Справа № 2-984/11

Категорія 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

11 травня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Рейнарт І.  М. ,

при секретарі –                    Віштак С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, Акціонерного банку "Брокбізнесбанк", ОСОБА_2, третя особа: підрозділ примусового виконання рішень Відділу державної викнавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві

- про визнання права спільної сумісної власності на майно, виключення майна к акту опису і арешту, визнання договору застави недійсним –

В С Т А Н О В И В :

 позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя її та ОСОБА_1, визнати недійсним договір застави від 1 жовтня 2002р., укладений між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, та виключити з Акту опису й арешту майна, складеного 25 жовтня 2010р. державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г., вказану квартиру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що з 09 листопада 1976р. вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1, тому придбана ним у 2001р. квартира № АДРЕСА_1, є їх спільною сумісною власністю.

Позивачка вказує, що 1 жовтня 2002р. між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк"  з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір  застави, предметом якого є вказана квартира та квартира АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2

Позивачка вважає, що даний договір є недійсним, так як вона не надавала своєї письмової згоди на розпорядження нею.

Також позивачка зазначає, що на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2009р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного банку "Брокбізнесбанк" боргу за кредитним договором від 24 вересня 2002р., державним виконавцем  підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у м. Києві 25 жовтня 2010р. складено Акт опису та накладено арешт на зазначену квартиру і на даний час державним виконавцем здійснюються дії по примусовому зверненню стягнення на дану квартиру, що в свою чергу призведе до незаконного позбавлення її права власності на квартиру, яка є їх спільною сумісною власністю з ОСОБА_1

Представники позивачки у судовому засіданні підтримали позов та його підстави.

Представник Акціонерного банку "Брокбізнесбанк" у судовому засіданні позов та його підстави не визнав, посилаючись на те, що позивачкою не надано доказів у підтвердження того, що ОСОБА_1 придбав спірну квартиру, перебуваючи з нею у шлюбі.

Також представник відповідача вважає, що відповідно до роз'яснення Верховного Суду України від 7 жовтня 2010р. укладення договору застави не є розпорядженням майном подружжя, тому укладаючи спірний договір ОСОБА_1 не здійснював відчуження спільного майна подружжя.

Відповідач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим про день та час судового розгляду, у судове засідання не з'явився, його представник направила до суду заяву про розгляд справи у відсутність відповідача, в якій зазначила, що відповідач визнає, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ним під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою за їх спільні кошти, однак, вказана квартира на праві власності зареєстрована лише за ним, тому відповідач вважає, що при укладенні спірного договору застави письмова згода  позивачки не була необхідна.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилась, про час та дату судового засідання була повідомлена належним чином, представник ОСОБА_2 направив до суду заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутність та зазначив, що позовні вимоги не визнає, однак обґрунтування невизнання позову представником відповідачки наведено не було.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про перенесення судового засідання до суду не направив, тому суд визнав за можливе проводити судовий розгляд справи без участі представника третьої особи.

          Вислухавши представників позивачки та Акціонерного банку "Брокбізнесбанк", приймаючи до уваги позицію ОСОБА_1, вивчивши надані докази, судом встановлено, що 9 листопада 1976р. на території США був зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, що підтверджується сертифікатом реєстрації шлюбу, виданим Бюро видачі дозволів на шлюб міста Нью-Йорк, США (с.с.13-17).

Суду не надано доказів у підтвердження того, що на момент укладення шлюбу сторони були громадянами СРСР.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 КпШС України шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні.

Суду не надано доказів у підтвердження того, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено не за законами США, тому суд вважає встановленим, що шлюб вказаних сторін є дійсним в Україні.

30 березня 2001р. на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав  квартиру АДРЕСА_1. Даний договір зареєстрований у Київському БТІ у квітні 2001р. (с.с.100)

Представник ОСОБА_1 у поданій до суду заяві зазначила, що ОСОБА_1 визнає, що вказана квартира придбана ним за спільні кошти подружжя (с.с.56).

Відповідно до ч.2 ст. 569-3 ЦК України (в редакції 1963р.) виникнення і припинення права власності на річ визначаються за законом країни, де ця річ знаходиться на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, яка послужила підставою для виникнення права власності.

Згідно ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на момент виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час  шлюбу, є його спільною сумісною  власністю.  Кожен  з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Враховуючи викладене, та відсутність доказів у підтвердження того, що шлюб між подружжям ОСОБА_1 було розірвано або між подружжям був укладений шлюбний контракт, в якому визначений правовий режим набутого під час шлюбу майна, суд вважає, що у судовому засіданні доведено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України майном, нажитим за час  шлюбу,  подружжя  розпоряджається  за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою  другого  з  подружжя.  Для  укладення  угод  по відчуженню спільного  майна   подружжя, що  потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про заставу" передбачено, що майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК України (в редакції 1963р.), яка діяла на момент укладення спірного договору, недійсною є та угода, що не  відповідає  вимогам  закону.

24 вересня 2002р. між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Інвестиційна будівельна компанія" було укладено  Кредитний договір № 93-01-02 (с.с.233-234). В якості забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ТОВ "Інвестиційна будівельна компа-нія" за вказаним договором,  01 жовтня 2002р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (заставо-давцями) з однієї сторони та Акціонерним банком "Брокбізнесбанк" (заставодержателем) з іншої сторони був укладений договір застави, предметами якого є квартира № АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та квартира АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_2 (с.с.231-232).

Як вбачається зі спірного договору застави, ОСОБА_1 при його укладенні заявив, що на момент придбання квартири, яку він заставляє, у шлюбі він не перебував, однак, судом встановлено, що також було визнано відповідачем ОСОБА_1, що квартира була ним придбана у період шлюбу з позивачкою.

Таким чином, судом встановлено, що в момент укладення договору застави відповідач ОСОБА_1 діяв недобросовісно.

З наданих суду приватним нотаріусом ОСОБА_3 документів, вбачається, що при укладенні договору застави 1 жовтня 2002р. письмова згода на його укладення від позивачки не отримувалася (с.с.231-244), що також визнається відповідачем ОСОБА_1

Таким чином, у судовому засіданні було доведено, що договір застави в частині передачі у заставу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним банком "Брокбізнесбанк", був укладений з порушенням норм діючого на час його укладення законодавства, тому позовні вимоги про визнання його недійсним підлягають задоволенню в цій частині.

Посилання представника АБ "Брокбізнесбанку" на те, що відповідно до роз'яснень Верховного Суду України від 7 жовтня 2010р. укладення договору застави не є розпорядженням майном подружжя, тому відсутні підстави для визнання договору недійсним, суд вважає безпідставним, так як у зазначеному роз'яснені також зазначено, що судам необхідно звертати увагу на положення ст. 578 ЦК України, згідно з якою майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласни-ків. Вказана норма також міститься у ст. 6 Закону України "Про заставу", яка діяла на момент укладення спірного договору.

Разом з тим суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору застави недійсним у повному обсязі, так як ні позивачкою, ні її представниками не обґрунтовано, з яких підстав даний договір є недійсний стосовно передачі у заставу квартири, яка належить відповідачці ОСОБА_2

Також ні позивачкою, ні її представниками не зазначено, які саме права позивача були порушені укладенням договору застави між ОСОБА_2 та АБ "Брокбізнесбанк".

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У судовому засіданні не встановлено, що укладенням договору застави квартири АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2, були порушені права, свободи чи інтереси позивача, не було надано таких доказів і представниками позивача у судовому засіданні.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що пред'являючи даний позов, представники позивача посилаються на норми Закону України "Про міжнародне приватне право", що суд вважає безпідставним, так як вказаний закон був прийнятий у 2005р. і його норми не можуть регулювати правовідносини, які виникли до його прийняття.

З наданих суду документів вбачається, що на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2009р., яким стягнуто з ОСОБА_1 5 967 425грн. 58коп. заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно – квартиру АДРЕСА_1, 05 травня 2009р. був виданий виконавчий лист, та 25 жовтня 2010р. державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. складений Акт опису й арешту майна: квартири АДРЕСА_1 (с.с.21-26).

Вказане рішення суду набрало законної сили, тому у суду відсутні законні підстави

при розгляді даної справи піддавати сумніву правомірність вказаного рішення та дії державного виконавця при його виконанні.

Крім того, діючим законодавством не передбачена можливість судовим рішенням, постановленим по результатам розгляду іншої справи, змінювати порядок виконання судового рішення, який визначений у самому судовому рішенні.

Враховуючи викладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог про виключення спірної квартири з акту опису й арешту майна, складеному 25 жовтня 2010р. державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 23, 196 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. ст. 48, 569-3 ЦК України (в редакції 1963р.),  ст. 6 Закону України "Про заставу", ст. ст. 3, 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

   позов задовольнити частково.

          Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

          Визнати недійсним договір застави від 1 жовтня 2002р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, в частині передачі у заставу квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним банком "Брокбізнесбанк".

          В іншій частині позовних вимог відмовити.

          Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.       

Суддя                                                                                            І. М. Рейнарт