ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
|
"12" грудня 2007 р. |
Справа № 5/316-07-7848 |
За позовом: Одеської міської ради
до відповідачів: 1. Суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
2. Комунального підприємства "УЗБЕРІЖЖЯ"
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії
Суддя Могил С. К.
Представники:
від позивача: Дукова І.В. за довіреністю.
від відповідача 1: ОСОБА_2. за довіреністю.
Від відповідача 2: Головіна Л.Г. за довіреністю
Суть спору: Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про співробітництво від 08.01.2002 року укладеного між КП "УЗБЕРІЖЖЯ" та ПП ОСОБА_1., та про зобов'язання ПП ОСОБА_1. звільнити займану земельну ділянку, яка розташована на території пляжу «Аркадія»в м. Одесі.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.11.2007 року до участі у справі №5/316-07-7848 було залучено Комунальне підприємство "УЗБЕРІЖЖЯ", як іншого відповідача.
Відповідач СПД ОСОБА_1. надав до суду відзив на позов в якому позовні вимоги не визнав з підстав та доводів викладених у відзиві, в зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідач Комунальне підприємство "УЗБЕРІЖЖЯ", відзив на позов не надав, але надав до суду пояснення на позов, в яких просив вимоги позивача задовольнити та визнати недійсним договір про співробітництво від 08.01.2002 року укладений між КП "УЗБЕРІЖЖЯ" та СПД ОСОБА_1.
В процесі розгляду справи представниками сторін по справі до суду були подані додаткові документи, які у судових засіданнях судом були розглянуті та долучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.
Розглянув матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив:
Між КП "УЗБЕРІЖЖЯ" (підприємство за договором) та ПП ОСОБА_1. (підприємець за договором) було укладено договір про співробітництво від 08.01.2002 року. За договором сторони дійшли згоди про умови та порядок, утримання земельної ділянки, забезпечення режиму використання території тощо, а також про взаємні зобов'язання і права. Згідно п. 1.2 укладеного договору -оскільки земельна ділянка фактично знаходиться у володінні і користуванні Підприємця, на нього покладаються визначені законодавством та договором суборенди земельної ділянки зобов'язання стосовно використання земельної ділянки за цільовим призначенням, додержання екологічної безпеки землекористування, місцевих правил її забудови. Підприємець несе витрати на утримання земельної ділянки в належному стані.
На думку позивача, договір від 08.01.2002 року про співробітництво не відповідає нормам законодавства, які регулюють відносини пов'язані з орендою землі, оскільки договір про співробітництво, за своєю господарсько -правовою природою, фактично є договором оренди земельної ділянки.
У відзиві, відповідач СПД ОСОБА_1., позов не визнає та просить суд у позові відмовити та зазначає, що з цілей спільного договору випливає, що цей договір не може називатися договором оренди землі.
У своєму поясненні на позов КП "УЗБЕРІЖЖЯ" позов підтримує, посилаючись на те, що договір про співробітництво від 08.01.2002 року укладений між КП "УЗБЕРІЖЖЯ" та СПД ОСОБА_1. укладений з ціллю прикрити інший договір -про суборенду земельної ділянки. Також КП "УЗБЕРІЖЖЯ" повідомило, що КП "УЗБЕРІЖЖЯ" не укладало договір оренди земельної ділянки з Одеською міською радою на якій розміщено кафе-бар «Лагуна».
Дослідив матеріали справи, вислухав представників сторін суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст.1 ГПК України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Отже, підставою для звернення до суду є саме порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів юридичної особи.
З позову вбачається, що підставою подачі позову є позиція позивача щодо того, що договір про співробітництво від 08.01.2002 року укладений між відповідачами по справі не відповідає вимогам та нормам діючого законодавства, яке безпосередньо регулює орендні відносини щодо користування земельною ділянкою. Але, будь-яких доказів порушення даним договором своїх прав і охоронюваних законом інтересів позивач до суду не надав.
За таких обставин, на думку суду відсутнє порушення прав позивача зі сторони СПД ОСОБА_1. та КП „УЗБЕРІЖЖЯ”, у зв'язку з чим суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, матеріалами справи не підтвердженими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Слід також зазначити, що договір про співробітництво було укладено 08.01.2002 року, тобто під час дії Цивільного кодексу УРСР. За змістом ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Відповідно до ст. 59 Цивільного кодексу УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.
Слід зазначити, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду, при цьому сторони вільні у виборі контрагента та у формі правочину який вони укладають. На підставі ст. 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Розглядаючи вимоги позивача про визнання недійсним правочину про співробітництво здійсненого між відповідачами по справі, судом не встановлено наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Також в процесі розгляду справи позивачем по справі не доведено, що оскаржуваний правочин про співробітництво від 08.01.2002 р. суперечить моральним засадам суспільства.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В процесі розгляду справи позивачем до суду не було доведено належним чином обґрунтованих обставин для задоволення його позовних вимог, а тому суд вважає що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Крім того, для визнання недійсною угоди здійсненої відповідачами по справі сплинув строк позовної давності встановлений Цивільним кодексом УРСР.
Відповідно до п. 7 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
На думку суду, виходячи з документальних доказів наявних у матеріалах справи, про укладання заперечуваного правочину позивач повинен був дізнатися ще у січні 2002 року, тобто його право на позов виникло до 1 січня 2004 року.
Згідно з положеннями ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. У відповідності з ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перерви перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу. Пунктом 4 ст. 79 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.
Згідно з ст. 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Зокрема, ст. 83 Цивільного кодексу УРСР встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод недійсними.
З урахуванням того, що позивачем пропущено строк позовної давності для визнання недійсним договору про співробітництво від 08.01.2002 року, суд вважає, що це є ще однією підставою для відмови у позові.
Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи викладені у судових засіданнях доводи сторін, а також надані документальні докази в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення підписано 14.01.2008 року
Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Могил С.К.