Справа №  2-а-330/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ               УКРАЇНИ

12 квітня 2011 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Суддя: Юзьвяк Б.Г.,

при секретарі судового засідання: Свирида М.І.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубно справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1 до УДАІ УМВС України в Рівненській області    

про скасування постанови про адміністративне правопорушення           

ВСТАНОВИВ:

Позивач посилається на те, що 15 березня 2011 року стосовно нього було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Постанову складено за те, що він, керуючи автомобілем поїхав на заборонний знак 3.21 «В’їзд заборонено».  Із зазначеною постановою незгідний і вважає її незаконною з наступних підстав.

15 березня 2011 року позивач, заїжджаючи на АЗС в районі сирзаводу м.Дубно побачив на шляху свого просування величезну глибоку калюжу, яку не мав змоги об’їхати, так як в той день було потепління і танення снігу, і щоб не забуксувати та пошкодити собі автомобіль, позивач вимушено поїхав під саморобний знак 3.21 «В’їзд заборонено», що висів на АЗС. На думку позивача цей знак не відповідає ні величині ні стандартам, що зазначені в Міжнарожній Конвенції про дорожній рух. Тому позивач вважає, що не мав виконувати вимоги цього дорожнього знака, не встановленого стандарту. Всупереч вимогам ст..251 КУпАП інспектором Свиридою П.В. не було взято до уваги заперечення позивача, не наведено доказів його вини, і складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.

В судовому засіданні позивач підтримав позов та пояснив, що вимушено поїхав під заборонний знак, бо там на шляху проїзду до території АЗС була велика калюжа, де могла бути і глибока яма, чи відкритий люк, а в такому разі позивач міг би пошкодити свій автомобіль. Сам знак на думку позивача теж не відповідав вимогам стандартів. Щодо пояснення, яке позивач написав в протоколі про адміністративне правопорушення, то позивач дійсно є інвалідом 3 групи, але його автомобіль не обладнаний таким позначенням що він інвалід, бо цим автомобілем позивач керує по дорученню.

Представник відповідача в судовому засіданні позову не визнав, та пояснив наступне. Він з іншими працівниками ДАІ стояв на протилежній частині вулиці, коли побачили, що позивач поїхав під знак «В’їзд заборонено», що стоїть біля території АЗС. Там дійсно була калюжа, але на територію АЗС, до сир заводу їдуть маса автомобілів і ніхто під знак не їде. Коли під’їхали по позивача і запитали щодо порушення ПДР, він сказав, що він є інвалідом 3 групи і має право їхати під забороні знаки. Позивачу було роз’язнено, що під заборонний знаком має бути інший знак, що дозволяє в’їзд інвалідам, а також і на автомобілі позивача має в такому разі бути розпізнавальний знак про те, що він є інвалідом. Ні того ні іншого не було. Позивач все рівно доказував, що як інвалід 3 групи має право їхати під знаки. Щодо величини знаку,  чи його вигляду, то дорожній знак ставила дорожня організація, і нехай позивач до неї має претензії, хоча знак був звичайний.

Вислухавши пояснення  сторін, ознайомившись з матеріалами справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до змісту ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про                                                                    протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

При складенні протоколу позивач заперечуючи свою вину вказував, що як інвалід третьої групи мав право їхати під знак «В’їзд заборонено». При цьому по суті він визнав, що поїхав під знак. Тому в цьому розрізі відповідач і зобов’язаний був доводити його вину.

Відповідно до п.7. 18 ПДР знак «Крім інвалідів» вказує, що дія знака не поширюється на мотоколяски і автомобілі на яких установлено розпізнавальний знак «Інвалід» відповідно до вимог цих Правил. Цей знак застосовується із знаками 3.1, 3.34-3.38. Тобто знак 3.21 до цього переліку не входить. Крім того на автомобілі позивача навіть не було розпізнавального знаку «Інвалід», який би давав можливість посилатись на ці обставини, як не було знака «Крім інвалідів» на місці вчинення правопорушення. Тобто права їхати під знак позивач не мав, за що і був притягнутий до відповідальності.

Заперечення позивача щодо наявності калюжі в протоколі не розглядались, тай наявність калюжі не дозволяє руху під знак «В’їзд заборонено».

Зважаючи на викладені обставини суд приходить до висновку, що дії працівника ДАІ при складені протоколу про адміністративне правопорушення були законними і правомірними.

Щодо інших вимог, то позивач не навів жодних переконливих доказів щодо невідповідності дорожнього знаку вимогам стандартів, тай не вказував «Автодор» відповідачем по справі, щоб пред’являти до нього якісь вимоги.                                                                                                                                                                                                                                                                                         

Керуючись ст.158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до УДАІ УМВС України в Рівненській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення, відмовити за безпідставністю вимог.

Постанова оскарженню не підлягає 

Суддя: