Справа № 22ц/1290/950/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :
головуючого: Гаврилюка В.К.
суддів: Коротенка Є.В., Заіки В.В.
при секретарі : Давиденко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 листопада 2010 року
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору про завдаток недійсним та про повернення (стягнення) сплаченого авансу, -
ВСТАНОВИЛА :
У квітні 2010 року позивач звернулася із зазначеним позовом до суду, посилаючись на правові підстави своїх вимог, просила суд визнати недійсним договір про завдаток від 04.01.2010 р., стягнути на користь позивача солідарно з відповідачів сплачений аванс в сумі 5600 грн., витрати по оплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 176 грн.. витрати на правову допомогу в сумі 250 грн.
Оскаржуваним рішення суду позивні вимоги задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 сплачений аванс в розмірі 5600 (п'ять тисяч шістсот ) грн. та витрати на правову допомогу в сумі 250 (двісті п'ятдесят) грн., а також судові витрати.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального права, вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неповно встановлено обставини, що мають значення для справи, а тому просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що встановлені судом обставини у повному обсязі відповідають матеріалам справи, оскільки судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 04.01.2010 р. було укладено простий письмовий договір про завдаток в сумі п'ять тисяч шістсот гривень, згідно з яким позивач взяла на себе зобов'язання в строк до 02.03.2010 р. купити у відповідачів, належну їм на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а відповідачі взяли на себе зобов'язання в строк до 02.03.2010 р. продати позивачці, належну їм на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
Договір про завдаток був укладений сторонами у письмовій формі з метою забезпечення виконання договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який мав бути укладений в строк до 02.03.2010 р.
Власниками зазначеної квартири на момент укладання договорів завдатку були відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1,2 ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, уклавши договори про завдаток, сторони забезпечили виконання зобов'язань, які мали виникнути в майбутньому, тобто після укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири.
Проте встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, взагалі не укладався, що підтверджується листом КП «Сєвєродонецьке БТІ» від 07.07.2010 р. №01/605, згідно з яким власниками зазначеної квартири є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 26.03.2010 р. реєстровий №586, а також свідченнями свідка ОСОБА_11
Тобто зобов'язання, яке було забезпечене договором завдатку, не виникло, а завдаток може забезпечувати лише дійсне зобов'язання. Таким чином, положення ЦК України про завдаток могли б застосовуватись лише у випадку, коли б між позивачем і відповідачами, було укладено договір купівлі-продажу квартири у письмовій формі і засвідчено нотаріально. Саме після цього договір завдатку почав би виконувати свою забезпечувальну функцію, яка витікає з його правової природи. Суд дійшов правильного висновку, що оскільки сторони по справі лише домовились укласти договір купівлі - продажу квартири, але його відповідним чином не оформили, сплачений в рахунок виконаний договору платіж в сумі 5600 грн. вважається авансом і повертається в тому розмірі, в якому надавався.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідачів сплаченого авансу в сумі 5600 грн. законно та обґрунтовано задоволена.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Під час розгляду справи не було встановлення існування жодної з підстав, передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, яка б мала наслідком недійсність договору про завдаток, укладеного 04.01.2010 р. між позивачем ОСОБА_2 та відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_4, таким чином договір про завдаток від 04.01.2010 р. є нікчемним. Відповідно до абз. 2 п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 р. нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Таким чином, в задоволенні вимоги про визнання договору завдатку недійсним повинно бути відмовлено.
Однак правильно встановивши обставини справи, суд помилково не вказав у резолютивній частині рішення наступний зміст: „ в решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити ”.
Зважаючи на вищевикладене, ураховуючи, що суд повно встановив обставини справи і характер правовідносин сторін, але припустися помилки у викладенні резолютивної частини рішення, відповідно до ст. 309 ЦПК України вказані обставини є підставами для зміни рішення суду першої інстанції
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 08 листопада 2010 року змінити. Доповнити резолютивну частину рішення суду наступним змістом: „ в решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити ”.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді :