У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 15 червня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою законного представника засудженого - ОСОБА_1 й касаційним поданням прокурора, який брав участь у  розгляді справи судом першої інстанції.

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 8 грудня 2004 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого 23.10.2003 р. за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік і 6 місяців,

                                    і

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого 23.10.2003 р. за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік і 6 місяців,

засуджено кожного за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_2 й ОСОБА_3 остаточно визначено покарання по 3 роки і 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2005 р. апеляцію засудженого ОСОБА_2 задоволено й вирок щодо нього змінено. На підставі ст. 104 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. До нього також застосовано обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. 

ОСОБА_2 й ОСОБА_3 визнано винуватими у тому, що вони у стані алкогольного сп'яніння 02 і 03.06.2004 р. у м. Дніпропетровську, за попередньою змовою між собою, як із проникненням у житло, так і без такого, таємно й повторно, викрали майно ОСОБА_4 й ОСОБА_5 вартістю відповідно 2 286 грн. і 425 грн. 50 коп.

За змістом касаційної скарги, законний представник засудженого ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості злочину та особі ОСОБА_3,  просить судові рішення щодо ОСОБА_3 змінити та на підставі ст. 104 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

У касаційному поданні  прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, оскільки цей суд безпідставно звільнив засудженого ОСОБА_2  від покарання з випробуванням.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги законного представника засудженого ОСОБА_3 й підтримав подання прокурора, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи касаційної скарги й подання, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Твердження законного представника засудженого ОСОБА_3 у касаційній скарзі про невідповідність призначеного ОСОБА_3 покарання ступені тяжкості злочину та його особі, є необгрунтованими.

Призначене засудженому ОСОБА_3 мінімальне за санкцією ч.3 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі відповідає вимогам ст. 65 КК України. При його обранні суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, а також обставини, що пом'якшують (у тому числі й ті, на які є покликання у скарзі законного представника) покарання.

Отже, ОСОБА_3 призначено необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів покарання, а тому підстав для його звільнення на підставі статей 75 і 104 КК України від відбування покарання з випробуванням немає.

Що ж до посилань прокурора у касаційному поданні на безпідставність звільнення ОСОБА_2 на підставі ст. 104 КК України від відбування покарання з випробуванням, то вони ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до вимог ст. 104 КК України (з урахуванням положень ст. 75 КК України), якщо суд при призначенні неповнолітньому покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Ці вимоги закону апеляційним судом не виконано.

Як убачається з матеріалів справи, звільняючи на підставі ст. 104 КК України ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів апеляційного суду не врахувала: тяжкість учиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких (ст. 12 КК України); дані про особу засудженого (за місцем навчання характеризується негативно); висновку суду першої інстанції стосовно того, що виправлення ОСОБА_2 можливе лише за умови його ізоляції від суспільства.

Крім того, як видно з доповнень до касаційного подання, звільнившись, 02.03.2005 р. від відбування покарання з випробуванням, ОСОБА_2  уже в період із 07.05. по 27.05.2005 р. учинив ряд умисних злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185 і ч. 2 ст. 190 КК України, за які його 30.12.2005 р. засуджено Самарським районним судом м. Дніпропетровська.

З огляду на викладене апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон щодо ОСОБА_2, що згідно зі ст. 398 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення щодо нього й направлення справи на новий апеляційний розгляд.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 394 і 395 КПК України, колегія суддів, - 

У Х В А Л И Л А:

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити, а у задоволенні касаційної скарги законного представника неповнолітнього засудженого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 відмовити.

            Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 березня 2005 р. щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу щодо нього направити на новий апеляційний розгляд.

С У Д Д І :

КОЛЕСНИК М.А.                  КИЯШКО А.Я.             ЛАВРЕНЮК М.Ю.