Апеляційний суд Рівненської області
___________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Рівненської області у складі
головуючого судді Коробова О.К.,
суддів Шпинти М.Д.,
Матюхи Ю.В.,
з участю прокурора Рогальчука К.Л.,
обвинуваченого ОСОБА_2,
захисника ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляцію адвоката ОСОБА_3 (захисника обвинуваченого ОСОБА_2) на постанову Дубенського міськрайонного суду 10 травня 2011 року.
Указаною постановою прийняте рішення про продовження до 11 червня 2011 року строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2.
У поданні слідчого Дубенського місьрайвідділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області Пасічника Ю.О. чотирьох сторінках подання викладене обвинувачення ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і лише побічно згадано про те, що в групі з ними приймав участь у злочинних діях ОСОБА_2 При цьому не зазначено в чому полягала роль і участь ОСОБА_2 в спільних діях. Йдеться про те, що ОСОБА_5 у групі з ОСОБА_2 після 4 жовтня 2010 року вчинили напад на водія ОСОБА_1, заподіявши потерпілому побої і заволодівши його автомобілем. Ще зазначено що ОСОБА_5 вступав у змову з ОСОБА_2. без зазначення суті змови, де відбулася і в чому вона полягала, а ОСОБА_6 24 жовтня 2010 року отримав від ОСОБА_2 товарно-транспортні накладні і сертифікати якості на товар – медикаменти.
Постанова про притягнення як обвинувачено за ч.2 ст. 289 КК України в матеріалах справи по розгляду подання відсутня і судом першої інстанції не оголошувалась.
У поданні зазначається, що ОСОБА_2 затриманий 19 лютого 2011 року, 22 лютого 2011 року йому продовжувалось затримання судом до десяти діб. У наданий судом час для з’ясування обставин, які враховуються судом при обрання запобіжного заходу, органом досудового слідства була отримана лише виключно позитивна характеристика ОСОБА_2 з місця проживання. 1 березня 2011 року постановою Дубенського міськрайонного суду був обраний запобіжний захід у виді взяття під варту. На обґрунтування свого рішення про обрання найбільш суворого запобіжного заходу суд послався на те, що ОСОБА_2 є жителем іншої області і не працює. Потім строк тримання під вартою був продовжений судом до 19 травня 2011 року
Постановою від 10 травня 2011 року строк тримання під вартою знову продовжений Дубенським міськрайонним судом до 11 червня 2011 року. На обґрунтування свого рішення суд послався на наданий слідчим перелік слідчих та інших дій, які той планує провести по справі.
В апеляції захисник ОСОБА_3 просить змінити постанову про продовження строку тримання під вартою його підзахисного з обрання менш суворого запобіжного заходу.
При цьому захисник посилається:
– на порушення права на захист, яке полягало в тому, що захисник навіть не був повідомлений про розгляд Дубенським міськрайоним судом про час і місце розгляду подання про продовження строку тримання під вартою;
– на наявність можливості застосувати як запобіжний захід заставу, кошти для внесення якої рідні обвинуваченого зібрали на початок травня 2011 року;
– на порушення вимог пунктів 1, 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, які згідно вимог ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права в Україні”. З посиланням на конкретні справи Європейського суду захисник стверджує про невиконання вимоги про те, що розумність тривалості тримання під вартою не може вирішуватись абстрактно;
– на те, що судове слідство не закінчене в строк, зазначений в ст. 120 КПК України, однак за три місяці досудового слідства з ОСОБА_2 була проведена лише одна слідча дія (додатковий допит). Слідчі дії з ОСОБА_2 не проводяться тривалий час;
– на те, що тримання під вартою не може обґрунтовуватись лише на підставі суворості можливого покарання;
– на те, що орган досудової слідства на надав об’єктивних даних про наявність у обвинуваченого антисоціальних зв’язків, намірів в подальшому вчиняти злочини;
– на наявність на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини;
– на наявність у обвинуваченого травми голови і захворювань, які не враховані судом при обранні запобіжного заходу.
В засіданні апеляційного суду захисник підтримав прохання. викладене в апеляції і просив застосувати до ОСОБА_2 заставу або інший запобіжний захід. Наголосив на тому, що незважаючи на його клопотання ніяких слідчий дій з його підзахисним протягом трьох місяців не проводиться. Порушенням права на захист вважає той факт, що він і його підзахисний не повідомлялись про судовий розгляд подання про продовження тримання під вартою
Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав прохання, викладене захисником.
Слідчий Пасічник Ю.О. пояснив суду, що слідчі дії з ОСОБА_2 не проводились, бо він має багато інших завдань по справі. Неможливість застосування інших запобіжних заходів, на його погляд, випливає із можливості того, що перебуваючи за межами слідчого ізолятора ОСОБА_2 почне впливати на свідків та обвинувачених, щодо яких застосована застава, з метою зміни ними показань. Конретних доводів на обґрунтування існування такої загрози навести не може.
Прокурор Рогальчук К.Л. просив апеляційний суд відмовити в задоволенні апеляції. Наводити доводи для спростування доводів апеляції відмовився, заявивши, що достатньою підставою для відмови у зміні запобіжного заходу на менш суворий є тяжкість злочину, у якому обвинувачується ОСОБА_2
Заслухавши суддю-доповідача, прохання захисника та обвинуваченого про скасування постанови суду і обрання іншого запобіжного заходу думку прокурора про залишення постанови без зміни, ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, якщо держава не наведе "відповідних і достатніх" підстав для тримання під вартою обвинуваченої у правопорушенні особи, така особа завжди має бути звільнена після затримання і перебувати на волі до початку судового розгляду її справи.
Для відмови в досудовому звільненні особи принципи конвенційного прецедентного права передбачають чотири основні підстави.
? ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (див. рішення у справі "Штеґмюллер проти Австрії" (Stogmuller v. Austria) від 10 листопада 1969 р., Серія А, № 9, п. 15);
? ризик перешкоджання з боку обвинуваченого у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Вемгофф проти Німеччини" (Wehoff v. Germeny) від 27 червня 1968 р., Серія А, № 7, п. 14);
? можливість вчинення ним подальших правопорушень (див. рішення у справі "Мацнеттер проти Австрії" (Matznetter v. Austria) від 10 листопада 1969 р., Серія А, №10, п. 9);
? або порушення ним громадського порядку (див, рішення у справі "Летельєр проти Франції"(Letellier v. France) від 26 червня 1991 р., Серія А, № 207, п. 51).
Щодо наявності хоч однієї з цих підстав не наведено жодного доводу ні у поданні слідчого, ні у виступі прокурора в суді першої інстанції, ні в постанові місцевого суду про продовження строку тримання під вартою, ні в апеляції прокурора, ні у виступі прокурора в суді апеляційної інстанції.
Підставним є твердження апеляції захисника про порушення права ОСОБА_2 на захист. Дійсно Дубенський міськрайонний суд розглядаючи подання слідчого позбавив ОСОБА_2 права на відкритий, справедливий і неупереджений розгляд справи щодо його досудового ув’язнення. Ні ОСОБА_2, ні його захисник не були повідомлені про час і місце розгляду подання і були позбавлені можливості заявити клопотання про свою участь в судовому засіданні.
У постанові Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року N 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року N 10,
від 24 жовтня 2008 року N 15) зазначено: „Вважати правильною практику тих суддів, які при розгляді подання про продовження строків тримання під вартою та в разі надходження обґрунтованих клопотань про участь обвинуваченого та його захисника у розгляді такого подання, визнають обов'язковою явку обвинуваченого та захисника, допущеного до участі у справі відповідно до вимог частини першої статті 45 КПК. Обвинувачений доставляється в суд, наприклад, тоді, коли певні обставини можна з'ясувати тільки шляхом його опитування (стан здоров'я, обґрунтованість його заяв про неправильне ведення чи безпідставне затягування розслідування справи, наявність у нього бажання й фінансових можливостей бути звільненим під заставу, тощо)”.
Саме про необхідність такого опитування обвинуваченого йдеться в апеляції захисника (клопотання про врахування стану здоров’я обвинуваченого, клопотання про розгляд можливості внести заставу, як альтернативний вид запобіжного заходу, клопотання про затягування розслідування справи, з посиланням на те що протягом трьох місяців проведена одна слідча дія з ув’язненим обвинуваченим). Однак суд не дав можливості викласти ці клопотання обвинуваченому і захиснику, не повідомивши їх про розгляд подання, і не розглянув питання про врахування чи неурахування стану здоров’я і можливості застосувати заставу.
Ні подання слідчого, погоджене з прокурором, ні виступ прокурора в засіданні суду першої інстанції не містять жодних даних для переконання суду про неможливість заміни запобіжного заходу на менш суворий.
Не надав доводів для спростування доводів апеляції і прокурор в засіданні апеляційного суду.
Судовий розгляд подання слідчого про продовження строку тримання під вартою проведене з винятковою неповнотою. Суд не з’ясував у чому конкретно обвинувачується особа, яка перебуває під вартою, не з’ясував чи продовжений по справі строк досудового слідства. Суд не з’ясував жодних даних, які характеризують особу обвинуваченого, його сімейний стан, стан здоров’я, та інших даних, які мають враховуватись при з’ясуванні можливості чи неможливості змінити запобіжний захід.
Ігноруючи вимоги закону, чітку і неодноразово зафіксовану практику Європейського суду, зокрема по справах проти України, Дубенський міський суд взагалі не обговорював можливості заміни запобіжного заходу на менш суворий. Не обговорювався ні ризик можливої неявки ОСОБА_2 до слідчого і до суду, ні ризик перешкоджання ним процесу правосуддя, ні ризик вчинення ним нового злочину, тобто не обговорювались обставини, з якими пов’язується можливість ув’язнення особи до судового розгляду висунутого проти неї обвинувачення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова суду прийнята з істотним порушенням статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При новому судовому розгляді подання слід забезпечити можливість участі обвинуваченого та його захисника при розгляді питання про його тримання під вартою, в обов’язковому порядку обговорити можливість чи неможливість забезпечити належну поведінку обвинуваченого і виконання ним процесуальних обов’язків менш суровим запобіжним заходом.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляцію адвоката ОСОБА_3, (захисника обвинуваченого ОСОБА_2) на постанову Дубенського міськрайонного суду 10 травня 2011 року задовольнити частково.
Постанову Дубенського міськрайонного суду 10 травня 2011 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2 скасувати.
Справу по розгляду подання слідчого Дубенського місьрайвідділу управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області Пасічника Ю.О. повернути до Дубенського міськрайонного суду на новий розгляд іншим суддею.
Судді (підписи)
Згідно.
Суддя-доповідач О.К. Коробов