Справа № 2-1804/11

З а о ч н е Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м  У к р а ї н и

01 квітня 2011 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

       головуючого судді      Новака А.В.,

       при секретарі               Харенко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»про визнання договорів недійсними,-

встановив:

позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Мотивує свої позовні вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між нею ПАТ «ОТП Банк»було укладено кредитний договір № ML-А02/014/2008 про надання їй грошових коштів у кредит в розмірі 60089 доларів 05 центів США на строк до 14.02.2028 року. Також згідно кредитного договору він зобовязався сплачувати відповідачу відсотки за користування кредитом за плаваючою відсотковою ставкою у розмірі 4.49% річних+FIDR.(а.с. 5-13).

В забезпечення виконання умов договору кредиту 15 лютого 2008 року між нею та ПАТ «ОТП Банк»було укладено договір іпотеки від 15 лютого 2008 року, згідно умов якого кредитний довір було забезпечено предметом іпотеки –квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 18-21).

Позивач вважає, що ПАТ «ОТП Банк»не мав права надавати йому кредит у іноземній валюті, оскільки таке є валютною операцією, а у відповідача не було відповідної ліцензії Національного Банку України на здійснення такої валютної операції. Крім того, на думку позивача, умови кредитного договору є несправедливими, оскільки підвищився курс іноземної валюти(долар США) по відношенню до національної валюти(гривня), що в свою чергу потягнуло збільшення суми боргу та, як наслідок, погіршення його фінансового становища. Такі умови кредитного договору, на думку позивача є несправедливими, а тому суперечить принципам, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що таким чином порушуються його права, як споживача.

Крім того, позивач вважає, що зміст договору про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна»та ПАТ «ОТП Банк»суперечить Закону України «Про банки та банківську діяльність»і порушує її права, як споживача.

З посиланням на зазначені обгрунтування позову ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним.

Крім того просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна»та ПАТ «ОТП Банк».

Позивач надіслав до суду лист з клопотанням слухати справу у його відсутність.

Відповідачі в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений  належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення судової повістки. Надіслали до суду письмові заперечення проти позову, що долучені до матеріалів справи, просив суд ухвалити рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю у звязку з його безпідставністю у зв’язку з чим суд на підставі ст. 224 ЦПК України та частини 4 ст. 169 ЦПК України, вважає за можливе вирішити справу у їх відсутність за наявними у справі доказами, ухваливши заочне рішення.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

Представником відповідача було надано банківську ліцензію № 191, видану Національним банком України 08 листопада 2006 року ЗАТ «ОТП Банк», на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та дозвіл № 191-1 виданий Національним банком України 08 листопада 2006 року ЗАТ «ОТП Банк»на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу, що був наданий в судове засідання як Додаток до дозволу № 191-1 від 08 листопада 2006 року, «Перелік операцій, які має право здійснювати Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк.

Судом не приймається до уваги твердження позивача про обов'язкову наявність у ПАТ «ОТП Банк»індивідуальної ліцензії Національного банку України про здійснення операцій з валютними цінностями, оскільки підпунктом «в»п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законом межі.

На день укладення оспорюваного кредитного договору, Законом не було визначено меж, термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Аналізуючи надані докази та з врахуванням зазначених норм Закону, суд дійшов висновку про те, що в конкретному випадку за наявності встановленого факту отримання ПАТ «ОТП Банк», ліцензії, дозволу та додатку до нього, остааннє мало право на надання ОСОБА_1 кредиту в іноземній валюті, у розмірі 60089 доларів 05 центів США.

Судом також не приймається до уваги твердження позивача про те, що умови кредитного договору є несправедливими, оскільки після його підписання підвищився курс іноземної валюти по відношенню до національної валюти, що призвело до збільшення суми боргу та, як наслідок погіршення його фінансового становища.

Дане твердження не може бути прийняте судом до уваги за наступних мотивів.

Позивачем не доведено, що він як сторона договору, в момент його укладення був впевнений у тому що така зміна обставин як підвищення курсу долара США по відношенню до гривні не настане.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

З матеріалів кредитного договору № ML-А02/014/2008 від 15.02.2008 року, зазначена позивачем обставина, як істотна, не визначена, тобто при укладенні кредитного договору його сторони не визначали таку обставину (підвищення курсу долара США по відношенню до гривні), істотною.

Також позивачем не надано суду доказів про наявність одночасно чотирьох умов передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що слугували б підставою для розірвання кредитного договору.

В даному випадку, надаючи оцінку доводам позивача, суд вважає, що позивач перед укладенням договору кредиту оцінював можливі валютні ризики і мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів іноземних валют з часу введення в обіг національної валюти та її девальвації.

Беручи до уваги вищенаведені мотиви та проаналізувавши доводи сторін, суд у сукупності з дослідженими доказами дійшов висновку про безпідставність вимог позивача з посиланням на норми статті 215 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача на порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів»не береться судом до уваги, оскільки застосування вказаного Закону можливе у тому випадку, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, розмір відсоткової ставки, валютні ризики, процедура пов'язана з виконанням умов договору, які передують укладенню договору. В конкретному випадку, тобто після укладення кредитного договору між сторонами спору виникли кредитні відносини, в зв'язку з чим до спірних правовідносин, щодо виконання оспорюваних договорів застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування, а норми Закону України «Про захист прав споживачів»застосуванню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна»та ПАТ «ОТП Банк», суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси(частина перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суду не надано доказів того, що укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна»та ПАТ «ОТП Банк»договір про відступлення права вимоги від 01 липня 2010 року порушує права та законні інтереси саме ОСОБА_1 –позивача по справі.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.     

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 Цивільного процесуального кодексу України.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності,  встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами вирішити в за правилами ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 212-215, 223, 224, 294-296 ЦПК України,суд,-

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання договорів недійсними –відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто Голосіївським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути  подано протягом десяти днів  з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя                                                                                     А.Новак