П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

                                                                                                                               2-а-1831/11

    21 квітня  2011 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва  Фролов  М.О. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду Голосіївського району в місті Києві про оскарження бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив:

12.04.2011 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахування пенсії та забезпечити її виплату відповідно до Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” від 18.11.2004 року та рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа №1-29/2007), починаючи з 01.01.2006 року  і по теперішній час.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є “дитиною війни ”, як це визначено Законом України “Про соціальний захист дітей війни ” і має право на відповідні пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, позивач зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказала, що бездіяльність відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову вказав, що Законами України “Про Державний бюджет на 2009 рік ” та “Про Державний бюджет на 2010 рік ” встановлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2009 р., а саме з 01.01.2009 року –49,8 грн. Розміри соціальних гарантій на 2009-2010 р., що визначаються залежно від прожиткового мінімуму встановлюються відповідними законами України та нормативно-правовими актами КМУ. З 01.01.2009 року по 05.05.2010 р. розмір надбавки залишився незмінним, а саме –49,80 грн.

Ухвалою суду від 14.04.2011р. провадження в справі в частині вимог які виходять за межі строку на звернення з даним позовом до суду, залишені без розгляду.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.

ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва  і отримує пенсію за віком.

На момент звернення позивача до суду, нарахування позивачу доплати до пенсії в сумі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що не заперечується відповідачем, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України “Про соціальний захист дітей війни ”, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України “Про соціальний захист дітей війни ” № 2195-ІV від 18.11.2004, який набрав чинності з 01.01.2006, встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком (стаття в редакції, що діяла до набрання чинності змін 01.01.2008, внесених Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ”  № 107-VI від 28.12.2008).

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Аналіз вищевикладеного, дає підстави для висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати позивачу підвищення до пенсії з 11.10.2010 р.

Щодо питання здійснення нарахувань надбавки суд вважає за необхідне керуватися наступним.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

У відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято Закон України “Про прожитковий мінімум” (№ 966-XIV від 15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Частиною другою статті 1 Закону України “Про прожитковий мінімум ” встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Статтею другою закону “Про прожитковий мінімум ” визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для:

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Тобто з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги  не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

Крім того, Державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що, витратна частина Бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України –основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування – є прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений а ні законом, а ні підзаконним нормативно-правовим актом.

Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, це не означає, що законом не визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом.  

Отже, розмір  мінімальної пенсії за віком в розумінні статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” як база для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою  ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначеного законом, яким є  прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність. Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати. У разі встановлення абсолютної величини для здійснення відповідних виплат у більшому розмірі ніж мінімальний прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність, то така різниця може бути перерахована і виплачена особі, чиїх прав та інтересів ця виплата стосується.

Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону “Про соціальний захист дітей війни ” розміру бази нарахувань підвищень, але зроблено посилання на категорію мінімальна пенсія за віком, як відповідної бази нарахування, яка є категорією соціальної гарантії згідно зі статтею 46 Конституцією України, органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов’язань перед громадянами України.

Суд у вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики та рішень Європейського Суду з прав людини.

В свою чергу, суд також вважає необхідним керуватися положеннями Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ” від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.

Так, статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні позивачеві підвищення до пенсії за період з 11.10.2010 року по 21.04.2011 року встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв’язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання відповідача в подальшому розраховувати і виплачувати підвищення до пенсії відповідно до Закону судом відзначається наступне.

Відповідно до приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів  юридичних осіб  у  сфері  публічно-правових  відносин  від  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  на  основі  законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв’язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.  2 ст. 71  КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта   владних повноважень обов'язок   щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення про відсутність підстав для нарахування підвищення.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України, а саме: з Державного бюджету України підлягає стягненню на користь позивача 3 грн. 40 коп. сплаченого нею судового збору.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України,  -

ПОСТАНОВИВ:

          Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду Голосіївського району в місті Києві про оскарження бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

          Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду у Голосіївському районі м. Києва  за період з 11.10.2010 року по 21.04.2011 року щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1  (АДРЕСА_1 ) підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 11.10.2010 року по 21.04.2011 року відповідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” № 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007)- протиправною.

          Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва  здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату  підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 11.10.2010 року по 21.04.2011 року   відповідно Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” № 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, встановленого законом на 2010 рік.

            Стягнути з Державного бюджету України на користь Борушенка Анатолія  Івановича 3 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції протягом десяти днів апеляційної скарги.

Суддя