Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

          10 травня 2011 року                     Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді                               Бондаренко І.В.

при секретарі                                        Биковій С.Б.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ КБ «Надра»в особі  філії ВАТ КБ «Надра»Запорізьке регіональне управління, третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивач подав до суду позов до відповідача, в якому просить визнати недійсним кредитний договір №13/2006/0133Фка від 27.04.2006 року, укладений між ними, на підставі того, що цей договір, на його думку, порушує його права у відповідності до ст.ст.11,15,18 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що містить несправедливі та дискримінаційні умови, та не відповідає вимогам ст.626 ЦК України, крім того, у банку не було ліцензії на надання кредитних коштів в іноземній валюті, тому вважає, що при укладенні цього договору недодержані вимоги ч.1 ст.203 ЦК України і він у відповідності до ст.ст.203,227 ЦК України має бути визнаний недійсним.

          Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову, в яких з позовом не погодився та зазначив, що позивач уклав спірний договір, ознайомившись з усіма його умовами, його вибір був вільним, договір відповідає вимогам ЦК України, які регулюють договори позики, крім того, банк мав ліцензію та здійснення валютних операцій, тому в задоволенні позову просить відмовити.

          Третя особа в судові засідання не з»явилась, її представник –він же представник позивача –в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

          В судовому засіданні встановлено, що 27 квітня 2006 року позивач уклав з відповідачем договір №13/2006/0133Фка, згідно з яким банк передав ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 21131 Євро строком до 20.04.2012 року на придбання автомобіля Шкода Суперб, під 8,5% річних за користування кредитом.

          27.04.2006 року та 30.04.2009 року позивач уклав з банком дві додаткові угоди до вказаного договору, отримав графік погашення кредиту та відсотків по договору.

          27.04.2006 року ОСОБА_2 уклала з ВАТ КБ «Надра»договір поруки, яким зобов»язалась солідарно та в повному обсязі відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 його зобов»язань за кредитним договором.

          На цей час, за інформацією банку, у позивача утворилась заборгованість за кредитним договором.

          Представник позивача суду пояснив, що при укладанні договору з банком позивач та третя особа лише в день укладення договору ознайомились з його умовами, змін та заперечень до тексту договору, складеного банком,  вони вносити не могли.

          При цьому, позивач підписав вказаний кредитний договір, на протязі всього часу виконував його умови, вносив платежі, в обґрунтування чого надав суду копії квитанцій.

          Вислухавши сторони та дослідивши письмові докази,  суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          У відповідності до ст.ст. 6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів.

          Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти /споживчій кредит/ або бере зобов»язання надати їх споживачу для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими процентами.

          Такі ж вимоги до кредитного договору /договору позики/ встановлюються ст.ст.1046-1049 ЦК України.

          При цьому, відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»про всі істотні умови договору кредитодавець зобов»язаний повідомити споживача перед укладенням договору. Також, вимоги ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачають одержання споживачем достовірної та своєчасної  інформації про продукцію, що забезпечить можливість її свідомого та компетентного вибору, до придбання ним товару або замовлення послуг.

          Таким чином, норми Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про істотні умови договору діють тільки перед укладенням сторонами такого договору, а право відмови позичальника від договору також передбачено тільки на стадії його укладення, або в разі істотного порушення кредитодавцем взятих на себе зобов»язань за цим договором. Ці підстави визначені законом та нормами ЦК України.

У відповідності ж до ст.525,526,611 ЦК України вже взяте на себе зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, одностороння відмова від нього не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а в разі порушення зобов»язання настають передбачені правові наслідки.

          Також, відповідно до ст.203 ч.1,3 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Підставою для недійсності правочину, відповідно до ст.215 ЦК України, є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, які встановлені в ч.ч.1-3 ст.203 ЦК України.

В даному випадку судом встановлено, що позивач вільно, на свій розсуд та ризик, 27.04.2006 року уклав кредитний договір з ВАТ КБ «Надра»про отримання споживчого кредиту для придбання автомобіля, ознайомився з умовами договору перед його підписанням, підписав його, а також вільно та на свій розсуд уклав з банком ще дві додаткові угоди до цього договору, а також певний час виконував умови договору. Свої зобов»язання за договором виконав і відповідач.

Враховуючи наведене, суд не може погодитись з доводами позивача про те, що умови в договорі для нього є несправедливими та дискримінаційними, порушують його права споживача, а сам договір не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів»та нормам ЦК України, оскільки позивач об»єктивно мав змогу перед підписанням цього договору  належним чином ознайомитись з усіма його  істотними умовами, і в разі визначення умов договору для себе несправедливими та дискримінаційними, та такими, що не відповідають його волевиявленню, відмовитись від укладення такого договору.

У відповідності до ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу /ліцензії/ може бути судом визнаний недійсним.

          В даному випадку, в спростування позовних вимог про відсутність у ВАТ КБ «Надра» дозволу на проведення валютних операцій, суду у відповідності до ст.11 ЦПК України відповідачем наданий дозвіл №24/2-1-2002 від 28.03.2006 року, згідно з яким філія ВАТ КБ «Надра»Запорізьке регіональне управління має право проводити валютні операції.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмово дозволу  (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Вимога щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.

Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого за № 1429\100о28, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України  «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає передбачених законом підстав для визнання кредитного договору №13/2006/0133Фка від 27.04.2006 року, укладеного позивачем ОСОБА_1 з ВАТ КБ «Надра»в особі філії ВАТ КБ «Надра»Запорізьке РУ, недійсним, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.10,11,60,208,212-218 ЦПК України, ст.ст.6,203,215,227,533,627,1046-1050 ЦК України, ст.ст.11.15 закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.2,47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору №13/2006/0133Фка від 27.04.2006 року, укладеного ним з ВАТ КБ «Надра»в особі філії ВАТ КБ «Надра»Запорізьке РУ –відмовити.

На рішення протягом 10 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції.