Справа № 2-а-1149/11

П О С Т А Н О В А  

І м е н е м    У к р а ї н и

14 березня 2011 року, суддя Суворовського районного суду м.Одеси Шепітко І.Г.,

розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,  -

                                                 В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Суворовському районі Одеської області мотивуючи свої вимоги тим, що вона є дитиною війни і має право на отримання щомісячного підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, просила визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 2009 року.

У зв’язку з пропуском позивачкою строку позовної давності та відсутністю підстав для його поновлення, адміністративний позов щодо позовних вимог за попередній період по 30.06.2010 року ухвалою суду від 24.01.2011 року був залишений без розгляду, в іншій частині ухвалою суду від 24.01.2011 року - відкрито скорочене провадження.

Відповідач ухвалу про відкриття скороченого провадження, копію позову та додані матеріали отримав 10.03.2011 року. Заперечення на позов від відповідача до суду не надходили.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.183-2 КАС України, справа повинна бути розглянута у порядку скороченого провадження не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, якщо до суду не було подано заперечення відповідача та за умови, що справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги, щодо яких відкрито провадження у справі, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що позивачка народилась 01 березня 1941 року в с.Радовіль Олівського району Житомирської області, є громадянкою України, пенсіонеркою, дитиною війни, що підтверджується її паспортом та пенсійним посвідченням.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195 від 18.11.2004 року, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які мають статус дитини війни, на їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України “Про соціальний захист дітей війни”. На підставі ст.6 цього Закону дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”  №1058 від 09 липня 2003 року, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч.3 ст.28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.   

Враховуючи викладене, в контексті положень ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  та ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру належного позивачеві щомісячного підвищення до пенсії розмір прожиткового мінімуму, встановлений на відповідні періоди, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.   

Пунктом 41 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів” до ст.6 Закону №2195-ІV були внесені зміни, відповідно до яких особам, які мають статус “діти війни” (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус  ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії  або  щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір вказаної надбавки відповідно до ст.14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року для учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни становив 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, для інших учасників війни - 10%.     

Проте, рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 41 розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів” Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.   

При цьому у п.6 Конституційний Суд України зазначив, що рішення у цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.   

Виходячи з того, що редакція ст.6 Закону №2195-ІV від 01 січня 2008 року втратила свою чинність з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, то з
22 травня 2008 року у відповідності з вимогами ч.2 ст.152 Конституції України відновилася попередня редакція цієї статті, яка встановлювала право позивача, як дитини війни, на отримання підвищення до пенсії у розмірі
30% мінімальної пенсії за віком,  визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Така ж редакція ст.6  Закону №2195-ІV діє і до цього часу.   

Згідно до ст.52 Закону України “Про державний бюджет України на 2010 рік” та згідно ст.21 Закону України “Про державний бюджет України на 2011 рік” прожитковий мінімум  для осіб, які втратили працездатність встановлений в 2010 році з 01 липня –709 гривень, з 01 жовтня 723 гривні, з 01 грудня –
734 гривні, в 2011 році у розмірі: з 01 січня - 750 гривень, з 01 квітня - 764 гривні, з 01 жовтня - 784 гривні, з
01 грудня –800 гривень. Отже розмір належного позивачеві підвищення, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” мав складати:  з 01 січня –208 грн. 50 коп.; з 01 квітня –211 грн. 80 коп.; з 01 липня –215 грн. 70 коп.; з 01 жовтня –216 грн. 90 коп.; з 01 грудня –220 грн. 20 коп.; з 01 січня 2011 року –240 грн. 

Судом же встановлено, що впродовж періоду, за яким відкрито провадження у справі, належне позивачці підвищення до пенсії виплачувалось у розмірі 49 грн.80 коп., що не відповідає розміру підвищення, встановленому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.   

Таким чином, в період дії зазначеної норми в порушення принципу пріоритетності законів, як нормативних актів вищої юридичної сили над підзаконними актами, якими є постанови КМУ, відповідач нараховував та виплачував позивачці підвищення до пенсії не у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-ІV, а у розмірі, встановленому підзаконним актом –постановою Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, яка суттєво звужує право позивачки щодо розміру належного підвищення.     

Отже, виплачене позивачці підвищення за вказаний період підлягає перерахуванню та виплаті, виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком,  визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом на відповідний період.   

                 Відповідно до ч.1 ст.256 КАС постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження, підлягають негайному виконанню.

Керуючись ст.ст.7-9, 11, 71, 158, 160, 162, 163, 1832, 256 КАС України, суд, -

                                               П О С Т А Н О В И В :

          Адміністративний позов ОСОБА_1 –задовольнити.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, що передбачене ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством, за період з 01 липня 2010 року по березень місяць 2011 року з урахуванням фактично виплачених та отриманих позивачкою сум.  

          Допустити негайне виконання постанови суду.

Копію постанови направити сторонам у справі.    

          Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до Суворовського районного суду м.Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

                   Суддя: