2-А-238/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2011

Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                  Захарчук С.С.

при секретарі -                           Совівській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними, зобов’язання зробити перерахунок та виплату основної пенсії, доплати до пенсії, додаткової пенсії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними, зобов’язання зробити перерахунок та виплату основної пенсії, доплати до пенсії, додаткової пенсії.

Зазначав, що є особою, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом ІІ групи, внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС та відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії.

Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам, встановленим зазначеним Законом, що Головне управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва відмовилося привести їх у відповідність з вимогами Закону, позивач просив визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити державну та додаткову пенсії відповідно до вимог закону з розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком - державна пенсія, та додаткової пенсії з розрахунку 75 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 1 січня 2008 року.

Крім того, зазначав, що проживає у смт. Рокитне Київської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, перебуває на обліку у відповідача, має право на отримання доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Посилаючись на те, що відповідачем виплачується доплата за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю з порушенням вимог ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», просив зобов’язати відповідача перерахувати та виплатити доплату до пенсії, починаючи з 1 січня 2008 року.

Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва від 3 грудня 2010 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині визнання дій відповідача протиправними, зобов’язання зробити перерахунок та виплату основної пенсії, доплати до пенсії, додаткової пенсії за період з 1 січня 2008 року до 25 травня 2010 року залишено без розгляду (а.с. 12).

У судове засідання позивач не з’явився, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позову, вказавши на те, що позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області до 28 лютого 2011 року та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». До основного розміру пенсії йому була нарахована додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю особі, віднесеній до 1 категорії, інваліду ІІ групи у розмірі 20% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Крім того, зазначав, що позивач до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про призначення йому доплати за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю на підставі ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не звертався, а тому зазначена доплата до пенсії позивачу не встановлювалася.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту норм КАС України.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІI групи (а.с. 7), особою, яка постраждала наслідків аварії на ЧАЕС, віднесений до категорії І (а. с. 7), до 28 лютого 2011 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. ст. 49, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон) (а.с. 41).

Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у відповідному розмірі.

Статтею 49 Закону передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Статтею 50 Закону передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, зокрема інвалідам IІ групи - у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконним актами при вирішенні цього спору слід виходити з того, що при розрахунку додаткової пенсії, передбачених ст. 50 Закону застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік, і з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Крім того, зазначеною статтею мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч. 1 цієї статті.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно із ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція України не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.

Частиною 1 ст. 67 Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій (передбачених цим Законом) підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із позицією позивача щодо порушення його права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст. 50 Закону, виходячи з розміру 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Виходячи з наведеного, дії відповідача по нарахуванню додаткової пенсії позивачеві на підставі норм постанов Кабінету Міністрів України, а не Закону, є протиправними.

Оскільки, позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області до 28 лютого 2011 року, то перерахунку та виплаті підлягає додаткова пенсія, виходячи з розрахунку 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 50 та з урахуванням ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за виключенням сум фактично проведеної виплати за період з 26 травня 2010 року до 1 березня 2011 року.

Разом з тим, позовні вимоги про перерахунок та виплату основної пенсії відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та доплати до пенсії відповідно до ст. 39 зазначеного Закону задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Судом установлено, що позивач, перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України  «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Виходячи з наведеного та враховуючи те, що згідно із чинним законодавством України  позивач має право на отримання одного виду державної пенсії, позивач отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», то правових підстав для перерахування і виплати державної пенсії за ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.

Крім того, враховуючи те, що позивач до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про встановлення доплати до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю на підставі ст. 39 Закону не звертався, а отже, доплата до пенсії за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю позивачу не встановлювалась, то підстав для зобов»язання відповідача перерахувати та виплатити доплату до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.

Позивач, як особа, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС, звільнений від сплати судових витрат.

Керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 64, 75, 92 Конституції України, ст. ст. 39, 49, 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 2, 71, 72, 86, 94, 104, 105, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій протиправними, зобов’язання зробити перерахунок та виплату основної пенсії, доплати до пенсії, додаткової пенсії - задовольнити частково.

Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови в перерахунку ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю на підставі ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - протиправними.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області за період з 26 травня 2010 року до 1 березня 2011 року перерахувати та виплатити ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи, особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, розмір додаткової пенсії, виходячи з розрахунку 75 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 50 та з урахуванням ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за виключенням сум фактично проведеної виплати.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Подільський районний суд м. Києва.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Суддя                                                                      Захарчук  С.  С.