Справа № 22-ц-1017/2011 Головуючий у I інстанції –Цибенко І.В.
Категорія –цивільна Доповідач - Шемець Н. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 квітня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіШемець Н.В.,
суддів:Мамонової О.Є., Позігуна М.І.,
при секретарі:Кравченко В.В.,
за участю:позивача ОСОБА_5, представника відповідача кредитної спілки „БЕРЕГИНЯ-СІМ”- Барила О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_7 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 25 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_7 до кредитної спілки „БЕРЕГИНЯ-СІМ”, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору поруки,-
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі ОСОБА_5, ОСОБА_7 просять скасувати рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 25 лютого 2011 року, яким в задоволенні їхнього позову відмовлено, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є необ’єктивним, незаконним, постановленим при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Апелянти зазначають, що суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_5 згоди свого чоловіка ОСОБА_7 на укладення договору поруки не отримувала. Оскільки мова йде про взяття ОСОБА_5 на себе майнових зобов’язань під час шлюбу, які вплинуть на майновий стан сім’ї, апелянти вважають, що на них поширюються положення Цивільного та Сімейного кодексів України щодо спільного майна подружжя. Крім того, ОСОБА_5, ОСОБА_7 зазначають, що договір поруки від 14 липня 2009 року не відповідає вимогам цивільного законодавства, підписаний не ОСОБА_5, а іншою невідомою особою, тому підлягає визнанню недійсним в цілому.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та кредитна спілка „БЕРЕГИНЯ-СІМ” уклали договір поруки №1000671 від 14 липня 2009 року, за яким поручитель зобов’язувалась солідарно відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов’язань ОСОБА_8, що виникли у останньої за договором кредиту №1000671 від 14 липня 2009 року.
Позовні вимоги про визнання даного договору недійсним обґрунтовані тим, що ОСОБА_5 не укладала і не підписувала даного договору, а про його наявність дізналась під час розгляду справи за позовом кредитної спілки до неї та ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Вважають, що договір укладено з порушенням вимог ст.ст.203,207 ЦК України щодо волевиявлення його учасників та вимог до письмової форми правочину.
Крім того, уклавши оспорюваний договір, ОСОБА_5 взяла на себе майнові зобов”язання під спільне майно і фактично розпорядилась їм без згоди чоловіка ОСОБА_7, тому договір не відповідає вимогам СК України та ЦК України, суперечить їх нормам та моральним засадам суспільства.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, ОСОБА_7, суд першої інстанції прийшов до висновку, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу визнання договору поруки недійсним, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають закону. З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони підтверджені матеріалами справи та відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання ним свого обов”язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов”язань боржником. У разі порушення боржником зобов”язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ст.554 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2009 року кредитна спілка „БЕРЕГИНЯ-СІМ” та ОСОБА_8 уклали кредитний договір(а.с.7), і в той же день кредитна спілка та ОСОБА_5 уклали договір поруки, згідно з яким остання зобов”язувалась відповідати перед кредитором за виконання позичальником всіх зобов”язань за кредитним договором.
Апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що порука є способом забезпечення виконання зобов”язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю, і договір поруки не створює обов”язків для будь-яких інших осіб, як для сторін за договором, а тому приписи ст.65 СК України не стосуються права одного з подружжя на укладення договору поруки.
Також судом враховані положення ст.73 СК України, якою визначено, що за зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Однак, факт укладення ОСОБА_5 договору поруки в інтересах сім’ї судом не встановлено.
Таким чином, за укладеним договором поруки стягнення може бути накладено лише на особисте майно ОСОБА_5 і на виділену їй в натурі частку у майні, що належить їй та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності. На інше належне їм майно стягнення за договором поруки не може бути накладено.
Враховуючи зазначене, доводи апелянтів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в цій частині.
Також суд першої інстанції правомірно вважав, що позивачі не довели наявності підстав, передбачених ст. 203 ЦК України, необхідних для визнання недійсним договору поруки.
Безпідставними є доводи апелянтів щодо непідписання ОСОБА_5 договору поруки, оскільки позивачі не скористались правом на призначення судової експертизи з цього питання, незважаючи на роз”яснення цього судом, і в судовому засіданні апеляційного суду свою відмову від проведення експертизи апелянт обґрунтувала скрутним матеріальним становищем.
Апеляційний суд при цьому виходить з того, що згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд - ч.1,2 ст.11 ЦПК України.
Оскільки судом не допущено порушення процесуальних прав позивачів, їм надані всі визначені законом можливості для захисту своїх прав, враховуючи положення ст.ст.10,60 ЦПК України про те, що саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд їй у цьому сприяє, апеляційний суд не знаходить правових підстав для скасування судового рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 25 лютого 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: