Справа № 22-ц-1206/2011 Головуючий у I інстанції –Овчарик В.М.
Категорія –цивільна Доповідач - Демченко Л. М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 квітня 2011 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіДемченко Л.М.
суддів:Бойко О.В., Шевченка В.М.
при секретарі:Пільгуй Н.В.
за участю:Відповідача ОСОБА_5 його представника ОСОБА_6,
Представника третьої особи ОСОБА_7, ОСОБА_8, позивачки ОСОБА_9, її представника ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ВАТ „Державний ощадний банк України” на рішення Ічнянського районного суду від 11 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,
в с т а н о в и в:
В листопаді 2010 року ОСОБА_9 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за час спільного життя 23.05.2007 року вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1. Проживали в ньому разом однією сім’єю з їх дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час спільного життя вони значно покращили житлові умови в будинку, зокрема, відремонтували його, переобладнали, збільшили загальну житлову площу, влаштували всі зручності, зробили ремонт, здійснили газифікацію. Але, в зв’язку з тим, що спільне подальше життя не складалось, позивачка разом з дочкою не можуть проживати разом з відповідачем в зазначеному будинку, просила виділити їй та дочці із спільного сумісного майна – житлового будинку 2/3 його частини. Зазначила також, що вона має права на збільшення частки в спільному майні на підставі ст. 70 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що за рішенням суду частка майна дружини може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, за умови, якщо розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Після уточнення позовних вимог, позивачка просила визнати за нею та її дочкою право власності на 2/3 частини зазначеного домоволодіння.
Рішенням Ічнянського районного суду від 11 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_9 задоволені, поділено майно між сторонами, а саме визнано за позивачкою право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 780 грн. понесених судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм закону. Доводи скарги зводяться до того, що спірний будинок був придбаний 14.11.2002 року, коли вони з позивачкою разом не проживали. В подальшому, а саме 22.08.2005 року він був подарований його сестрі. Після чого, 23.05.2007 року будинок був придбаний у його сестри ним особисто за його кошти. Зазначає, що підтвердженням того, що він не перебував з позивачкою у фактичних шлюбних відносинах є те, що вони були зареєстровані і проживали окремо один від одного, крім того, вона отримувала і аліменти на утримання їх неповнолітньої дочки. Отже вважає, що твердження суду про те, що будинок є об’єктом права спільної сумісної власності нічим не підтверджений.
В апеляційній скарзі ВАТ „Державний ощадний банк України” просить скасувати рішення і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що 05.11.2007 року ОСОБА_5 уклав з ВАТ „Державний ощадний банк України” кредитний договір на суму 25000 грн., за користування яким він повинен був сплачувати 20 % річних. Кредит був наданий терміном на 5 років, до 04.11.2012 року. В забезпечення виконання зобов’язань, був також укладений і договір іпотеки, за яким в іпотеку був переданий житловий будинок АДРЕСА_1. Оскільки, зобов’язання на даний час не виконується боржником та виникла заборгованість, апелянт вважає, що в цьому випадку порушуються його права, як іпотекодержателя, так як визнання за позивачкою права власності на 2/3 частини будинку унеможливлює реалізацію предмета іпотеки для задоволення його вимог. Також, в порушення умов договору іпотеки та вимог закону „Про іпотеку”, ОСОБА_5 не повинен був проводити капітальний ремонт предмета іпотеки.
В письмових запереченнях позивачка просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони з 2004 по 2008 роки проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. 23.05.2007 року ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_4 на підставі купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1, який в подальшому рішенням Ічнянського районного суду від 07.09.2009 року був визнаний недійсним. Ухвалою апеляційного суду від 02.03.2010 року зазначене рішення було скасовано з направленям справи на новий судовий розгляд. Цим же судовим рішенням було встановлено, що на момент укладення ОСОБА_5 і ОСОБА_4 23.05.2007 року договору купівлі-продажу будинку, ОСОБА_9 і відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах, а отже добудовували його разом та вкладали спільні кошти в його облаштування. Також, зазначеним договором було обумовлено та прямо зазначено, що в порядку ст. 405 ЦК України ОСОБА_9 та її й ОСОБА_5 неповнолітня дочка ОСОБА_3, мають право користування будинком. Ухвалою Ічнянського районного суду від 20.04.2010 року провадження по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним закрито в зв’язку з відмовою позивача від позову. ( а.с. 61).
Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила визнати за нею та дочкою ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини спірного житлового будинку, посилаючись на те, що домоволодіння є їх спільним сумісним майном, а тому підлягає поділу. Також зазначила, що відповідач не сплачує присуджені з нього судом аліменти на утримання дочки, яка потребує постійного лікування, а це є підставою для збільшення частки у спільному майні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння є спільним сумісним майном та є спільною власністю сторін. Збільшуючи частку у спільному майні на користь позивачки до 2/3 частини, як остання і просила, суд дійшов висновку, що є підстави для застосування ч.3 ст.70 СК України та збільшення її в зв’язку з недостатністю розміру аліментів, які присуджені судом з відповідача.
З таким висновком апеляційний суд погоджується частково, оскільки він не відповідає вимогам сімейного законодавства та обставинам справи.
Відповідно до положень ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають в шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст.ст. 60-63 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу (спільного проживання) істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя, тобто сторін, а тому позивачка має право власності на його частину.
Відповідно до ч.3 ст.70 Сімейного кодексу України за рішенням суду частка дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Із матеріалів справи вбачається, що з відповідача на користь позивачки на утримання доньки ОСОБА_3 стягуються аліменти в розмірі ? частини всіх видів доходів. Також, встановлено, що дитина хворіє на ревматизм, поліартрит та інші захворювання.
Але, не дивлячись на те, що позивачка надала суду копії медичних документів, підтверджуючих наявні захворювання у дитини, вона не надала доказів, того, що розмір аліментів, які стягуються з відповідача, дійсно є недостатнім для забезпечення її фізичного розвитку та лікування. Заборгованість по виплаті аліментів на утримання дочки, як пояснив відповідач, виникла в зв’язку з переходом його на іншу роботу в м. Київ і на даний час заборгованість погашається.
Отже, висновок суду в частині того, що є підстави для збільшення частки позивачки в спільному сумісному майні, є помилковим та невірним, оскільки він спростовується відсутністю в матеріалах справи необхідних та належних для цього доказів.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме відповідно до ст.ст. 60, 61, 74 Сімейного кодексу України та виходячи з того, що частки у майні подружжя є рівними, за позивачкою належить визнати право власності на ? частину спірного домоволодіння.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд не може взяти до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 стосовно того, що будинок не є спільною сумісною власністю, таких доказів апелянтом не надано.
Доводи апеляційної скарги ВАТ „Державний ощадний банк України” також є необґрунтованими та безпідставними. Зокрема, посилання апелянта на порушення відповідачем умов договору іпотеки, який був укладений 20.11.2007 року з метою належного виконання договору кредиту, який він взяв в ВАТ „Державний ощадний банк України”, та визнання за позивачкою права власності на частину предмета іпотеки – спірного житлового будинку, в зв’язку з чим порушуються права Банку на його реалізацію для задоволення вимог, до уваги не беруться, оскільки відповідно до ст. 23 Закону України „Про іпотеку”, у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Отже, права ВАТ „Державний ощадний банк України” в цьому випадку ніяким чином не порушуються.
Виходячи з зазначеного, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду – скасуванню з наведених вище підстав.
В зв’язку з ухваленням нового рішення підлягають розподілу і судові витрати. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 615 грн., в повернення судових витрат, зокрема судового збору 495 грн., та 120 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення.
Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 60, 70, 74 Сімейного кодексу України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В:
Апеляційні скарги ОСОБА_5 і ВАТ „Державний ощадний банк України” задовольнити частково.
Рішення Ічнянського районного суду від 11 березня 2011 року скасувати.
Позов ОСОБА_9 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_9 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 615 ( шістьсот п”ятнадцять ) гривень в повернення судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: