АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-597/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 51 Корман О.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Ювшин В. І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоЮвшина В.І.
суддівПономаренко В.В., Корнієнко Н.В.
при секретаріБондаренко І.Г.
адвоката ОСОБА_6
позивача ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства «Вітаміни» про зміну формулювання причин звільнення з роботи та стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до ВАТ «Вітаміни» про зміну формулювання причин звільнення з роботи та стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що вона з 1992 року працювала в санітарній лабораторії Уманського ВАТ «Вітаміни» та не мала дисциплінарних стягнень. Згідно графіку відпусток на 2010 рік її було передбачено надання відпустки в серпні 2010 року. 04 серпня 2010 року вона звернулась з заявою до генерального директора ВАТ «Вітаміни» про надання її відпустки з 05 серпня 2010 року із послідуючим звільненням з роботи за власним бажанням. Але в задоволенні її заяви про надання відпустки з 05 вересня 2010 року було відмовлено, та накладено резолюцію про надання відпустку із 13 вересня 2010 року з наступним звільненням. Так як 08 серпня 2010 року відповідно до наданої профкомом путівки розпочинався заїзд на базу відпочинку «Вітимінка», то ОСОБА_7 повідомивши про це начальника відділу кадрів ВАТ та не вийшла з 09 серпня 2010 року на роботу, а повезла неповнолітню дитину до моря на оздоровлення. Після повернення з бази відпочинку ОСОБА_7 звернулась в відділ кадрів за розрахунком, але її попросили зачекати до з’ясування обставин, запросили 26 серпня 2010 року на засідання профкому, який надав згоду адміністрації на її звільнення з роботи за прогул. Наказом № 23 п від 26 серпня 2010 року ОСОБА_7 була звільнена з роботи за прогули з 26 серпня 2010 року по підставах п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення з роботи незаконним просила суд змінити формулювання причин звільнення її з роботи з звільнення за прогул на звільнення за власним бажанням та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в сумі 3000 гривень.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить рішення Уманського міськрайонного суду від 28 грудня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити її позовні вимоги, вважаючи що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права по неповно з’ясовано обставини справи.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ВАТ «Вітамінка» про зміну формулювання причин звільнення з роботи та стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка в період з 09 серпня 2010 року по 20 серпня 2010 року перебувала у прогулі, що являється дисциплінарним стягненням, а тому вона правомірно звільнена з роботи по п. 4 ст. 40 КЗпП України, як за прогул. Дії адміністрації ВАТ «Вітамінка» по накладенню даного дисциплінарного стягнення судом першої інстанції визнано правильними, а тому підстав для задоволення позовних вимог позивачки судом першої інстанції не встановлено.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові №9 від 06.11.1992 року з послідуючими змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» в п. 24 роз’яснив, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Встановлено, що ОСОБА_7 працювала на Уманському ВАТ «Вітамін» з 1992 року. Відповідно до графіка відпусток її було передбачена відпустка в серпні 2010 року. В травні 2010 року за заявою ОСОБА_7 профкомом ВАТ її була видана путівка для оздоровлення сім’ї на базу відпочинку «Вітамінка», яка розташована на березі моря, з початком заїзду 08 серпня 2010 року по 18 серпня 2010 року. 28 липня 2010 року ОСОБА_7 звернулась з заявою про надання її відпустки з 05 серпня 2010 року з наступним звільненням з роботи. Але дана заява ОСОБА_7 не була розглянута адміністрацією ВАТ. Тому ОСОБА_7 04 серпня 2010 року по пошті направити другу заяву про надання її відпустки з 05 серпня 2010 року з наступним звільненням її з роботи. Не дочекавшись результатів розгляду заяви, ОСОБА_7, разом з чоловіком повезли дитину віком 5 років на відпочинок до моря згідно путівки.
Після повернення з бази відпочинку ОСОБА_7 звернулась в відділ кадрів за розрахунком, але її було запропоновано написати пояснення, та за попередньої згодою з профкомом наказом №23п від 26 серпня 2010 року звільнено з роботи за прогули, відсутність на роботі з 09 по 20 серпня 2010 року.
П. 4 ст. 40 КЗпП України передбачено звільнення з роботи за ініціативою адміністрації лише за прогул без поважних причин. Разом з тим, ні адміністрація ВАТ «Вітамінка» в наказі № 23п від 26 серпня 2010 року, ні профспілковий комітет ВАТ в своєму протоколі №100 від 26 серпня 2010 року не визначили, що ОСОБА_7 здійснила прогули без поважних причин.
Свою необхідність в відпустці з 05 серпня 2010 року позивачка обґрунтовано мотивувала графіком відпусток; наявністю путівки з часом заїзду на відпочинок з 08 серпня 2010 року на трьох чоловік; необхідністю оздоровлення малолітньої дитини, яка має ряд хронічних захворювань.
При таких обставинах колегія суддів вважає, що самовільних вихід ОСОБА_7 у відпустку без отримання наказу адміністрації є порушенням трудової дисципліни, але не може являтися прогулом без поважних причин, так як такі прогули були нею здійснені з об’єктивних причин.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно резолюції адміністрації ВАТ на заяві ОСОБА_7 від 04 серпня 2010 року було узгоджено дату надання відпустки з 13.08.2010 року та наступне її звільнення з роботи. Крім того, адміністрація ВАТ ухилилась та не надала суду першої інстанції графік відпусків працівників ВАТ на 2010 рік, обмежившись наданням довідки (а.с. 91), дані якої нічим не підтверджено та спростовуються позивачкою і листом начальника служби персоналу та безпеки ВАТ «Вітаміни) про відсутність такого графіка відпусток (а.с. 71).
Але судом першої інстанції неповно було з’ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного визначення норми матеріального права, яка визначає ступінь вчиненого дисциплінарного проступку, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. За таких обставин апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 підлягають до часткового задоволення в частині зміни формулювання причин звільнення з роботи із п. 4 с. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України, звільнення за власним бажанням по догляду за дитиною до досягнення нею 14 років.
Так як звільнення з роботи ОСОБА_7 після зміни формулювання причин звільнення проведено за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням по догляду за дитиною до досягнення нею 14 років, відповідно до виявленого бажання позивачки, то її доводи про причинення ОСОБА_7 моральної шкоди є безпідставними, так як вона за працевлаштуванням нікуди не зверталась, дитині на час звільнення позивачки було лише 5 років, тому звільнення позивачки з роботи за прогул до зміни судом формулювання причин звільнення з роботи не могло бути причиною в відмові в прийнятті на роботу, а отже і в заподіянні моральної шкоди.
Так як позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то у відповідності до ст. 88 ЦПК України судові витрати по справі ( 37 гривень витрати на ІТЗ) підлягають повернення за рахунок відповідача
Керуючись ст. ст. 301, 303, 307, п. 1 та 4 ст. 309, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2010 року задоволити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2010 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнити частково.
Визнати недійсним наказ Уманського ВАТ «Вітаміни» від 26 серпня 2010 року N 23-п про звільнення ОСОБА_7 з посади хіміка санітарної лабораторії з 26 серпня 2010 року за прогул (п.4 ст. 40 КЗпП України).
Визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_7 із займаної посади за порушення дисципліни (прогули), підстава: п. 4 ст. 40 КЗпП України від 26 серпня 2010 року неправильним та таким, що не відповідає чинному законодавству.
Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_7 з роботи з 26 серпня 2010 року з Уманського ВАТ «Вітаміни» з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ч. 1 ст. 38 КЗпП України, звільнення за власним бажанням по догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку та зобов’язати Уманське ВАТ «Вітаміни» внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_7.
Стягнути з відповідача, Уманського ВАТ «Вітаміни» на користь ОСОБА_7 судові витрати по справі в сумі 37 гривень та на користь держави судовий збір в сумі 17 гривень.
В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_7 відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів, починаючи з дня його проголошення.
Головуючий :
Судді :