Справа № 22ц/1290/393/11
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Гаврилюка В.К.
суддів: Коротенка Є.В., Заіки В.В.
при секретарі : Давиденко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2
на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 вересня 2010 року
за позовом заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради до ДП „Управління нерухомості” ВАТ „Імпульс”, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ВАТ „Імпульс” про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи: ОСОБА_5, фонд комунального майна Сєвєродонецької міської ради
ВСТАНОВИЛА :
У травні 2009 року заступник прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Сєвєродонецької міської ради звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на правові підстави своїх вимог, просив суд поновити строк звернення до суду, визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який укладено між директором ДП «Управління нерухомості ВАТ «Імпульс» ОСОБА_6 та ОСОБА_3; - визнати недійсним договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_7; - визнати право власності на будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: Луганська область АДРЕСА_1, за Сєвєродонецькою міською радою Луганської області; - витребувати будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з володіння ОСОБА_1 і ОСОБА_7 та передати у власність Сєвєродонецької міської ради.
Оскаржуваним рішення суду позивні вимоги задоволено частково, поновлено строк звернення до суду, визнано недійсним договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між директором дочірнього підприємства «Управління нерухомості» Відкритого акціонерного товариства «Імпульс» ОСОБА_6 та ОСОБА_3 від 29.03.2004 року. Визнано право власності на будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за Сєвєродонецькою міською радою Луганської області. Витребувано вказану будівлю гуртожитку з володіння ОСОБА_1, ОСОБА_7 та передано Сєвєродонецькій міській раді Луганської області. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно встановлено обставини, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що 29.03.2004 року між ОСОБА_6, директором ДП «Управління нерухомості» ВАТ «Імпульс» та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5 відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат». 15.04.2004 року на вказаний гуртожиток було зареєстровано право власності в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3.
Співвідповідач ДП „Управління нерухомості” ВАТ «Імпульс» припинив дію 30.08.2006 року за рішенням засновника. Вказане підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якого 30.08.2006 року було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією.
Ухвалою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 09.02.2010 р. до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ВАТ «Імпульс».
Спірний гуртожиток було продано згідно договору купівлі-продажу будівлі гуртожитку від 30.10.2006 року укладеного між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1, ОСОБА_7 з другої.
Як видно з копії наказу Регіонального відділення ФДМ України по Луганській області №341 від 06.03.1997 року, завершено процес приватизації державного майна ВАТ «Імпульс».
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 2 ст. З Закону України „Про приватизацію державного майна” , в редакції, яка діяла на момент приватизації, дія цього Закону не поширюється на
приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об’єктів
соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що
приватизуються. І
Виходячи з положень статті 4 Житлового кодексу України, до складу житлового фонду входять житлові будинки, а також житлові приміщення в інших будівлях. Житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі, становлять державний житловий фонд. Статтями 127-131 Житлового кодексу України та пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УСРС від 03.06.86р. №208, передбачено, що гуртожитки - це спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки.
Враховуючи, що такі житлові будинки належали підприємствам на праві повного господарського відання, то гуртожитки, слід відносити до об'єктів державного житлового фонду. Спеціальним законодавством, яке регулює приватизацію державного житлового фонду, є Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Отже, гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду не підлягали приватизації. Включення вартості спірної будівлі гуртожитку до статутного фонду ВАТ «Імпульс» є незаконним, акт прийому-передачі державного майна, яке передається у власність відкритого акціонерного товариства «Імпульс» м. Сєвєродонецьк від 06.03.1997 року в частині передачі гуртожитку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 є незаконним і таким, що не відповідає діючому законодавству на момент передачі.
Таким чином, законним власником спірної будівлі гуртожитку в АДРЕСА_1 слід вважати Сєвєродонецьку міську раду Луганської області.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 388 ЦК України яка регулює право власника на витребування майна від добросовісного набувача передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
В даному випадку враховуючи узагальнення судової практики з розгляду судами цивільних справ, згідно якої якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Що в даному випадку і було зроблено прокуратурою Луганської області в інтересах територіальної громади м. Сєвєродонецька в особі Сєвєродонецької міської ради.
Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й було доведено в суді.
На підставі вищевикладеного необхідності визнавати недійсним договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку який в подальшому був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_7 немає, і в цій частині суд обґрунтовано відмовив в задоволенні даних позовних вимог.
Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.
Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13 вересня 2010 року
залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :