Справа №   22ц/1290/1109/11  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

головуючого:           Гаврилюка В.К.

суддів:          Коротенка Є.В., Околота Г.М.                    

при секретарі:          Давиденко К.В.

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення   Ленінського районного суду м. Луганська від 5 листопада 2010 року.

за позовом    ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_2 про визнання права власності на 17/100 часток нежитлового приміщення та витребування майна від добросовісного набувача, -

      ВСТАНОВИЛА :  

В січні 2010 року позивачі звернулися із зазначеним позовом до суду,  просили суд визнати 17/100 часток нежитлового приміщення за адресою: : АДРЕСА_1 спадковим майном яке входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за ними   право власності на 17/100 частини вказаного майна в рівних частках по 17/200 частини за кожною у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, витребувати спірне майно від відповідачів, як добросовісних набувачів.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено повністю.

В апеляційній скарзі апелянти просять скасувати рішення суду, як незаконне та необґрунтоване, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у справі, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2007 року батько позивачів ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року  та ОСОБА_2 за  договором купівлі-продажу від 09.11.2005 року придбали в рівних частках 34 /100 частини нежитлового приміщення за адресою: : АДРЕСА_1. Рішенням третейського суду при асоціації «Лойєр-Консалтинг-Груп» від 21.05.2007 року, був визнаний дійсним договір купівлі-продажу №б/н від14.12.2006року 17/100 часток нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, згідно якому ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 придбала зазначене майно, та за нею було визнано право власності на це майно. 17.08.2007 року ОСОБА_2 за договором дарування подарувала 34/100 вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_6. Потім, 17.10.2008 р. ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу продала 34/100 частини вищевказаного нерухомого майна відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у рівних частках.

Суд задовольняючи  позовні вимоги виходив з того, що право власності на спірне майно до ОСОБА_2 не перейшло, та увійшло до складу спадщини, що відкрилося після смерті ОСОБА_7

З таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та є набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Вирішуючи питання про незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на спірне майно суд першої інстанції порушив вимоги  ч.1 ст. 11 ЦПК України та вийшов за межи заявлених позивачами вимог.

Суд першої інстанції надав оцінку договору купівлі продажу спірного майна від 14.12.2006 року, який не був визнаним недійсним у встановленому законом порядку та визнав його нікчемним правочином, застосував до нього приписи ч. 2 ст. 215, ц.1 ст. 220, 640 ЦК України тим самим вийшов за межи заявлених позивачами вимог чим порушив вимоги  ч.1 ст. 11 ЦПК України. Окрім того, аргументованих доказів тих обставин, що ОСОБА_7 не підписував зазначений договір у справі не надано.

Як свідчать матеріали справи та саме рішення суду першої інстанції нотаріусом Третьої Луганської контори у видачі свідоцтва про право на спадщину за відсутністю спадкового майна позивачам було відмовлено, таким чином на момент відкриття спадщини спірне майно до її складу не увійшло, та на момент звернення до суду з позовом право власності на спірне майно не належало позивачам. Крім цього, відповідно до ст. ст. 369, 370 ЦК України, п. 224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Як свідчать матеріали справи, виділення частки ОСОБА_7 у спільному майні за правилами ст. 372 ЦК України не здійснювалось.

Згідно до положень ст. 1216 та ст. 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини), що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Як свідчать матеріали справи, право власності на спірне майно ОСОБА_7 на момент смерті не належало, тому ОСОБА_3 та  ОСОБА_4 не є спадкоємцями цього майна.

Позивачами не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність підстав, що дають їм право згідно до ст. 388 ЦК України витребувати майно у відповідачів, як у добросовісних набувачів. Наявний у матеріалах справи висновок експертизи має  імовірний характер та достатній тільки для приблизних висновків. В матеріалах справи відсутній вирок суду яким би було засуджена будь яка особа за крадіжку, або інше незаконне заволодіння спірним майном поза волею ОСОБА_7

Наявна у матеріалах справи ухвала третейського суду при асоціації «Лойєр-Консалтинг-Груп» від 26.03.2008 року про скасування рішення третейського суду від 21.05.2007 не може розглядатися як належний доказ тому, що відповідно до ст. 52 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене до компетентного суду, яким згідно ст. 2 Закону України «Про третейські суди» є місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі придбали спірне приміщення за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2008 року у відповідності до вимог ст. 657 ЦК України та зареєстрували право власності не житлового приміщення згідно ст. 182 ЦК України

Таким чином, окрім усних пояснень позивачів в матеріалах справи не має жодного доказу, підтверджуючого об’єктивність позивних вимог.

З наведених підстав, ураховуючи, що суд не встановив обставини справи і характер правовідносин сторін, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, відповідно до ст. 309  ЦПК України  вказані обставини є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позивних вимог.

          Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316  ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2  задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 5 листопада 2010 року. за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання права власності на 17/100 часток нежитлового приміщення та витребування майна від добросовісного набувача скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким  в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 Борисіні та ОСОБА_4 відмовити.

          Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних  та кримінальних справ.

    Головуючий :

               Судді :