Справа № 22-ц-361/2011 Головуючий у I інстанції –Литвиненко І.В.
Категорія –цивільна Доповідач - Губар В. С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіГубар В.С.
суддів:ПОЗІ ГУНА М.І., Шемець Н.В.
при секретарі:Рачовій І.І.
за участю:ОСОБА_5, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Папернянський кар’єр скляних пісків” про стягнення коштів в рахунок відшкодування витрат на проїзд, -
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2010 року і винести нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду Чернігівської області від 08 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач незаконно, та в порушення п. 4.7 Колективного договору, відмовив їй в перевезенні з місця проживання до місця роботи, у зв‘язку із чим, нею на проїзд була витрачена певна сума коштів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни , якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Згідно до ст.303 ЦПК України, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції згідно в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційним судом встановлено наступне.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що перевезення працівників за рахунок власника колективним договором не передбачено, а також з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження витрачених коштів на проїзд.
Досліджуючи обставини справи та докази, що містяться в справі, аналізуючи доводи позивача, та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що, суд в повному обсязі дослідив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення.
Судом по справі встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 працювала начальником лабораторії з контролю виробництва товариства з обмеженою відповідальністю «Паперняський кар‘єр скляних пісків» з 03 червня 2008 року та була звільнена у зв‘язку зі скороченням чисельності працівників 20.09.2010 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Як встановлено судом, відповідно до наказу № 19-П від 01.02.2010 року для забезпечення проїзду до місця роботи працівників, які мешкають в м. Чернігові, з 01 лютого 2010 року було виділено легковий автомобіль. (а.с. 12).
Наказом № 52-П від 05.07.2010 року, у зв‘язку із кризовою ситуацією в економіці підприємства, скасовано з 05 липня 2010 року використання службового транспорту для перевезення персоналу з м. Чернігова.
Судом встановлено, що пунктом 4.7 колективного договору Товариства з обмеженою відповідальністю «Папернянський кар‘єр скляних пісків», сторона власника зобов‘язується надавати працівникам на пільгових умовах, згідно із визначеним порядком, автотранспорт. Проте, пункт 4.7., як і весь зміст колективного договору, не містить конкретно визначеного обов”язку роботодавця - відповідача по справі щодо забезпечення перевезення працівників з м.Чернігова до заводу. Тобто, перевезення працівників за рахунок власника колективним договором не передбачено. Чинне трудове законодавство України також не покладає на роботодавця обов”язку перевезення за власний кошт працівників з місця проживання і до місця роботи.
Як встановлено апеляційним судом з пояснень позивачки, жодних угод між нею та відповідачем на здійснення її перевезення за рахунок відповідача з місця проживання і до місця роботи укладено не було.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності у позивачки документів, які підтверджують понесені нею витрати на проїзд з міста Чернігова до місця роботи, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки вони не впливають на вирішення спору по суті, зважаючи на відсутність обов”язку відповідача забезпечувати перевезення позивачки до місця роботи.
Сукупність обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини між сторонами і їм дана вірна юридична оцінка. Оскаржуване рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України і доводи апеляційної скарги їх не спростовують та не містять передбачених законом підстав для скасування вірного по суті рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 грудня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: