ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "19" вересня 2006 р.                Справа № АС-49/66-06

вх. № 9281/1-49

Суддя господарського суду Харківської області Кононова О.В.

за участю секретаря судового засідання

представників сторін :

прокурора - Токарєва О.В., посвідчення № 36

позивача - Шебаніц Н.М., дов. № 06-34/191 від 17.02.2006 року

відповідача - не з'явився

по справі за позовом  Прокурора Червонозаводського району м.Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Х-в  

до  ВАТ Харківський завод "Електропобутприлад"  

про стягнення 4229,03 грн.  

ВСТАНОВИВ:

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в розмірі 4229,03 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не створив і оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, він повинен сплатити штрафні санкції за 1 незайняте інвалідами в 2005 році робоче місце у розмірі половини середньої річної заробітної плати на його підприємстві.

Позивач 04.09.2006 року супровідним листом надав копію листа Червонозаводського районного центру зайнятості № 399 від 19.04.2006р., де вказано, які підприємства надавали звітність за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом 2005р., але відповідач звітність за формою 3-ПН з зазначенням вакансій для інвалідів не надавав.

04.09.2006 року відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ухвалою господарського суду харківської області від 11.02.2003 року по справі № 23/21-03 було порушено провадження по справі про банкрутство ВАТ ХЗ "Електропобутприлад" та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідач зазначає, що 16.12.2005 року провадження по справі № 23/21-03 було припинено та припинено дію мораторію, введеного ухвалою суду від 11.02.2003 року. На думку відповідача, у зв'язку з цим, в період дії мораторію з 11.02.2003 року по 16.12.2005 року, відповідно ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у відношенні ВАТ Харківський завод "Електропобутприлад" не повинні застосовуватись штрафні санкції. Враховуючи викладене відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

14.09.2006 року відповідач надав до канцелярії суду доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких зазначив, що позивачем інваліди для працевлаштування на підприємстві відповідача не направлялись, а тому відповідач не мав можливості виконати своє зобов’язання щодо створення робочого місця інваліда в розумінні п. 3 Положення про працевлаштування на робочому місці інваліда.

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги та прохав суд їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов прокурора та прохав суд його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення прокурора та представника позивача, встановив наступне.

Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, чинної у 2005 році, для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу - 31 осіб, яка вказана в поданій відповідачем державній звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р., відповідач повинен був створити у 2005 р. 1 робоче місце для працевлаштування інваліда.

Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

Отже, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.

Відповідач зобов'язаний, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2005 р. становила 4463,83 грн.

Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно списку працюючих інвалідів – штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 р. (розділ ІІ) звіту форми № 10-ПІ у відповідача не працювало жодного інваліда.

Відповідач не надав суду доказів подачі в 2005 році статистичної звітності по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" та доказів повідомлення уповноважених органів про наявність вільних робочих місць та потребу в інвалідах.

Таким чином відповідачем не вчинялись заходи щодо повідомлення органів, визначених частиною першою статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів, які здійснюють працевлаштування інвалідів.

Обов’язок інформування компетентних органів про можливість в працевлаштуванні інвалідів випливає з Закону України „Про основи соціального захисту інвалідів в Україні”, ст. 20 Закону України „Про зайнятість”, постанови Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р., Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, п. 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і № 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 р. № 244.

Не інформування відповідачем компетентних органів про можливість працевлаштування інвалідів унеможливлює виконання ними вимог ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідач не створив робочих місць в 2005 році для працевлаштування інвалідів, оскільки ним не були вжити заходи, передбачені чинним законодавством для забезпечення працевлаштування інвалідів на підприємстві.

Таким чином відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідач також не надав доказів сплати штрафних санкцій.

Посилання відповідача на той факт, що в період дії мораторію з 11.02.2003 року по 16.12.2005 року, відповідно ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у відношенні ВАТ Харківський завод "Електропобутприлад" не повинні застосовуватись штрафні санкції суд відхиляє, оскільки, згідно з п. 4 ст. 12 зазначеного закону на протязі дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання або неналежне виконання  грошових зобов'язань та зобов’язань по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів).

Санкції, передбачені ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є адміністративно - господарськими санкціями, передбаченими ст. 20 ГПК України, які згідно припису ч. 4 ст. 217 ГК України застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Частиною 2 ст. 238 ГК України передбачено, що адміністративно - господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами, а в даному випадку - Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Частиною 1 ст. 239 ГК України встановлено, що серед адміністративно - господарських санкцій органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно - господарський штраф. Частиною 1 статті 241 ГК України визначено, що адміністративно - господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Отже, застосування приписів ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до правовідносин, що склалися між сторонами є безпідставним, оскільки позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача  адміністративно - господарської санкції за порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності, а не санкцію за неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов’язань по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів).

Оскільки штраф за не створення відповідачем у 2005 році робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда відповідачем не сплачений, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними позивачем і підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями    4 , 8, 86, 94, 160 - 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства  Харківського заводу "Електропобутприлад" (адреса: 61003, м. Харків, пров. Кузнечний, 1, код 14310678, р/р № 260025382 в ВАТ "Мегабанк", МФО 351629) на користь Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (адреса: 61022 м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16. ВДК Дзержинського району м. Харкова, код ЄДРПОУ 24134567, р/р № 31212230600003 у УДК Харківської області, МФО 851011) штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 4229,03 грн.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений 25.09.2006 року о 10:00 годині.

Суддя                                                                                            Кононова О.В.