Коростенський міськрайонний суд Житомирської області    

                                        Справа № 2-а-2910/11   

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"11" квітня 2011 р.                              Коростенський міськрайонний суд Житомирської області                             

в складі: головуючого - судді                    Лешко С. М.

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Коростень про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», -

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

Позивачка 06.04.2010 року звернулась до суду з позовом про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", зазначивши, що вона, як особа яка має статус дитини війни, має право на отримання щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У вказаному розмірі в період з 01.01.2006р. по 31.12.2009р. допомога нею не отримувалась у визначеному законом розмірі, через що просила: поновити їй пропущений строк звернення до адміністративного суду; визнати дії відповідача неправомірними; стягнути з УПФУ в м.Коростень недоплачену допомогу у розмірі 5098,11грн. за період з 01.01.2006р. по 31.12.2009р. та зобов’язати відповідача вподальшому виплачувати підвищення до пенсії у встановленому законом розмірі, відповідно до ч.1 ст.28 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»починаючи з 01.01.2010р.

Позивачка свої вимоги підтримала та просила позов задовольнити, а справу розглянути без її участі, про що подала письмову заяву.

Відповідач УПФУ в м.Коростень належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, позов не визнав, подав заперечення, до суду не з'явились. Наполягає на застосуванні строку позовної давності.

За таких обставин суд провів розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази та проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка звернулась з вимогою про стягнення недоотриманої у 2006 - 2009 роках щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (надалі: Закон) відповідно до визначеного ним розміру.

Позивачка має статус дитини війни.

Відповідно до ст.6 Закону, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія  Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії  або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що  виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30% мінімальної пенсії за віком, розмір якої, відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлюється відповідно до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, який визначається законом про бюджет на відповідний календарний рік). Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст.7 Закону). Виплата допомоги проводиться органами, що виплачують пенсію, одночасно з її виплатою.

Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення пенсії проводиться на підставі поданої особою заяви про її виплату. Ст.102 вищевказаного Закону зобов’язує пенсіонера повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.

Таким чином, призначення та виплата щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої Законом, проводиться органом, що виплачує пенсію на підставі поданої ним заяви та відповідних документів, що підтверджують право особи на її отримання.

Законами України "Про державний бюджет України на 2006 рік", "Про державний бюджет України на 2007 рік" та "Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів" передбачалась виплата вищевказаної допомоги у визначених ними розмірах, які не відповідали законодавчовстановленому. Закон України "Про державний бюджет України на 2009 рік" таких обмежень не містить.

Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ряд положень вищевказаних Законів, в тому числі і тих, якими визначався розмір вищевказаної допомоги.

Відповідно до ст.73 Закону України "Про Конституційний Суд України" №422/96-ВР від 16.10.1996 року зі змінами, у разі якщо певні законодавчі акти або їх окремі положення, які були предметом судового розгляду, визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Керуючись статтею 74 вищевказаного Закону, Конституційний Суд України вказав на преюдиціальність своїх вищезгаданих Рішень при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.

Враховуючи принципи верховенства права, пріоритетності Закону як нормативного акту, що має вищу юридичну силу, недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод, які передбачені ст.ст.8, 22 Конституції України, отримання позивачем допомоги, передбаченої ст.6 Закону, не у визначених ним розмірах є порушенням його прав та законних інтересів, тому відповідно до ст.ст.8, 9 КАС України при врегулювання спору, що виник між сторонами, застосуванню підлягає саме Закон в межах його дії в зазначений позивачем часовий період та відповідно до практики Європейського Суду з прав людини без врахування повноти бюджетного забезпечення його виконання, оскільки відсутність чи недостатність фондів державної влади не може виправдовувати невиконання передбачених Законом зобов’язань та порушувати приватновласницькі інтереси  позивача в частині гарантованого йому Законом його законного сподівання на отримання  відповідних коштів у відповідних розмірах.

Розмір мінімальної  пенсії за віком, в зазначений позивачем період становив: у 2006 році –з 01 січня –350 грн., з 01 квітня –359 грн., з 01 жовтня –366 грн., 2007 році –з 01 січня –383,80 грн., з 01 квітня –410,06 грн., з 01 жовтня –415,11 грн., у 2008 році –з 01 січня –470 грн., з 01 квітня –481 грн., з 01 липня –482 грн., з 01 жовтня –498 грн.

Відповідачем по справі нараховувалась та проводилась виплата допомоги. Відповідно до проведених нарахувань відповідач щомісячно отримував бюджетні кошти для проведення виплати позивачеві.

        Відповідач наполягає на застосуванні позовної давності, строк якої відповідно до ст.99 КАС України на час звернення ОСОБА_1 до суду становить один рік, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропуск строку позовної давності є підставою для відмови в позові (ст.100 КАС України).

       Виплати, про стягнення яких просить позивачка, носять періодичний характер, виплачуються щомісячно, і про порушення своїх прав позивачка була обізнана  безпосередньо після отримання компенсаційних виплат за кожен конкретний часовий період –відповідний  місяць відповідного року.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного суд вважає, що позовні вимоги в частині поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволенню не підлягають, - за відсутністю підстав для поновлення цього строку, так як позивачка не надала доказів поважності пропущення нею зазначеного строку.

Позивачка звернулась до суду з позовом у квітні 2010 року, таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в межах строку позовної давності у період з 01.04.2009 року.

Враховуючи, що позивачем допомога у вказаний період отримувалась в розмірі 10%  мінімальної пенсії за віком нею було недоотримані кошти в розмірі 20% мінімальної пенсії за віком у період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року.

Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів того, що недоотримання позивачкою належних їй, відповідно до Закону коштів, сталось не з його вини, оскільки розмір отриманих бюджетних коштів від безпосереднього їх розпорядника відповідав проведеним ним нарахуванням, а його посилання на виконання нечинних нормативних актів, які не відповідають Конституції як основному закону держави, судом до уваги не приймаються.

Суд наголошує, що відсутність у відповідача коштів на відшкодування завданого збитку не є підставою для відмови в задоволенні вимог позивача. Однак, враховуючи, що виплата, про стягнення якої просить позивачка фінансується з Державного бюджету, суд відповідно до положень ст. 11 ч.2 КАС України виходить за межі позовних вимог з метою повного захисту інтересів позивача та зобов’язує відповідача донарахувати та виплатити позивачеві доплату, передбачену ст.6 Закону відповідно до передбачених ним розмірів.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6, 9, 11, 12, 99, 122 п.3, 158-163 КАС України, ст.ст. 8, 22 Конституції України, Законом України "Про соціальний захист дітей війни"  № 2195-IV від 18 листопада 2004 року зі змінами, Законом України "Про пенсійне забезпечення" №  1788-XII від 5 листопада 1991 року зі змінами, Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування",  Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зі змінами, Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №107/VI від 28.12.2007 року, Законом України "Про державний бюджет України на 2009 рік",  Законом  України "Про Конституційний Суд України"  № 422/96-ВР від 16.10.1996 року зі змінами; Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007  (справа про соціальні гарантії громадян), №10-рп/2008 від 22.05.2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), суд -   

П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

Позов задовольнити частково.

Дії Управління Пенсійного фонду України в місті Коростені визнати – неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Коростені  донарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року щомісячну державну соціальну допомогу, передбачену ст.6 Закону України  "Про  соціальний захист дітей війни" у встановленому ним розмірі.

В решті позовний вимог –відмовити, за безпідставністю.

Звільнити сторони від сплати судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Коростенський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, або в той же строк з моменту її отримання.

Суддя Коростенського

міськрайонного суду                                                                                С.М.Лешко