Справа №  2-а-523/11

Категорія

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          29 березня 2011 року cуддя Печерського районного суду Кирилюк  І.  В. ,  розглянувши відповідно до ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку скороченого провадження без виклику осіб, які беруть участь у справі, без проведення судового засідання, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про перерахунок пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з вказаним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва (далі – відповідач-1, Управління праці та соцзахисту населення) та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі – відповідач-2, Київський міський центр), в якому просить зобов’язати відповідача-1 усунути порушення та провести перерахунок згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення у позивача права на щорічну допомогу на оздоровлення, а саме, з 06.10.1994 року; зобов’язати відповідача-2 виплатити згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення у позивача права на щорічну допомогу на оздоровлення, а саме, з 06.10.1994 року; зобов’язати відповідача-1 та відповідача-2 призначити довічно позивачеві, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат згідно вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII, починаючи з 01.02.2011 року; не відкладати розгляд справи у разі неприбуття відповідачів належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, а також у разі відсутності позивача на судовому засіданні – розглядати справу без позивача на підставі наявних у справі матеріалів; не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення надіслати на адресу позивача вказане рішення; зобов’язати відповідачів утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування щорічної допомоги на оздоровлення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що він має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи ІІ категорії та перебуває на обліку в Управлінні праці та соцзахисту населення. Позивач як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, проте, одержує зазначену допомогу в значно нижчому розмірі. Відповідачі відмовляють в перерахунку та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат та зазначають, що нарахування та виплата здійснюються правильно на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.03.2011 року було відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про перерахунок пенсії.

Управління праці та соцзахисту населення у письмових запереченнях на позовну заяву, які надійшли на адресу суду 21.03.2011 року, просить в задоволені позовних вимог відмовити повністю та зазначає, що у 2010 році позивачеві виплачено щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 75,00 грн., відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, тобто відповідач-1 діяв в межах чинного законодавства. Крім того, Управління праці та соцзахисту населення зазначає, що позовні вимоги по 15.09.2010 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду, відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Також відповідач-1 наголошує, що він здійснює лише призначення даного виду допомоги, а виплату здійснює Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, до того ж відповідач-1 не є розпорядником коштів Державного бюджету України.

Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у письмових запереченнях від 24.03.2011 року просить відмовити в позові в повному обсязі, оскільки згідно абз. 7 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, виплачується в розмірі 3 мінімальних заробітних плат, тобто позивач не має права на одержання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Крім того, відповідач-2 просить вимоги позивача до 10.09.2010 року залишити без розгляду у зв’язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1. є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи другої категорії (евакуйовані із зони відчуження у 1986 році), перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та одержує компенсаційні виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі, щорічну допомогу на оздоровлення, згідно ст. 48 вказаного Закону, однак не в повному обсязі.

У відповідь на звернення позивача до Управління праці та соціального захисту населення Печерського району в м. Києві та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення йому було відмовлено в такому, зважаючи на те, що допомога виплачується відповідно до норм чинного законодавства, порушень щодо призначення такої допомоги ОСОБА_1 не вбачається.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі – Закон № 796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює  єдиний  порядок  визначення  категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством, здійснюються органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання їх отримувача, які діють відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.2007 № 790 "Про затвердження типових положень про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі державної адміністрації".

Відповідно до п. 3.2 Типового положення про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого Наказом/Положенням Мінпраці від 25.04.2006 року № 147, одним із головних завдань Центру є, зокрема, здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.

Таким чином, Управління праці та соціального захисту населення Печерського району в м. Києві та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є належними відповідачами.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 29.06.1993 року), щорічна допомога на оздоровлення евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, виплачується в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Законом України від 06.06.1996 року № 230/96-ВР внесено зміни в ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно яких, щорічна допомога на оздоровлення евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, виплачується в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Таким чином, з 06.10.1994 року по 06.06.1996 року позивач повинен був одержувати щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а з 06.06.1996 року – в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Статтею 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено на 2007 рік.

Положення ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" втратило чинність, як таке, що визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян).

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 року № 107-VІ, текст ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено в наступній редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.»

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», установлено, що кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі 75 гривень.

Вказані зміни, внесені Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" в ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Таким чином, дія ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, яка передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 3 мінімальних заробітних плат, була відновлена з 22.05.2008 року.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони і інші  правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнані неконституційними втрачають свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на Кабінет Міністрів України покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових розмірів державної та додаткової пенсії даній категорії осіб.

Проте, в порушення наведеної норми Закону, Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, не роз’яснює порядок застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а встановлює новий розмір щорічної допомоги на оздоровлення, при чому в меншому розмірі, тобто звужує обсяг гарантованих Конституцією України прав позивача,

Крім того, ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи з пріоритетності норм Закону України, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення необхідно застосовувати розміри, визначені ст. 48 відповідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 року.

Крім того, суд звертає увагу, що у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, таким чином, звуження змісту та обсягу права, наданого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року), є безпідставним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.   

Оскільки позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання відповідного розміру пенсії та щорічної допомоги.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

У Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення з порушенням вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 06.06.1996 року), відтак, їх дії є незаконними.

При цьому, позивач просить зобов’язати відповідача-1 усунути порушення та провести перерахунок згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення у позивача права на щорічну допомогу на оздоровлення, а саме, з 06.10.1994 року; та зобов’язати відповідача-2 виплатити згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з моменту виникнення у позивача права на щорічну допомогу на оздоровлення, а саме, з 06.10.1994 року.

Оскільки, як встановлено судом, право на одержання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 3 мінімальних заробітних плат виникло у позивача з 06.06.1996 року, а не з 06.10.1994 року, та в розмірі 3 мінімальних заробітних плат, а не 5-ти, то, враховуючи норми ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача-1 провести перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення позивача, виходячи з розміру 3 мінімальних заробітних плат, за період з 06.06.1996 року по 01.01.2007 року, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 29.03.2011 року, та зобов’язати відповідача-2 виплатити перераховану відповідачем-1 щорічну допомогу на оздоровлення, виходячи з розміру 3 мінімальних заробітних плат, за період з 06.06.1996 року по 01.01.2007 року, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 29.03.2011 року.

При цьому, суд звертає увагу, що оскільки щорічна допомога на оздоровлення позивачеві протягом всього періоду виплачувалась, хоча і в меншому ніж визначено чинним законодавством розмірі, виплату щорічної допомоги на оздоровлення слід здійснювати з урахуванням фактично здійснених виплат.

Позовні вимоги щодо зобов’язання відповідачів призначити позивачеві довічно щорічну допомогу на оздоровлення, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи з 01.02.2011 року, не підлягають задоволенню, оскільки згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України судом здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виключає їх захист на майбутнє.

Крім того, позивач просить не відкладати розгляд справи у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, а також у разі відсутності на судовому засіданні, як позивача, - розглядати справу без позивача на підставі наявних у справі матеріалів; не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення надіслати на адресу позивача вище вказане рішення. Вказані вимоги є неналежним способом захисту, отже, не підлягають задоволенню. Так, дії суду у разі неявки учасників судового процесу та після ухвалення судового рішення чітко регулюються нормами Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть залежати від волі позивача.

Щодо позовних вимог зобов’язати відповідача утриматись від самостійного відходу від встановленого судом порядку нарахування пенсії, то відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України, відтак, виконання судового рішення визначено законом та не може бути окремою позовною вимогою.

Таким чином, виходячи з меж позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1. є частково обґрунтованими, відтак, підлягають частковому задоволенню.

Щодо застосування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, на якому наполягають відповідачі у письмових запереченнях, то суд звертає увагу на наступне.

Так, згідно ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дізнався про порушення свого права з відповідей Управління праці та соціального захисту населення від 27.12.2010 року та Управління праці та соцзахисту населення від 24.12.2010 року, а з позовом ОСОБА_1. звернувся 10.03.2011 року (а. с. 14), то позивачем не пропущено шестимісячний строк на звернення до адміністративного суду.

Крім того, суд звертає увагу, що визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України строк, не є строком позовної давності. Дана стаття не визначає період за який може бути задоволено позовні вимоги. Крім того, до спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг чинним законодавством не визначено строку позовної давності.

Відповідно до п. 8 ч. 6 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, у постанові, прийнятій у скороченому провадженні, зазначається обов'язок відповідача виконати постанову негайно.

Статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 19, 22, 46, 152 Конституції України, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2, 9, 21, 71, 87, 90, 94, 102, 158-163, 183-2, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

 Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про перерахунок пенсії – задовольнити частково.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Печерського району м. Києва здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року) за період з 06.06.1996 року по 01.01.2007 року, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 29.03.2011 року.

Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 06.06.1996 року) за період з 06.06.1996 року по 01.01.2007 року, з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 29.03.2011 року з урахуванням проведених виплат.

В задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з моменту отримання її копії.

Суддя                                                                                                     І. В. Кирилюк