ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"15" червня 2006 р. | Справа № 12/54/06 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів Л.І. Бандури, В.Б. Туренко
при секретарі судового засідання Г.В. Селіховій,
за участю представників сторін
від позивача: Ю.В. Шинкаренко, С.В. Кірічек
від відповідача: С.Г. Смирнова
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Одеської залізниці
на постанову господарського суду Миколаївської області від 30.03.2006р.
у справі № 12/54/06
за позовом Одеської залізниці
до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва
про визнання нечинною вимоги,
встановив:
Одеська залізниця звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовом та уточненням до нього про визнання нечинними вимоги про сплату боргу у сумі 76892,65грн. та рішення № 385/04 від 11.01.2006р. про нарахування штрафних санкцій у сумі 41343,14 грн. на підставі п. 4 ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV, прийнятих управлінням Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва.
Постановою господарського суду Миколаївської області від 30.03.2006р. (суддя А.К. Семенов) в позові відмовлено, оскільки позивачем не доведено, що він має право не включати у фонд оплати праці витрати, які пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам підприємства. Постанова мотивована тим, що згідно з п. 2.2.10 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. № 5, до складу фонду додаткової заробітної плати входять витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам залізничного транспорту. Вказана Інструкція є єдиним нормативним документом, розробленим відповідно до Закону України „Про оплату праці”, що визначає складові фонду оплати праці і тому згідно листа ПФУ від 02.03.2004р. № 1982/04 застосовується для цілей визначення фонду оплати праці.
Одеська залізниця, не погоджуючись з вказаною постановою суду, звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, крім того висновки суду не відповідають обставинам справи.
Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва у запереченнях на апеляційну скаргу просить постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, приймаючи до уваги рамки перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши представника відповідача та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин повноту їх з’ясування і доведеність, правильність застосування норм матеріального і процесуального права при прийнятті постанови, встановила наступне.
Управлінням ПФУ в Заводському районі м. Миколаєва проведено планову перевірку правильності, повноти нарахування сум страхових внесків та зобов’язань на обов’язкове державне пенсійне страхування та своєчасності сплати авансових платежів Пасажирським вагонним депо Миколаїв за період з 01.08.2003р. по 12.12.2005р., за результатами якої складено акт № 222 від 13.12.2005р.(а.с.9-14).
Згідно акту перевірки органом ПФУ встановлено порушення приписів п. 1 ст. 19, ст. 20 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV, а саме за період з вересня 2004р. по грудень 2005р. не включено до фонду оплати праці витрати, пов’язані з наданням безкоштовного проїзду працівникам підприємства, на загальну суму 282842,19 грн., що призвело до заниження фонду оплати праці за ставкою 32% на суму 72386,52грн. і за ставкою 1-2% на суму 4506,13грн., з якого обчислюються страхові внески.
Відповідно до ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, на підставі акту перевірки та картки особового рахунку платника, Управлінням ПФУ в Заводському районі м. Миколаєва оформлено вимогу про сплату боргу від 28.12.2005р. № Ю-14971/04, якою повідомлено перевірений структурний підрозділ позивача про те, що станом на 13.12.2005р. його заборгованість зі сплати страхових внесків становить 76892,65 грн., у зв’язку з чим орган ПФУ вимагає сплати вказаної недоїмки.(а.с. 19).
На підставі п. 4 ст. 106 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва прийняло рішення про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків № 385/04 від 11.01.2006р. яким нарахувало позивачу штрафні санкції у сумі 41343,14 грн. (а.с.62).
Між тим, зазначені в акті перевірки висновки не ґрунтуються на чинному законодавстві України.
Так, згідно із приписами п. 1 ст. 19 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Отже, витрати, пов’язані із наданням безкоштовного проїзду працівникам підприємства можуть бути базою нарахування страхових внесків на пенсійне страхування лише у разі, якщо вони відповідають ознакам витрат на оплату праці. Втім, витрати Одеської залізниці на надання безкоштовних квитків таким ознакам не відповідають, виходячи з наступного:
В ст.ст. 1, 2 Закону України „Про оплату праці” від 24.03.1995р. № 108/95-ВР законодавцем визначено поняття „заробітна плата” та її складових частин.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
До структури заробітної плати входять основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Частинами 2, 3 ст. 16 Закону України „Про залізничний транспорт” від 04.07.1996р. № 273/96-ВР передбачено, що працівники залізничного транспорту загального користування та члени їх сімей (утриманці) користуються правом на безплатний проїзд залізничним транспортом. Порядок та умови надання цих та інших пільг встановлюються Кабінетом Міністрів України, колективними договорами та угодами. За працівниками підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які були переведені на іншу роботу в цій галузі або в інші галузі внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання або якщо вони вийшли на пенсію по інвалідності чи за віком, зберігаються право на безплатний проїзд залізничним транспортом та інші пільги, які встановлені законодавчими актами України для працівників залізничного транспорту, колективними договорами та угодами.
Згідно із приписами ч. 2 Постанови КМУ від 21.02.2001р. № 160 „Про реалізацію частин другої та третьої статті 16 Закону України „Про залізничний транспорт” витрати підприємств залізничного транспорту, пов’язані з безоплатним проїздом зазначених осіб, не включаються до складу валових витрат цих підприємств.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що надання права безкоштовного проїзду залізничним транспортом є пільгою, отримання якої законодавець пов’язує із перебуванням осіб у трудових відносинах із підприємством залізничного транспорту, однак вказана пільга не має ознак фактичних витрат на оплату праці.
Такий висновок підтверджується наступним:
Відповідно до вимог п.п. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (із змінами) з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі,
встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Таким чином, проаналізувавши наведені нормативно-правові акти в аспекті спірних по даній адміністративній справі правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що Одеською залізницею обґрунтовано не віднесено вартість наданих працівникам безкоштовних квитків до сум фактичних витрат на оплату праці та правомірно не нараховано передбачені Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхові внески, оскільки право на безоплатний проїзд залізничним транспортом фізичних осіб, що перебувають у відносинах трудового найму з позивачем, є соціальною пільгою (додатковим благом в розумінні п. 1.1 ст. 1 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”), вартість якої не є ані основною, ані додатковою заробітною платою, ані різновидом компенсаційних чи заохочувальних виплат, та не відноситься до фактичних витрат на оплату праці, що не враховано господарським судом.
Посилання місцевого господарського суду на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004р. № 5, як на єдиний документ, що розроблений відповідно до Закону України „Про оплату праці”, який визначає складові фонду оплати праці і застосовується для цілей визначення фонду оплати праці, на який нараховуються страхові внески, що підлягають сплаті до Пенсійного фонду України, апеляційна інстанція вважає помилковим, оскільки згідно п.п. 1.1 вказаної Інструкції вона не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об’єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного страхування. А відповідно до положень ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування пенсійне страхування є одним із видів загальнообов’язкового соціального страхування.
З урахуванням викладеного, постанова місцевого господарського суду підлягає скасуванню у зв’язку із порушенням норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Одеської залізниці задовольнити.
Постанову господарського суду Миколаївської області від 30.03.2006р. у справі № 12/54/06 скасувати, позов задовольнити.
Визнати нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про застосування штрафних санкцій № 385/04 від 11.01.2006р. та вимогу про сплату боргу від 28.12.2005р. № Ю-1497/04.
Стягнути з Державного бюджету України через УДК в Миколаївській області на користь Одеської залізниці витрати по держмиту в сумі 127,50грн., в тому числі за розгляд апеляційної скарги.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.І. Бандура
Суддя В.Б. Туренко