більше ніж 14 днів, а тому її звільнення за власним бажанням протирічить вимогам ст.. 38 КзПП України , так як  вона продовжувала працювати після закінчення строку попередження про звільнення , не вимагала розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі  був звільняти її  за поданою раніше заявою

             Аналізуючи  наведені обставини, суд приходить до висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 на підставі ст.. 38 КзПП України.

             Зважаючи на незаконність звільнення ОСОБА_1  за ст. 38  КЗпП України,  наказ про її звільнення № 177-П від 29 жовтня 2010 року № 82-к підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з дня звільнення, тобто з 27 вересня 2010 року.

           У відповідності до вимог 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави  працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу . Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

            В зв”зку з незаконним звільненням з роботи ОСОБА_1  з  відповідача  на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 вересня 2010 року до 15 квітня 2011 року в сумі 9 699 грн. 84 коп. .( виходячи з розрахунку  67 грн.36 коп.  середнього заробітку х 144  дні вимушеного прогулу).

           У відповідності до вимог ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв”язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

            Згідно цих вимог закону встановлено, що проведене незаконне звільнення ОСОБА_1  з роботи завдало позивачці моральних страждань, які були викликані  незаконним звільненням, що призвело  до погіршення стану її  здоров”я,  що вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. На думку суду компенсація моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1  винними діями  відповідача слід визначити в розмірі 3000 грн.

           У відповідності до вимог ст. 87 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. У відповідності до вимог ч.3 ст. 87 КАС України до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи належать – витрати на правову допомогу.

            Згідно ст. 90 КАС України витрати пов»язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором несуть сторони, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється  законом.

              Відповідно до вимог ст.. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

                  Зважаючи на те, що позивачка не підтвердила свої витрати на правову допомогу, так як відсутнє їх документальне підтвердження, а саме квитанція про сплату цих витрат, то в частині стягнення на її користь витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.  в позові слід відмовити.

       На підставі викладеного, керуючись ст.38, 235, 237-1, 238 КЗпП України, ст. ,  ст..ст..9, 10, 11, 86, 159-162 КАС України, суд

                                                П О С Т А Н О В И В:

    Позов задовольнити частково.

    Визнати незаконним наказ  № 82-к від 29 жовтня 2010 року виданий управлінням з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту  населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації  про  звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення.

     Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді    головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та фінансово-господарського забезпечення   управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту  населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації  з 27 вересня 2010 року.

  Стягнути з управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту  населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації  на користь ОСОБА_1  заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 9699 грн.84 коп..

     Стягнути з управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту  населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернівецької облдержадміністрації  на користь ОСОБА_1  компенсацію  моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

    В  решті позовних вимог –відмовити.

    Постанову суду допустити  до негайного виконання в частині поновлення на роботі та виплати середньомісячного заробітку в межах платежів за один місяць.

    Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду  через Шевченківський районний суд м. Чернівці   в 10-ти денний термін з дня проголошення постанови.

                                              СУДДЯ: