Справа №  2-190/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

10 травня 2011 року                                                                                  смт. Добровеличківка

                  Добровеличківський районний суд , Кіровоградської області , в складі :

Головуючого судді                                                                                Цоток В.В.

при секретарі                                                                                          Колєснік С.Ю.

з участю позивача                                                                                ОСОБА_1

представників позивача                                                                       ОСОБА_2

                                                                                                     ОСОБА_3

відповідачів                                                                                          ОСОБА_4

                                                                                                    ОСОБА_5

представника відповідача                                                                       ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Добровеличківського районного суду, Кіровоградської області цивільну справу за позовом  ОСОБА_1  до  ОСОБА_4  та ОСОБА_5  про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу  житлового будинку в якому зазначила , що в червні  місяці 2010 року вона продала онуці ОСОБА_4 належний їй на праві приватної власності житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який знаходиться за адресою : село Піщаний Брід, Добровеличківського району, Кіровоградської області, вулиця Волочаївська, 13 , про що був складений відповідний договір. Стверджувала, що згідно усної домовленості між нею та відповідачем остання, набувши права власності на спірний будинок, брала на себе зобов’язання до смерті доглядати та утримувати позивача. Однак  після оформлення вказаного договору та його нотаріального посвідчення  ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_5   змінили своє відношення до позивача і взяті на себе зобов’язання по утриманню останньої не виконують. Крім того   створюють неможливі умови для проживання в будинку, що змусило ОСОБА_1 тимчасово проживати в своєї доньки.  Вважає, що договір купівлі - продажу  будинку укладений нею внаслідок помилки, оскільки вона фактично мала на меті укладення з відповідачем договору довічного утримання, що є підставою для визнання його недійсним .

Позивач та її представники  в судовому засіданні заявлені  вимоги підтримали повністю та пояснили, що ОСОБА_1  була власником спірного домоволодіння з 1961 року, де постійно і проживала . До членів  її сім’ї також входили -  син  ОСОБА_7 та  онука ОСОБА_4 . Після закінчення навчання останньої разом з ними став проживати і чоловік онуки  - ОСОБА_5 . За період  спільного проживання відповідачі неодноразово вмовляли ОСОБА_1 передати їм право власності на спірне домоволодіння в обмін на зобов’язання  здійснювати догляд за позивачем до її смерті . З цією метою в червні місяці 2010 року вони разом звернулися до приватного нотаріуса, де в письмовій формі й оформили досягнуту між ними домовленість. ОСОБА_1 стверджувала, що змісту укладеного правочину їй ніхто не роз’яснював, в його суть вона не вникала, оскільки має поганий зір, однак  сподівалася що, в рахунок відчуженого будинку  вона отримає від відповідачів належний догляд  та піклування . Відразу після укладення договору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 різко змінили своє ставлення до позивача  в негативну сторону . Зокрема примусили її проживати в приміщенні літньої кухні, відмовлялися надавати будь-яку допомогу, припинили постачання електроенергії . В кінцевому  результаті син позивача –ОСОБА_7 наніс останній тілесні ушкодження, в зв’язку з чим вона вимушена була тимчасово залишити власний будинок та проживати у своєї доньки.  ОСОБА_1  просила суд звернути увагу  на те, що після укладення спірного договору  вона  у вересні місяці 2010 року придбала 3,5 тони вугілля для опалення будинку та продовжувала проживати у спірному домоволодінні до моменту вчинення насильницьких дій щодо неї. Зазначені  обставини на  думку позивача вказують на те, що вона під час укладення договору купівлі - продажу власного будинку  фактично мала на меті укласти договір довічного утримання . Крім того ОСОБА_1 стверджувала, що будь-яких коштів від відповідачів за належний їй будинок вона не отримувала . Представники позивача додали, що на момент укладення договору  їх довірителю  виповнилося 82 роки, вона має незадовільний стан здоров’я ( зокрема слабий зір та приглухуватість ), іншого жита окрім спірного будинку не має . За таких обставин на думку представників позивач  позбавила себе житла лише  внаслідок  нерозуміння предмета та інших істотних умов укладеного нею договору .  Представник позивача ОСОБА_2  пояснила, що  є донькою ОСОБА_1 і може стверджувати, що мати перед укладенням спірного договору неодноразово зверталася до неї  за порадами з приводу передачі належного їй будинку у власність ОСОБА_4 в обмін на те, що остання буде здійснювати догляд за позивачем . Додала, що ОСОБА_1 ніколи не висловлювала намір проживати разом з нею, а вимушена була це зробити лише після її побиття сином з метою запобігти насиллю щодо неї в подальшому .   

          Відповідачі та їх представник  в судовому засіданні заявлених вимог не визнали повністю та пояснили, що позивач, яка є  бабою ОСОБА_4, неодноразово виявляла бажання передати у власність онуці належний їй житловий будинок в обмін на те, що відповідачі будуть здійснювати за нею догляд. З цією метою ОСОБА_1  неодноразово складала заповіти, які сама в подальшому і скасовувала, оскільки правовстановлюючих документів на спірне домоволодіння на той момент виготовлено не було.  Відповідачі вирішили покращити благоустрій в спірному домоволодінні, однак в зв’язку з тим, що для цього необхідно було понести суттєві витрати звернулися до позивача з пропозицією продати їм  дане домоволодіння. ОСОБА_1 на пропозицію погодилася, мотивуючи тим, що має намір переїхати проживати до своєї доньки –ОСОБА_2 та сама визначила вартість майна, яка становила 5000 гривень. З метою укладення договору відповідачі за власний рахунок виготовили правовстановлюючі документи на будинок та інші споруди на території подвір’я, а 05.06.2010 року передали позивачеві 5000 гривень. Факт передачі даних коштів можуть підтвердити відповідним записом у спірному договорі.    19.06.2010 року позивач, відповідачі та ОСОБА_7 звернулися до приватного нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями. Відповідачі стверджували, що перед підписанням договору нотаріус роз’яснював позивачеві  його суть та наслідки та надавав його ОСОБА_1 для ознайомлення .

Остання, розуміючи зміст  даного договору добровільно поставила свій підпис . Додали, що вони не заперечували проти того щоб після укладення спірного договору  позивач продовжувала проживати в спірному домоволодінні і не заперечують проти того щоб ОСОБА_1 проживала в ньому  і в подальшому  . Додали, що  п.15 Договору щодо обов’язку продавця  в термін до двох тижнів звільнити житловий будинок  та знятися з реєстраційного обліку носить формальний характер, і відповідачі на його виконанні не наполягали .

          Заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини :  19 червня 2010 року ОСОБА_1  уклала з ОСОБА_4   договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями  ( далі Договір ), який був підписаний обома сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Добровеличківської нотаріального округу Кіровоградської області та зареєстрований в реєстрі за №  397. Згідно умов договору  позивач передала за плату у власність , а відповідач прийняла у власність  житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами під № 13, що знаходиться в селі Піщаний Брід, Добровеличківського району  , Кіровоградської    області по вулиці Волочаївській .

          Відповідно до умов Договору продаж вказаного вище майна вчиняється за 5000 гривень, які продавець одержав до оформлення цього договору .

          Згідно п.15 Договору  продавець зобов’язується  в термін двох тижнів звільнити житловий будинок  та знятися з реєстраційного обліку .

          Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу  одна сторона ( продавець ) передає або зобов’язується передати майно ( товар ) у власність другій стороні ( покупцеві ), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно ( товар ) і сплатити за нього певну грошову суму .

          За змістом зазначеної вище норми  продавець добровільно за певну грошову суму  позбавляє  себе права власності на майно.

          Однак, як встановлено судом позивач після укладення спірного договору продовжує проживати в спірному  будинку  та рахується зареєстрованою в ньому по момент розгляду спору ( а.с. 5 ) .

          Крім того, як встановлено судом позивач є особою похилого віку, оскільки на момент укладення угоди їй виповнилося 82 роки, має захворювання  у вигляді : атеросклеротичного кардіосклерозу, гіпертонічної хвороби - ІІІ ступеню, важкий перебіг  СН ІІ АСТ-ФК - ІІІ ступеню, ДЕ ІІ - ІІІ  ступню, виражений вестибулопатичний синдром, остеоартроз нижніх кінцівок, церебральний атеросклероз, приглухуватість - ІІІ ступеню.   

          До підписання угоди відповідачі та позивач мали добрі стосунки, допомагали ОСОБА_1 в побуті виявляли бажання здійснювати за нею догляд в подальшому . Не заперечували та не заперечують проти того щоб позивач продовжувала проживати в спірному будинку .

          Крім того судом звертається увага й на ті обставини, що позивач не маючи іншого житла, продала домоволодіння  онуці  за 5000 гривень в той час, коли його вартість згідно довідки-характеристики № 83, виданої Помічнянським відділенням Ульянівського КМБТІ становить 26982 гривні .  

          З огляду на вказане   з урахуванням всіх обставин справи  та стану здоров’я позивача, суд вважає, що у ОСОБА_1  були підстави вважати, що після укладання  договору та переходу права власності на будинок до відповідача , як наслідок такого договору має бути матеріальне забезпечення її зі сторони відповідачів .

          Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі .

          Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України  підставою недійсності правочину  є недодержання в момент вчинення  правочину стороною  ( сторонами ) вимог , які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

          Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України  якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин справи, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом  недійсним . Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей  і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням . Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом .

          Враховуючи викладене суд вважає, що ОСОБА_1, укладаючи договір купівлі-продажу  будинку, помилялася не лише в мотивах угоди, а і в сприйнятті природи договору, його умов, своїх  та відповідачів прав і обов’язків. Така помилка є істотною саме для позивача як сторони угоди, враховуючи її вік, стан здоров’я, обставини, за яких укладався договір .

Аналізуючи зібрані по справі докази та оцінюючи їх в сукупності  суд прийшов до висновку , що  під час вчинення позивачем  оспорюваного договору купівлі-продажу    внутрішня  воля останньої не відповідала її зовнішньому прояву - волевиявленню, в зв’язку з чим є підстави для визнання вказаного договору недійсним , як такого, що укладеного внаслідок помилки.

До показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7  ОСОБА_8М та ОСОБА_9 суд відноситься критично, оскільки ОСОБА_7 є близьким родичем  відповідача ОСОБА_4 та проживає в спірному будинку, отже є зацікавленим в результатах розгляду справи, а показання свідків ОСОБА_8М та ОСОБА_9 ґрунтуються на обставинах які стали їм відомі зі слів позивача .

Відповідно  до ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати .

Отже з відповідачів на користь позивача слід стягнути судові витрати в сумі 88 гривень.

          На підставі ст.ст. 203,215,229 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України , суд , -

В И Р І Ш И В :

          Позовні вимоги задовольнити повністю .

          Договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями розташованого в селі Піщаний Брід, Добровеличківського району, Кіровоградської області, по вулиці Волочаївській,13, укладений 19 червня 2010 року  між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом  Добровеличківського нотаріального округу  Кіровоградської   області    ОСОБА_10   і      зареєстрований в реєстрі за №  397 –визнати недійсним .

          Стягнути в рівних частках  з  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , жителів села  Піщаний Брід, Добровеличківського району, Кіровоградської  області , вулиця  Волочаївська 13 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 88  ( вісімдесят вісім ) гривень .

          Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку  до апеляційного суду  Кіровоградської області  на протязі десяти днів з дня отримання його копії , шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції .

Суддя

          Добровеличківського районного суду

          Кіровоградської області                                                                      ОСОБА_11