копія
Справа 10-99/11, 2011 року Головуючий в 1-й інстанції Марцинкевич В.В.
Категорія: ст.1652 КПК України Доповідач Ващенко С.Є.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого - судді Ващенка С.Є.,
суддів Бондар В.В., Кобріна І.Г.,
з участю прокурора Колчинського Г.С.,
слідчого Томусяк Н.І.,
обвинуваченого ОСОБА_1,
його захисника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому справу за апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи, на постанову Хмельницького міськрайонного суду від 27 квітня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
Цією постановою відмовлено в задоволенні подання старшого слідчого СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області, погодженого із заступником прокурора м. Хмельницького, про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту щодо підозрюваного за ч.3 ст.190 КК України
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Шаумянівськ, що в Республіці Азейбарджан, вірмена, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 який має на утриманні неповнолітню дитину, матір та брата інвалідів 3-ї групи, раніше не судимого в силу ст.89 КК України.
Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину за наступних обставин.
13 березня 2009 року ОСОБА_1 (наймач) та ОСОБА_3 (наймодавець) уклали договір найму транспортного засобу „Мерседес-Бенц”- 208, 2002 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, який належав останній. Згідно цього договору наймач за дорученням мав право на керування автомобілем без права передоручення чи продажу.
Однак 22 травня 2009 року ОСОБА_1, усвідомлюючи, що не має права розпоряджатись вказаним автомобілем, з метою заволодіння чужим майном, зловживання довірою ОСОБА_3, без її відома і дозволу реалізував даний автомобіль ОСОБА_4, чим завдав ОСОБА_3 матеріальної шкоди на суму 158808 грн. 86 коп.
28.07.2009р. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України.
25.09.2009р. постановою слідчого справа відносно ОСОБА_1 була закрита на підставі ст.6 п.2 КПК України, а 26.09.2009 слідчим винесено постанову про зупинення досудового слідства на підставі п.3 ст.206 КПК України (оскільки не встановлено особу, яка вчинила злочин).
05.10.2009р. прокуратурою м. Хмельницького цю постанову скасовано, а кримінальну справу разом із вказівками прокурора спрямовано для подальшого розслідування.
10.03.2010р. винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, обрано запобіжний захід - підписку про невиїзд і оголошено його в розшук. Для організації розшуку матеріали були спрямовані СКР ХМВ УМВС України у Хмельницькій області.
У той же день досудове слідство у кримінальній справі було зупинене на підставі ст.206 п.1 КПК України (оскільки місце знаходження обвинуваченого невідоме).
07.07.2010 року слідчий звернувся до суду з поданням, затвердженим прокурором, про зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту. Подання обґрунтовував тим, що санкція ч.3 ст.190 КК України, за якою обвинувачується ОСОБА_1, передбачає позбавлення волі, що обвинувачений перешкоджає встановленню істини у справі, переховується від слідства та суду, знаходиться в розшуку з 10 березня 2010 року, місце знаходження його невідоме.
Оскільки місце знаходження обвинуваченого було невідоме, постановою Хмельницького міськрайонного суду від 07.07.2010р. органу досудового слідства надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 та доставку його в суд під вартою.
27.04.2011р. ОСОБА_1 затримано в порядку ст.115 КПК України і доставлено в суд.
Відмовляючи у задоволенні подання слідчого, суд виходив з того, що запобіжний захід у виді підписки про невиїзд ОСОБА_1 було обрано лише перед початком судового засідання, в момент його виїзду за кордон кримінальна справа була закрита за п.2 ст.6 КПК України на підставі постанови від 25 вересня 2009 року і, крім того, він має постійне місце проживання, на його утриманні є неповнолітня дитина, його мати та брат є інвалідами 3 групи, а достатніх доказів того, що ОСОБА_1 буде перешкоджати встановленню істини по справі чи продовжувати злочинну діяльність в поданні не наведено.
В апеляції прокурор, вважаючи постанову судді незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд. При цьому зазначає, що, на його думку, суд належним чином не оцінив того, що ОСОБА_1 переховувався від слідства в Російській Федерації, затягував його, а тому перебуваючи на підписці про невиїзд буде продовжувати ухилятись від подальшого досудового та судового слідства, перешкоджати у встановленні істини по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляцію з посиланням на зазначені в ній доводи, слідчого, у провадження якої перебуває кримінальна справа, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили у задоволенні апеляції відмовити, оскільки жодної повістки на адресу ОСОБА_1 після закриття справи не приходило, про оголошення його в розшук він не знав і неодноразово приїжджав з Росії навідувати сім’ю, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.148 КПК України запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
За змістом частини другої цієї статті запобіжні заходи застосовуються лише за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, відповідно до ст.150 КПК України, крім обставин, зазначених у ст.148 цього Кодексу враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.
У своїй постанові №4 від 25.04.2003р. „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” з наступними змінами Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що при вирішенні питань, пов’язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суди мають додержуватися вимог ст.29 Конституції України, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.14 КПК України, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою (п.1), а також роз’яснив, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв’язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.149 КПК, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків, що випливають із ч.2 ст.148 КПК, і його належної поведінки (п.3).
Як видно з матеріалів кримінальної справи, постанова про обрання щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд була винесена 10.03.2010р., про що йому стало відомо лише перед початком судового засідання; в момент його виїзду за кордон порушена щодо нього кримінальна справа була закрита на підставі п.2 ст.6 КПК України, що спростовує доводи прокурора про те, що обвинувачений переховувався від слідства в Російській Федерації і затягував його.
Зі справи також видно, що на утриманні ОСОБА_1 є неповнолітня дитина, він має постійне місце проживання у м. Хмельницькому.
При цьому відомості, які з достатністю вказували б на те, що ОСОБА_1, знаходячись на волі, буде ухилятися від слідства і суду, перешкоджатиме встановленню істини у справі чи продовжуватиме злочинну діяльність, у справі відсутні, таких відомостей слідчим та прокурором апеляційному суду не надано.
Сама ж по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого він обвинувачується, не може бути підставою для взяття його під варту на стадії досудового слідства.
За таких обставин колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування не убачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Постанову Хмельницького міськрайонного суду від 27 квітня 2011 року про відмову в задоволенні подання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою залишити без зміни, а апеляцію прокурора - без задоволення.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду
Хмельницької області С.Є.Ващенко