Справа №  2-а-838/11

Категорія

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

          22 квітня 2011 року cуддя Печерського районного суду Ільєва  Т.  Г. ,   розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва про бездіяльність щодо перерахунку та виплати недоотриманої пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи,-    

В С Т А Н О В И В:

  Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, та просив визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва та зобов’язати відповідача зробити йому перерахунок пенсії та виплачувати її  з 01 жовтня 2010 року відповідно до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, та мінімального розміру  пенсії, який для інваліда ІІ групи не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком визначених за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», перераховуючи йому пенсію надалі відповідно до збільшення прожиткового мінімуму.

Відповідно до ч.4 ст.183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, у яких останній зазначив, що  позов не визнає та вважає його необґрунтованим виходячи з наступного.

На підставі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам віднесеним до категорії І призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, а саме – інвалідам 1 групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком.; інвалідам ІІ групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям – інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірах особам віднесених до категорії 2 – у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком; особам, віднесеним до категорії 3- у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; особам, віднесеним до категорії 4 – у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 54 вищезазначеного Закону в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності - 10 мінімальних  пенсій за віком; по ІІ групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком.

Тобто, в наданих до суду запереченнях на позов, відповідач не заперечує стосовно статусу позивача, який дійсно має право на отримання додаткової пенсії, передбаченої статтею 50 Закону № 796-XII, проте, посилаючись на те, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, зокрема постановою КМ України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», постановою КМ України від 03.01.2002 року №1 «Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» та постановою КМ України від 16 липня 2008 р. №654, якою з 01.07.2008 р. був встановлений  мінімальної розмір пенсій, тому  вважає, що підстав для виплати пенсії в інших розмірах немає.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позов підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1 категорії - інвалід ІІ групи, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва про що свідчить видане йому посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Відповідач не заперечує стосовно статусу позивача, який дійсно має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 54 Закону № 796-XII.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII.

Відповідно до ст.50 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, особам віднесеним до категорії І, які є інвалідами ІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Крім того, згідно із змінами внесеними до ст.54 цього ж Закону України, було визначено, що в усіх випадках розміри пенсій для учасників ліквідації наслідків аварії на Чернобильській АЄС у 1986 р. по ІІ групі інвалідності, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, відповідно до вищезазначених змін було також встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із  законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно - правовими актами.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р. положення п.28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визнанні неконституційними.

Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення  Конституційним Судом України  рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи забов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54  Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно – правового акту, який би визначав або встановлював інший розмір, немає.

Виходячи з вищевикладеного, суд не бере до уваги положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком ні є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст.50, 54 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з ч.3 ст. 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006 р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1,2,3,4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Вищезазначена норма – є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, тому відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у перерахунку пенсії.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх забов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.   

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги на оздоровлення основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В своїй позовній заяві позивач просить суд зобов’язати Управілння Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва виплачувати йому державну та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю.

Суд вважає,що такі вимоги позивача задоволенню не підлягають, так як право позивача на вказані перерахунки та виплати ще не порушено, тому не може бути захищено в судовому порядку. Також судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.

 Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Також, необхідно зазначити, що відповідачу слід провести позивачу перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяної здоров’ю  з 01 жовтня 2010 року по 22 квітня 2011 рік, тобто по дату ухвалення рішення, так як суд не наділений повноваженнями щодо зобов’язання органів державної влади виконувати будь-які зобов’язання в майбутньому, з урахуванням проведених виплат за вищевказаний період.

Позивач, як постраждалий внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, звільнений від сплати судового збору.

         Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008, ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», статтями 71, 86, 94, 99-100, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  -

П О С Т А Н О В И В:

  Позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва про бездіяльність щодо перерахунку та виплати недоотриманої пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи – задовольнити частково.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо не проведення ОСОБА_1  перерахунку пенсії відповідно до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - протиправними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, починаючи з 01 жовтня 2010 року по 22 квітня 2011 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1  пенсії по інвалідності у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за виключенням сум фактично проведеної виплати.  

У задоволенні іншої частини заявлених вимог – відмовити.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України відповідач - Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва зобов’язаний постанову суду виконати негайно в межах суми стягнення за один місяць.    

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається Київському апеляційному адміністративному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.   

Суддя                                                                                                     Т. Г. Ільєва