Справа № 22ц/1290/1670/11
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Гаврилюка В.К.
суддів: Заіки В.В., Околота Г.М.
при секретарі : Давиденко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 20 грудня 2010 року
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, державної податкової інспекції у м. Красний Луч, органу приватизації Краснолуцького міськвиконкому, треті особи КП „Ремонтно-експлуатаційний комбінат” Краснолуцької міської ради, приватний нотаріус Краснолуцького міського нотаріального округу, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, ідентифікаційного номеру та договору дарування квартири,
ВСТАНОВИЛА :
У червні 2008 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом і посилаючись на підстави своїх вимог, просила суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, ідентифікаційний номер та договір дарування квартири, наймачем якої є вона, за адресою: АДРЕСА_1.
Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно встановлено обставини, що мають значення для справи, а тому просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення яким визнати дії відповідачів щодо наявності спірних документів та у порушенні норм чинного законодавства України протиправними; визнати недійсним ідентифікаційний (код) номер НОМЕР_1 та картку з присвоєним на її ім'я ідентифікаційним номером; визнати недійсним договір поручення від 12.11.2007р. на підставі якого ОСОБА_1 доручає КАН «Лугань-Сервис» здійснити від її ім'я приватизацію квартири; визнати недійсним договір на виконання робіт і послуг до заказу № 540 від 10.12.2007 р. ( при скороченому строку виконання заказу) від 10.12.2007р.; визнати недійсним заповнений та підписаний від її ім'я бланк заяви від 13.12.2007р. № 71 про приватизацію з проханням оформлення передачі в особисту власність квартири; визнати недійсним свідоцтво про права власності на житло, видане Краснолуцьким міськвиконкомом 20.12.2007 р. згідно розпорядження від 20.12.2007 р. № 6342, зареєстрованого в реєстрі права власності на нерухоме майно під №32790 в книзі 133. Витяг з реєстрації права №17231877 від 27.12.2007р.; визнати недій-сним договір на виконання робот і послуг до заказу №4130 від 28.12.2007 р. ( при скороченому строку виконання заказу) від 28.12.2007р.; визнати недійсним договір дарування від 23.01.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 23.01.2008р., зареєстрованого в реєстрі за №73. Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17553775 від 30.01.2008р.; привести сторони у первинне становище; стягнути солідарно з відповідачів на її користь матеріальну шкоду та збитки у розмірі 32424,00грн.;
стягнути солідарно з відповідачів на мою користь моральну шкоду у розмірі 80000, 00 грн., а також витребувати документи стосовно приватизації та укладення договору дарування та призначити в цій частині відповідні судово-почеркознавчі експертизи.
Позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, представник позивачки був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено що позивач був відповідальним наймачем трикімнатної квартири з житловою площею 49, 90 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується поквартирною карткою (том 2, а. с. 147). Фактична наявність родинних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оспорювалася.
Згідно ч. 1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знайомі тривалий період часу. Вони познайомились, коли син ОСОБА_1 ОСОБА_4 проживав спільно без реєстрації шлюбу з матір'ю ОСОБА_2 ОСОБА_5, оскільки цей факт підтверджується як позивачем так і відповідачем ОСОБА_2, а також поквартирною карткою (том 2, а. с. 147).
ОСОБА_4 помер 20.07.2007 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (том 1, а. с, 114). Після його смерті ОСОБА_1 прийняла рішення приватизувати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок чого відкритим акціонерним товариством агентство нерухомості «Лугань-Сервіс» було проведено процедуру приватизації об'єкта спору, і органом приватизації Краснолуцького міськвиконкому було видано розпорядження № 6342 від 20.12.2007 року про передачу вказаної квартири у приватну власність ОСОБА_1 (том 1, а. с. 90), на підставі якого 20.12.2007 року Краснолуцьким міськвиконкомом було видане свідоцтво про право власності на квартиру на ім’я ОСОБА_1 (том 1, а. с. 91).
Вказане свідоцтво про право власності було зареєстроване комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Управління житлово-комунального господарства міськвиконкому 27.12.2007 року, що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно віл 27.12.2007 року за № 17231877 (том 1, а. с. 92).
На підставі вищезазначених документів, 27.12.2007 року ОСОБА_1 стала повноправною одноособовою власницею жилої квартири, що знаходиться за вищезазначеною адресою.
Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має права в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким чином, для звернення до суду повинен існувати факт порушення або невизнання права та/або законного інтересу позивача, але у даному випадку суду не надано жодного доказу в обґрунтування та пояснення, у чому саме полягає порушення або невизнання права та/або законного інтересу позивача щодо його позовної вимоги відносно визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло.
Суд дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з відсутністю доказів, підтверджуючих наявність порушеного права позивача у частині позовних вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, позивачу слід відмовити у задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
10.01.2008 року ОСОБА_1 звернулась до Державної податкової інспекції у місті Красний Луч з проханням присвоїти їй ідентифікаційний номер. За вимогою працівника Державної податкової інспекції у місті Красний Луч ОСОБА_6 позивач надала для ознайомлення свій паспорт громадянина України. Відповідно до наказу Головної державної податкової інспекції "Про затвердження Інструкції про порядок і умови передачі державним податковим інспекціям інформації для реєстрації фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" за № 66 від 31.07.1995 року, який діяв на день звернення позивача до Державної податкової інспекції у місті Красний Луч, особа, яка бажає отримати ідентифікаційний номер, повинна надати на адресу відповідної податкової інспекції заповнену друкованими літерами облікову картку форми № 1ДР. Позивач виконала цю вимогу законодавства та надала заповнену друкованими літерами облікову картку форми № 1ДР до Державної податкової інспекції у місті Красний Луч (том 1, а. с. 69). Внаслідок чого Київською державною податковою адміністрацією України ОСОБА_1 було присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_2.
16.01.2008 року позивач отримала його у Державній податковій інспекції у місті Красний Луч, про що свідчить її підпис у відповідному журналі реєстрації ідентифікаційних номерів (том 1, а. с. 68). Ці обставини справи підтверджуються поясненнями свідка ОСОБА_6 та письмовими доказами, які є в матеріалах справи, а саме: облікова картка форми № 1ДР на ім'я позивача та сторінка журналу реєстрації ідентифікаційних номерів. Ствердження позивача щодо того, що податкова інспекція у місті Красний Луч не мала правових підстав для присвоєння їй ідентифікаційного номеру у зв'язку з тим, що на 7 сторінці паспорта ОСОБА_1 міститься запис з печаткою Державної податкової інспекції у місті Красний Луч наступного змісту: «Має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру», не відповідає дійсності. Так, вищезазначений запис датовано 27.06.2007 року, тобто у час дії сумісного наказу Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо обов'язкових платежів" за № 602/1226 від 19.10.2004 року, згідно якого відповідні відмітки до паспортів громадян України мають право робити лише посадові особи органів внутрішніх справ та тільки за змістом та формою, яку наведено в додатку вказаного наказу. Запис на 7 сторінці паспорту позивача не відповідає вказаним вимогам й тому не може розцінюватись як доказ можливості позивача здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номеру, і не міг бути підставою для відмови позивачу у присвоєнні йому ідентифікаційного номеру.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що у зв'язку з відсутністю доказів, підтверджуючих наявність порушеного права позивача у частині позовних вимог щодо визнання недійсним ідентифікаційного номеру, позивачу слід відмовити у задоволенні цих позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.
23.01.20.08 року приватним нотаріусом Краснолуцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 посвідчено договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, між ОСОБА_1 як дарувальницею та ОСОБА_2 як обдарованою (том 1, а. с. 12). Згідно п. 4 вказаного договору, дарувальниця свідчить, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального; укладання цього договору не пов'язане із виконанням обдарованою будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальниці зараз або в майбутньому.
Згідно п. 5 вказаного договору, сторони підтверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Згідно п. 12 вказаного договору, вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків договору, що укладається, нотаріусом роз'яснено. Згідно п. 18 вказаного договору, зміст ст. ст. 203 ч. 6, 229. 230, 231, 233, 234, 235, 717, 721, 726-728 Цивільного кодексу України сторонам роз'яснено. Згідно ч. 2 п. 20 вказаного договору, договір сторонами прочитано в присутності нотаріуса, зміст його зрозумілий і відповідає дійсним намірам сторін. Цей договір підписано у присутності нотаріуса ОСОБА_1 та ОСОБА_2, особи яких перевірено приватним нотаріусом ОСОБА_3 за їх паспортами, також було визначено обсяг цивільної дієздатності сторін угоди. Вказані факти підтверджуються змістом позовної заяви, поясненнями позивача ОСОБА_1, змістом заперечення відповідача ОСОБА_2, поясненнями відповідача ОСОБА_2, поясненнями свідка ОСОБА_3 та договором дарування квартири від 23.01.2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Таким чином, узагальнюючи зміст договору дарування квартири, суд дійшов ґрунтовного висновку, що сторони угоди діяли без будь-яких погроз, примусу чи насильства, укладення договору відповідає їх інтересам, а умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, до загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину, віднесені наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Аналізуючи зазначені норми, суд дійшов правильного висновку, що позивач не надала суду доказів наявності порушень загальних вимог для чинності правочину, так само як і не надала доказів існування факту омани позивача з боку ОСОБА_2, особливо враховуючи, що договір дарування є односторонньою угодою.
Згідно листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 року, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин, є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повина довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.
Згідно ст. 727 Цивільного кодексу України, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо: обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей; обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Перелік підстав для розірвання договору дарування на вимогу дарувальника, передбачених ст. 727 Цивільного кодексу України є вичерпаним.
Позивачем не надано доказів існування якої-небудь з вищезазначених підстав.
Не дивлячись на багаторазові звернення як позивача так і її представника до прокуратури міста Красний Луч та Краснолуцького МВ УМВС, кримінальну справу порушено не було.
Так, за зверненнями ОСОБА_1 від 14.08.2008 року (ЖРЗПЗ 5711), 03.09.2008 року (ЖРЗПЗ 6168), 27.10.2008 року (ЖРЗПЗ 6016), 21.09.2010 року (ЖРЗПЗ 7377) з вказаного питання Краснолуцьким МВ УМВС України у Луганській області проведено перевірку в порядку ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України, за результатами яких: - 23.08.2010 року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом незаконного укладання договору дарування майна за ст. ст. 190, 356 Кримінального кодексу України на підставі п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України; -23.08.2010 року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом незаконного укладання договору дарування майна за ст. ст. 190, 356 Кримінального кодексу України на підставі п. 11 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України; -23.08.2010 року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом незаконного укладання договору дарування майна за ст. ст. 190, 356 Кримінального кодексу України на підставі п. 11 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України; - 28.09.2010 року винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за фактом незаконного укладання договору дарування майна за ст. ст. 190, 356 Кримінального кодексу України на підставі п. 11 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України.
Таким чином, правоохоронними органами не було встановлено фактів наявності в діях ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1, складу злочинів передбачених ст. ст. 190, 356 Кримінального кодексу України.
Апелянтом, в порушення вимог ст.ст.58-60 ЦПК України не надано обґрунтованих доказів на підтвердження вказаних ним обставин.
Суд дав належну оцінку вказаним обставинам і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Зважаючи на викладене, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду відповідає вимогам закону, порушень процесуального законодавства при розгляді справи та прийнятті рішення не встановлено, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 20 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі протягом 20 днів касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :