ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2007р.                                                                                             Справа № 8/61

За позовом  Приватного  підприємця Литвиненко Анатолія Володимировича, м. Чернігів

до  Приватного підприємця Пузерея Андрія Миколайовича, м. Кременчук

про  стягнення 212045,77 грн.  

                                                                             Суддя  Гетя Н.Г.

Представники:

від позивача:  не з"явився

від відповідача: Ковальчук О.М., дов. від 12.04.06р.

Суть спору: Розглядається позовна заява про стягнення 211045, 77 грн. за неналежне виконання умов договору поставки № 4 від 01.04.2005р.

Позивач вказує на те, що відповідач отримав за спірним договором меблі, згідно з прибутково-видатковими документами, а саме накладними № 19/04 від 19.04.2005 р. та № 20/04 від 20.04.2005 р. на загальну суму 124 554,00 грн. Однак позивач оплатив меблі на суму 24 874,00 грн. і сума боргу склала 99 680 грн.

          З огляду на умови договору № 4 від 01.04.2005 р. позивач вимагає стягнути суму боргу з урахуванням пені, штрафу, інфляційних відсотків та річних.

          Відповідач із позовом не згоден з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

          Розглянувши наявні матеріали справи,  заслухавши пояснення представників сторін, суд  встановив, що між приватним підприємцем Литвиненко А.В. та приватним підприємцем Пузереєм А.М.  - 01.04.2005 р. укладено договір поставки № 4.

          Умовами договору, а саме п. п. 1.1., 1.3. передбачено обов’язок позивача передавати у власність відповідача меблі згідно з прибутково-видатковими документами, які є невід’ємною частиною договору, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити меблі у порядку і на умовах, передбачених договором. Поставка має здійснюватись тільки на підставі замовлень, що подаються покупцем (Відповідачем), складених у письмовій формі. У замовленні зазначаються найменування, асортимент, кількість товару, інші дані, які сторони вважають за доцільне передбачити. Такі замовлення мають передаватися у спосіб, визначений п. 8.2. Договору.

          Проте судом встановлено, що в порушення зазначених умов договору, замовлення відповідачем не направлялись позивачу на умовах зазначеного договору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка вимагає від кожної особи довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, позивач не надав жодного доказу того, що відповідачем надавалися передбачені договором замовлення на товар, не надано доказів що відповідачем замовлено товар саме за спірним договором, у такій кількості та асортименті.

          В якості доказу отримання товару відповідачем, позивач посилається на накладні № 19/04 від 19.04.2005 р. та № 20/04 від 20.04.2005 р. Проте, в залучених до матеріалів справи накладних не вказано, що ці накладні виписано на виконання умов договору № 4 від 01.04.2005 р.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, позивачем не надано доказів отримання відповідачем товару на виконання умов саме спірного договору, оскільки в п.  1.1. договору передбачено передачу товару у власність відповідача згідно з прибутково-видатковими документами, які є невід’ємною частиною договору.

Отже, надані позивачем накладні не можуть бути беззаперечним доказом виконання умов договору № 4 від 01.04.2005 р., оскільки не є його невід’ємною частиною. Таким чином позивачем порушено вимоги ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказуванні, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Не доведено також позивачем і факт пред’явлнення позивачу рахунків фактур, передбачених п. 5.2. договору та на підставі яких відповідач мав здійснювати оплату товару.

Самі накладні не можуть бути самостійними підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, оскільки є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують існування факту здійснення господарської операції. Разом з тим, сам по собі факт передачі товару, що може засвідчуватись накладною, не є підставою виникнення обов’язку сплатити його вартість, позаяк сторони могли домовитись про передачу товару в обмін на інший товар, безоплатно або на виконання будь-якого іншого правочину.

          При цьому позивач не надав належних доказів отримання товару відповідачем, оскільки не доведено підстав для поставки товару, а тому поставлений товар можливо визнати переданим за іншим правочином.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

          Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. При цьому цивільне законодавство не вимагає укладання договорів між фізичним особами обов’язково в письмовій формі, крім випадків, передбачених законом.

          Суд дійшов висновку, що сторони фактично домовились про те, що відповідач бере  на себе обов’язок реалізувати товар позивача та здійснити розрахунки за реалізований товар по мірі його реалізації або за вимогою позивача, в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України.

          Підтвердженням виникнення саме вищевказаних правовідносин є акт приймання-передачі № МА-12 від 02.12.2006 р., відповідно до якого позивач прийняв від відповідача товар, що раніше був переданий за накладними № 19/04 від 19.04.2005 р. та № 20/04 від 20.04.2005 р. і є його не реалізованою частиною. Сторони також визначили, що на момент повернення заборгованість відповідача за частково реалізований товар  (накладні № 19/04 від 19.04.2005 р. та № 20/04 від 20.04.2005 р.) склала 14 668 грн.

          Зазначена заборгованість погашена відповідачем, про що свідчать платіжні доручення № 48 від 31.01.2007 р. та № 39 від 02.02.2007 р. на загальну суму  14 668 грн.

          При цьому відповідач зазначив, що при проведенні розрахунків за отриманий товар відповідачем було допущено технічні помилки при складанні платіжних доручень, проте ці платежі здійснювались саме в якості розрахунків за отриманий товар за накладними № 19/04 від 19.04.2005 р. та № 20/04 від 20.04.2005 р.

          Зазначена обставина приймається судом до уваги, оскільки допущення помилок в платіжному документі не може змінювати правової природи правовідносин, що фактично виникли між сторонами. Допущення помилок в платіжних документах має значення при розгляді питання стосовно порушення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою правління Національного банку України від 29.03.2001 р. № 135. Але зазначена обставина не має відношення до предмету позову в даній справі.  

Крім іншого, позивач, з посиланням на п. 7.2. Договору, наполягає на стягненні штрафних санкцій за несвоєчасне проведення розрахунку за отриманий товар.

          В п. 5.2. Договору визначено, що покупець сплачує вартість товару на підставі рахунку-фактури протягом 20 календарних днів з дня отримання товару. Проте судом встановлено, що сторонами договір, невиконання забов’язань за яким сторонами не виконувався, а також позивач доказів пред’явлення рахунків фактур для оплати товару відповідачу не надав.

За таких обставин твердження позивача про те, що несплата вартості товару спричинила порушення його права є необгрунтованим.

          З урахуванням того, що сторони не виконували умови договору № 4 від 01.04.2005 р., відповідно і права сторін за цим договором не були порушені.

Нарахування пені та стягнення штрафу є санкцією, тобто мірою відповідальності застосування якої передбачено цивільним законодавством у разі порушення зобов’язань. Однак, з урахуванням того, що доказів порушень умов договору з боку відповідача позивач не довів, у суду немає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.

          Судом також встановлено, що з положень п. 7.2. договору взагалі неможливо зробити висновок про те, за яких обставин можливе нарахування пені та стягнення штрафу, оскільки в самому договорі такі санкції чітко не визначені.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що передбачено ст. 628 ЦК України. Крім того, положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

          Відповідно до ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Істотними умовами договорів купівлі-продажу є найменування товару, кількість, асортимент, ціна тощо.

          Договір № 4 від 01.04.2005 р. не містить в собі ціни договору, ціни за одиницю товару, кількості та асортименту товару, також в договорі не передбачено порядок визначення цих істотних умов. Не містить цей договір також в собі і умов щодо якості товару.

          Відсутні в договорі і умови про порядок приймання товару, оскільки накладні є документом бухгалтерського обліку, що містить облікові дані на товар та використовується в цілях ведення бухгалтерського обліку. Крім того, як вже зазначалось, із наданих позивачем накладних не вбачається на виконання якої саме угоди вони видавались.

          Також сторонами не укладалось будь-яких додаткових угод до договору, в яких би сторони визначили істотні умови договору.

          Таким чином, в договорі, на який посилається позивач відсутні узгоджені сторонами істотні умови, що забезпечують виконання зобов’язання.

Оскільки позивач не довів, що правовідносини сторін виникли за договором № 4 від 01.04.2005 р., суд, на підставі наданих сторонами доказів та пояснень, дійшов висновку, що між сторонами винили правовідносини за іншою угодою, яка не є предметом спору. Крім того, як свідчить акт приймання передачі, умови такої угоди сторонами виконані в повному обсязі.

Не можуть бути прийняті судом до уваги і твердження позивача про те, ще він звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу у претензії від 04.08.2005 р., оскільки в ній йдеться про суму боргу за договором № 4 від 01.04.2005 р., докази виконання якого позивачем не надано.  

Також судом досліджено питання чи укладався та виконувався між сторонами договір № 12 від 17.02.2005 р., на який є посилання в платіжних документах.

Проте доказів укладення та виконання такого договору сторонами не надано.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та досліджені судом матеріали, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись  ст.ст.32-33, 43, 49, 82-85  ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

 Відмовити в задоволенні позову.

                          Суддя                                                Гетя Н.Г.